Творець першої української Конституції

Звісно ж йдеться про Конституцію. Проте першим документально задекларованими вольностями стала Конституція Пилипа Орлика, укладена ще у 1710 році. Точніше «Пакти конституцій прав і вольностей Війська Запорозького». Це — не лише перша українська Конституція, а й перша у Європі, унікальний документ, що значно випереджав свій час. Тож попри те, що між часом написання і сьогоденням аж 314 років, та Конституція Орлика актуальна, як ніколи. У ній — і про модель парламентської республіки, і про боротьбу з корупцією, і про свободи, але не лише для козацької старшини, а й для всіх — козаків, вільних селян.

Про документ заговорили вже за незалежності України, бо спочатку російська імперія, а потім і срср робили все можливе, аби приховати інформацію про Конституція Пилипа Орлика. Їй ніби оголосили анафему, як гетьману Мазепі, за уряду якого в Батурині й починав роботу над документом Генеральний писар Орлик. Вона ніби пекла руки й очі московитам, бо кожною статтею промовляла про волю, про свободу Козацької держави в тодішніх історичних кордонах і незалежність від Москви. Разом із унікальним документом із забуття почав повертатися і його автор — гетьман-вигнанець Пилип Орлик, якому козацька старшина вручила булаву вже після поразки Мазепи, козацтва і України під Полтавою і який все життя змушений був жити в еміграції.

Соратник Мазепи…

21 жовтня 1672 року в селі Косуті (нині це територія Білорусі) у сім’ї родовитої шляхти чеського походження народився хлопчик. Назвали його Пилипом. Батько, Степан Орлик, загинув у битві під Хотином під час польсько-османської війни, коли Пилипу ледь виповнився рік. Тож сина виховувала мати, Ірина Орлик із роду Малаховських. Попри те, що батько був католиком, мати Пилипа охрестила за православним обрядом.

Як зауважує відомий історик Олександр Алфьоров, Пилип Орлик не був «людиною шаблі», а був високоосвіченим представником козацької старшини. Він знав вісім європейських мов, а також давньогрецьку й латину. Навчався в єзуїтській Віленській академії та Києво-Могилянській академії, де його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. За його рекомендацією Орлик став писарем Київської духовної консисторії, а за короткий час його запросили до Генеральної військової канцелярії в Батурин. У козацькій столиці Пилип Орлик став соратником і наближеною людиною гетьмана Івана Мазепа.

«Коли Орлик приїхав до Батурина, йому було усього 26 років і він потрапив в уряд гетьмана Мазепи, швидко піднімається кар’єрними сходинками. І він вступає у велику довіру до гетьмана Мазепи, і вони обговорювали політичні плани, і Орлик вів переписку від гетьмана з тогочасними європейськими правителями, і він був введений в курс справ, — розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода історикиня Національного заповідника „Гетьманська столиця“ Наталія Дробязко. — Але, як задував Іван Герцик, коли його спіймали у Польщі вже після Полтавської битви і допитували в Росії, то він сказав, що саме Пилипу Орлику гетьман Мазепа найбільше довіряв і вводив в усі потаємні справи. І далі Орлика це не виходило. У листі Пилипа Орлика Стефану Яворському від 1721 року він говорить, що ніколи не порушував довіру Івана Мазепи і що він буде продовжувати завжди справу Мазепи зі звільнення української землі від російської неволі».

До слова, гетьман і Генеральний писар ще й породичалися і стали кумами: Іван Мазепа хрестив у Батурині дітей Орлика — сина Григорія і доньку Варвару.

Іншим кумом Пилипа Орлика став шведський король Карл ХІІ — той хрестив сина Якова, котрий народився вже у вигнанні, в Бендерах, після розгрому коаліції козаків та шведів під Полтавою у 1709 році. Як пам’ятаємо, той похід за волею й подалі від Москви завершився перемогою російського царя Петра І. Тоді, під Полтавою козацька воля захлебнулася у власній крові. Всі, хто мав мужність постати проти царя, або загинули, або ж стали вигнанцями. За Мазепою у вигнання у Бендери тоді пішли понад 50 представників козацької старшини, 500 козаків із Гетьманщини і понад 4 тисячі запорожців. Вони й стали першою українською політичною еміграцією.

… і гетьман у вигнанні

Проте навіть за межами України «мазепинці» не були в безпеці. Російські шпигуни виловлювали козаків у Європі, кого ув’язнювали, а кого і вбивали. До 1714 року Пилип Орлик із сім’єю мешкав у Бендерах. Потім гетьман вирішив прийняти запрошення Карла ХІІ і перебрався з родиною до Швеції. Старший син Григорій завдяки сприянню Карла ХІІ навчається в Лундському університеті. Орлики отримали житло і так звану пенсію. Жили в місті Крістіанстад.

Проте після смерті Карла ХІІ ситуація змінюється: підтримка українських іммігрантів лишається, проте Швеція так само стає небезпечною через російських шпигунів. Тож Орлик вирушає до Польщі, де мешкають його родичі. Та й там на довго не затримується через шпигунів царя, які на той момент вже вистежили й вивезли до Москви полтавського наказного полковника Григорія Герцика та небожа Івана Мазепи — Андрія Войнаровського. Орлик має домовленість з султаном Мехметом ІІІ, і той надає йому прихисток, і Орлик поступово перебирається до Салонік, де провів 12 довгих років.

«Саме Салоніки стали для Пилипа Орлика ніби політичною домівкою, фортецею. Там він багато листувався, спілкувався з різними послами, відвідував церкви і багато писав. Саме там він писав щоденник — „Діаріуш подорожній“. Це дуже важливий документ, п’ятитомний рукописний щоденник, більше трьох тисяч сторінок, написаний польською мовою. Є вставки французькою, латиною, українською. І сьогодні це єдиний гетьманський щоденник. І зберігається він в МЗС Франції», — розповідає Наталія Дробязко.

Конституція, що випереджала свій час

Свою Конституцію Пилип Орлик презентував у Бендерах 5 квітня 1710 року на козацькій раді. На тій самій, де старшина вручила йому гетьманську булаву. Українські історики сходяться на тому, що натхненником документу також був і гетьман Іван Мазепа.

«Пропрацювати над таким документом, як Конституція, місяць чи два — це неможливо. Над концепцією такого документа треба було думати довго. Бо статті Конституції робили Україну вільною і незалежною державою, — зауважує історикиня Наталія Дробязко. — Тому Конституція зароджувалась в Батурині в уряді гетьмана Івана Мазепи. А вже в еміграції після смерті Мазепи Орлик вважав, що є ця велика справа — Конституція, — яку потрібно довести до завершення».

На думку історика Олександра Алфьорова, Орлик, можливо, писав текст не один, також співавтором — ще до своєї смерті і до того, як Орлик на якийсь час перебрався в молдовські Ясси, — був і Мазепа, а ще якісь положення документу підказали Орлику запорожці.

За своїми демократичними принципами Конституція значно випередила свій час і показала перший приклад моделі парламентської держави. Це перша європейська Конституція в сучасному розумінні цього слова. Конституція Пилипа Орлика має преамбулу і 16 статей.

Новаторство думки Орлика — у розподілі на гілки влади: виконавчу, законодавчу та судову.

Права гетьмана обмежувались, не можна було керувати принципом: «Як хочу — так і велю». Але і до гетьмана мали ставитись з повагою.

Мав бути виборний орган — Генеральна рада — своєрідний парламент. Його сесії мали відбуватись тричі на рік — на Різдво, на Великдень і на Покрову.

«В Конституції Орлика абсолютно існує розподіл на три гілки влади. Цей розподіл в юридичній думці Європи виникне за кілька десятиліть і буде пізніше обґрунтований визначними правниками того часу у Франції та інших країнах Європи. Це дійсно перший прецедент в Європі, коли судову владу забрали у феодала», — пояснює Олександр Алфьоров.

Конституція мала — як сказали б нині — антикорупційну спрямованість. Вона, наприклад, забороняла підкуп і затверджувала прямі доповіді гетьману — без посередництва наближених до нього слуг. Заборонялася таємна кореспонденція — зокрема з іноземними державами.

Гетьман і полковники були повністю відсторонені від розпорядження військовим скарбом — цим мав відати генеральний скарбник і скарбники в полках. Скарбником повинна бути людина «благосовісна», написав Орлик.

Конституція захищала права і вольності запорожців, встановлювала кордони України в межах Зборівського договору 1649 року. Гетьман мав захищати цілісність території, а король Швеції виступав протектором України.

Конституція мала і соціальну спрямованість — щоб людям військовим і посполитим «не чинились тяготи і… здирства». Окремо Орлик потурбувався про старих козаків, вдів, сиріт і «людей убогих».

Окрема стаття гарантувала права та привілеї Києва та інших міст із магістратами — нагадує сучасну децентралізацію.

В Конституції Орлик прописує деякі статті, які є дуже актуальними зараз. Це і непорушність та цілісність кордонів, та повернення полонених, які в державі Московській знаходились. Також сплата всіх збитків, яких Москва завдала під час війни. Врегулювання відносин з Кримом. Так само і питання віри — він написав, що церква мала би підпорядковуватись Константинопольському патріархату. Історик Олександр Алфьоров вважає, наприклад, що за Конституцією Пилипа Орлика можна було б жити і сьогодні, підпорядкувавши лише деякі статті під наше сучасне життя. А слова з Конституції Орлика: «Україна обох берегів Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування», — сьогодні є доречні, як ніколи.

Син свого батька, маршал і граф Франції

Цікавою є доля старшого із синів Пилипа Орлика — Григорія. Він вписаний в історію не лише України, а й Франції. Його життя було буремним, сповненим пригод і цілком могло б стати темою для серії авантюрно-пригодницьких романів. Проте у цих захопливих оповідях обов’язково мала б бути тема України, бо за неї Григорій боровся навіть ставши маршалом Франції.

У шість років, як і чимало сучасних українських дітей, які втікають від російської війни в Європу, син Генерального писаря змушений був утікати з батьками в Бендери після поразки козацького війська під Полтавою. Спочатку перебував при батьку, але коли родина виїхала зі Швеції до Польщі, юнак іде на військову службу до саксонського правителя Августа ІІ. З 1729 року розпочинається французький період його життя.

Григорій стає таємним дипломатом французького короля Людовіка XV. Франція в ньому бачила талановитого дипломата, який володів мовами і знав історію різних країн. І 30 років дипломатичної діяльності у Франції Григорій Орлик також присвятив захисту інтересів козацької нації. Українське питання він представляв через французьку політику, став захисником українських питань у зовнішньополітичній грі свого батька, який з глибини Османської імперії також робив все для звільнення козацької нації.

Григорій одружився у Франції на Луїзі Дентенвіль. Вони мешкали в замку, який зберігся донині. Він у Франції створив полк «Руаяль Полонь» — це був полк німецької інфантерії і брав участь на чолі свого полку у Семилітній війні (1756-1763). Наприклад, завдяки його командуванню битва під Бергеном стала переможною для Франції. Та саме у цій битві Григорій був поранений та помер у листопаді 1759 року.

Григорій часто писав меморандуми, звертаючись до Версальського двору, до французького короля Людовіка XV, щоб доєднатися до антиросійської коаліції Пилипа Орлика. Вже після смерті Григорія Людовік XV в 1761 році зазначав: «Маю підстави думати, що дозволити росіянам заволодіти Україною означитиме взяти участь у справжній несправедливості».

Перебуваючи у Франції, Григорій Орлик майже ніколи не користувався своїм справжнім іменем, адже також був у російському списку розшуку. Саме тому часом представлявся як капітан шведської гвардії Густав Бартель або як капітан швейцарської гвардії Хааб, або як лікар-француз Лямот. В «Діаріуші» Пилип Орлик наводить цікавий факт: коли Григорій приїхав до Салонік у справах, то батько навіть не міг представити сина своїм знайомим, адже той використовував підставне ім’я під час тієї поїздки…

… Однією з найстарших Конституцій світу вважається американська — 1787 рік.

Конституція Франції була ухвалена в 1791 році. Того ж 1791 року була увалена і польська Конституція. Проте саме Конституцію Пилипа Орлика 1710 року можна вважати першою Конституцією Європи.

Пилип Орлик так і залишився гетьманом-емігрантом. Він був переконаним самостійником і вороже ставився до Москви. Тривалий час його ім’я — як і ім’я гетьмана Івана Мазепи — замовчувалося. Російська, а згодом і радянська пропаганда вважали їх зрадниками і вперто насаджували цю думку українцям. Бо до останнього свого подиху гетьман у вигнанні Пилип Орлик хотів звільнити Україну — як він писав у листі Карлу ХІІ — «від московського рабства і тиранії».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA