У ВЦВК влаштували майстерклас для переселенців
Центр приймав ВПО, які нині мешкають у Миргороді в санаторії «Слава».
Цього тижня у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства вдруге було проведено інтерактивний творчий захід для людей, які постраждали від війни і змушені були залишити рідні домівки на Донеччині, Запоріжжі, Харківщині та Херсонщині й переїхати на Полтавщину.
Цього разу група переселенців складалася із людей з інвалідністю та поважного віку, які проживають у спеціалізованому санаторії «Слава» м. Миргород, котрий є учасником експериментального проєкту з надання в закладах охорони здоров’я, що належать до сфери управління Міністерства соціальної політики, соціальних послуг.
Внутрішньо переміщеним особам допомагають перебороти потрясіння, завдане війною, підтримують ментально психологи, соціальні працівники відділу психосоціальної підтримки міжнародної організації з міграції (МОМ), які й організували для цієї групи поїздку до нашого Центру. Адже одним із інструментів Програми психологічного здоров’я та психосоціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб є вивчення історії, культури та духовних цінностей Полтавщини — краю, де вони зараз проживають.
Спершу для наших гостей керівник установи, заслужений майстер народної творчості України Надія Вакуленко провела екскурсію Виставковою залою та майстернями ВЦВК. Оскільки ці жінки і чоловіки вперше на Решетилівщині, вони відкрили для себе багато нового і цікавого про наш край, його мистецькі традиції і здобутки, вишивку і килими, більшість із переселенців вперше познайомилася із вишивкою «білим по білому».
Потім для гостей, які поділилися на дві підгрупи, провідний художник з килимарства ВЦВК, заслужений майстер народної творчості України Олександр Бабенко разом фахівцями з килимарства нашого Центру провели майстерклас на спеціальних маленьких дерев’яних станочках.
Варто зазначити що серед гостей було багато чоловіків, які, до речі, не поступалися вправністю жінкам у створенні «фенічок». Приміром, один із них, який назвався Анатолієм (з Харківської області), швиденько вплітав жовті і сині ниточки в основу, зазначив, що ці кольори вибрав не випадково, де тільки можна їх використовує. Приміром, до взуття бере один шнурок синій, другий — жовтий. Він уміє шити на ручній, ножній та електричній машинці. Народними ремеслами мають займатися однаково, що чоловіки, що жінки. Ще в ранньому дитинстві мама вчила його вишивати. У 3-му класі на 8-Березня зробив їй вишитий подарунок. Щоправда, давно уже не займався цим, але взявши до рук голку, певно, згадав би.
Неабиякий хист до килимарства проявив пан Володимир з міста Нікополь, де працював електриком на металургійному заводі. Для себе у молодості займався творчістю — малював. У його душі живе художник. Він зацікавився діяльністю нашого Центру, а дізнавшись, що маємо сторінку у Фейсбуці, тут же долучився до неї.
Подружжя із Мелітополя Запорізької області теж активно долучилося до майстеркласу. Не можна було не помітити зацікавленості в очах чоловіка, а коли «фенічка» була готова, відчувалося піднесення в його настрої.
З позитивними почуттями про нашу мистецьку установу, про майстерклас відгукнулася пані Лідія з Бахмуту, захоплення якої — в’язання спицями. Раніше дуже багато в’язала різних речей. Вона працювала на державному виробничому об’єднанні з видобутку солі «Артемсіль» спершу фасувальницею, а потім, здобувши спеціальність інженера-механіка, — у відділі механіки. «Я думала, що у мене професія важка, — сказала вона. — Але сьогодні побачила, що й у килимарниць робота нелегка, втомлюються руки…». Її подруга Наталія із міста Соледар поділилася, що у свій час виготовляла набивні килими, їй завжди було цікаво займатися рукоділлям.
«Я жила біля Бахмута, — говорить жінка теж на ім’я Наталя. — Сподобалося у вас. Дуже добре, що зберігаєте і розвиваєте народні традиції. Тепер знатиму, де можна придбати гарний вишитий рушник. Коли у брата донька виходила заміж, ми довго шукали саме вишитий рушник, а не мальований купований…».
«Дякуємо вашому колективу за теплий прийом. Майстерклас з килимарства став для нас своєрідною релаксацією», — промовила інша панянка з Донеччини.
Наш колектив завжди радий підтримати тих, хто потребує допомоги. І ми раді, що хоча б на якусь годину допомогли цим людям забути про жахіття війни, внесли краплину радості у їх життя.
Людмила Дядченко, провідний редактор ВЦВК