Історія Решетилівського маслозаводу

Для цього ми використаємо спогади Прохора Михайловича Білоконя, які в двох примірниках зберігаються в Решетилівському районному краєзнавчому музеї. Також використані спомини працівників заводу Михайла Михайловича Гончара та Галини Іванівни Колісник.

Згідно записів Білоконя, 10 серпня 1924 року члени комітету незалежних селян скликали організаційні збори, щоб створити товариство по переробці молока під назвою «Молочарський вулик». В той час молока на базар виносили так багато, що його нікуди було й дівати. Кожен селянин тримав від однієї до трьох корів. Білоконя обрали до правління товариства, до того він був ще й завгоспом та касиром. Пайові внески складали по 1 пуду і 10 фунтів жита.

Отримавши кредит від «Сіль-банку» 50 рублів, закупили сепаратор і маслобойку і приступили до переробки молока. В перший день в обробку надійшло 20 літрів. Вироблене масло здавали в Полтавський «Скотар-Союз», куди відразу і вступили, як члени товариства. Для здавачів молока відпускали макуху і висівки, які їм надавав «Скотар-Союз». Відкрили сепараторні філії по сільрадах, закупали інвентар, коштів не вистачало, з великими труднощами розвивали галузь, а оборотних засобів не було.

У 1928 році по балансу отримали прибутки, і стала потреба переходу на механізоване виробництво масла. Правління Полтавського «Скотар-Союзу» дало згоду надати кредит на будівництво заводу по останньому слову техніки. Білоконю пайовики доручили очолити будівництво. З Полтавським комунальним відділом заключили договір в місячний термін звести будівлю маслозаводу з їхнього матеріалу. Райвиконком надав місце для будівництва поблизу водонапірного колодязя, де була гарна вода. Надалі «Скотар-Союз» домовився з Німеччиною про обладнання для маслозаводу. Було отримано 85 дерев’яних ящиків, і в місячний термін — 15 грудня 1929 року маслозавод був готовий до експлуатації. Згодом був проведений урочистий захід і завод запрацював, але не на повну потужність. На той час якраз був лактаційний період — молока бракувало, і завод довелося запускати на воді. Кредит для маслозаводу «Скотар-Союз» надав у розмірі 110 000 рублів на п’ять років.

У 1930 році в Решетилівці організували районний «Скотар-Союз» під назвою «Комунар», який поширив свій вплив на заготівлю молока, худоби та смушків. Через рік завод перейшов у підпорядкування Київського Укрцентрмаслопрому. Був поширений збір молока на сусідні райони, а саме на Диканський, Шишацький і Великобагачанський. Вихід масла на добу становив більше однієї тонни. Масло відправлялося у Одесу, а далі на експорт в Німеччину.

Під час окупації Решетилівки в 1941–1943 рр. маслозавод працював для потреб рейху. В Німеччині до війни дуже полюбляли решетилівське масло. Цілком можливо, що і фюреру його мазали на бутерброди. Під час відступу окупантів завод був повністю зруйнований, а після звільнення частково відновлений. Від дій окупантів завод зазнав збитків на суму понад 600 тисяч рублів.

В 1948 році була встановлена маслобойка, вихід масла становив лише 480–500 кг на добу. Цільномолочна продукція взагалі не виготовлялась. У зв’язку з постійним зростанням виробництва виникла необхідність у будівництві нового заводу, яке було закінчене у 1956 році. Після реконструкції завод виробляв масло, сухе молоко, цільномолочну продукцію, морозиво та казеїн.

М.М. Гончар (завідуючий господарством) згадував:

«У 1956 році, коли я став працювати на заводі теслярем, директором був Іван Омелянович Баранов (учасник війни, нагороджений двома орденами Вітчизняної війни, орденом Червоної Зірки). Підприємство займало лише одне невелике приміщення, де розміщався маслоцех. Технологія виробництва була примітивною: масло крутили в бочках. Разом з тим виготовляли морозиво і згущене молоко. У січні, коли молока надходило найменше, всі працівники заводу були на річці Говтва. По 2 тисячі кубометрів льоду заготовляли, щоб вистачало на весь сезон у «ліднику», адже морозильних камер тоді не було.

Сировину з сепараторних пунктів возили кіньми. Сам директор їздив бричкою, а то й верхи на коні. Тут, біля млина, було влаштовано майданчик, де коні відпочивали, поки здавали продукцію, Обслуговували також Шишаки та Сагайдак. Масло пакували в дерев’яні ящики. В столітрові діжки пакували топлене масло, згущене молоко».

З метою удосконалення технології виробництва масла і покращення умов праці в 1957 році на заводі встановлена безперервно-поточна лінія виробництва масла методом сепарації високожирних вершків потужністю 200 кг/год. Реконструкція продовжувалася до 1965 року.

Після Баранова підприємством керував Олексій Гнатович Лобода. При ньому продовжувалась реконструкція заводу. Було збудовано дизельну. Сталися зміни і в системі охолодження: замість льоду почали використовувати розсіл.

У 1969 році директором маслозаводу стала Галина Дмитрівна Соколенко. Була встановлена імпортна безперервно­поточна лінія виробництва масла, виробництво сягнуло 1000 кг/год. з розфасуванням масла в брикети. Розширився асортимент продукції. Робили твердий сир. Приймали овече молоко і виготовляли бринзу. Опалення працювало на вугіллі. До того ж заводський гудок кликав на роботу не тільки працівників заводу, а й всього селища.

В 1972 році Галина Іванівна Колісник представляла Решетилівський маслозавод на IХ з’їзді працівників харчової промисловості в Москві.

З 1975 року на заводі запрацювала вже вітчизняна лінія по виробництву масла. Виробництво масла сягнуло рівня 20–25 тонн на добу. 12 грудня цього ж року Г.І Колісник знову представляла Решетилівський маслозавод вже на Республіканській конференції профспілки робітників харчової промисловості в місті Києві. З трудового рапорту цитую: «За 45 днів цього року вироблено продукції на суму 1 млн. 900 тис. рублів. В тому числі: масла 417 тонн, обезжиреної молочної продукції — 125 тонн. З 24 лютого завод буде працювати на зекономленому паливі до 1 березня 1976 року».

Г.І. Колісник (головний економіст, голова профкому на заводі (1947–1980 рр.) згадувала:

«Коли в 1979 році до керівництва заводом прийшов Микола Іванович Шкурупій, значно розширилося виробництво. Було встановлено нову лінію по виробництву масла. Побудовано адмінкорпус з «Ленінською кімнатою», де зберігалися чисельні нагороди заводу, зокрема перехідні галузеві прапори, численні грамоти, «Книга пошани підприємства» (вона зберігається в нашому музеї — прим. авт.).

В 1981 році до ладу став цех сухого молока, після проведення чергової реконструкції було налагоджено виробництво сухої гуманізуючої добавки-компоненту для дитячого продукту «Віталакт».Через два роки був побудований і запущений в дію цех по виробництву замінника молока.

З 8 жовтня 1987 року директором підприємства стає Марія Дмитрівна Гуржій. Розпочала вона свою трудову діяльність з оновлення підприємства, а саме реконструкції застарілих цехів: встановили нові холодильні й термічні установки, щоб можна було накопичувати і надійно зберігати сировину. Повністю переобладнали маслоробний цех, в якому встановили устаткування німецької фірми «Нагема», і відтепер його потужність становила 10 тонн за зміну.

У 1991 році розпочалося будівництво цеху продукції незбираного молока. Його зводили за програмою конверсії Мінатоменергопрому. Випускали пастеризоване молоко в поліетиленових упаковках, полістиролових коробках — масло і сирки. Всього десять найменувань молочних продуктів харчування. Пакувального матеріалу запасли аж на три роки безперебійної роботи.

Юрій Кісіль