Письменник і публіцист Анатолій Григоренко

Він народився 5 червня 1937 року в селі Плоске Решетилівського району Полтавської області, в родині колгоспників. Його батько загинув на війні, мати самотужки виховувала двох дітей.

Восени 1944 року Анатолій Григоренко пішов до Левенцівської початкової школи, а в 1954 році закінчує Плосківську середню школу. Ще зі шкільної лави хлопець почав займатися поезією. Але, щоб вижити у тяжкі часи, працював на менш романтичній ниві — вантажником, водієм, слюсарем. Паралельно заочно навчався в Харківському автомобільно-дорожньому інституті, який через певні життєві обставини не закінчив. З 1956 по 1959 роки Анатолій Григоренко перебував на службі в армії.

У 1961 році він вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, який закінчив із відзнакою в 1966 році. Ще студентом він почав працювати заввіділом та відповідальним секретарем в журналі «Знання та праця» (загалом пропрацював з 1965 по 1973 рік). Потім у щорічнику «Наука і культура» (1981–1984 рр.)та у літературно-драматичній редакції на українському радіо.

1968 року Анатолія Григоренко прийняли до Спілки журналістів України. У 1984–1985 роках він працював позаштатним кореспондентом газети «Радянська освіта», у 1984–1995 роках — старший редактор видавництва «Український письменник». Згодом у 1991–2001 роках — він літературний редактор газети «Педагогічні кадри». 1993 року Анатолій Кирилович стає членом Національної Спілки письменників України.

Коли в періодичній пресі з’явилися перші вірші Анатолія Григоренка, то в них вже сповна простежувався високий рівень художнього таланту письменника. Його твори були надруковані цілими підбірками в альманахах «Вітрила», «Поезія», «Завжди в пошуку». Уже ці роботи ще молодого поета стали відкриттям для літературних критиків, отримали широкий резонанс та повагу від читачів. Таким чином, його цілком справедливо можна віднести до славної когорти поетів-шістедесятників.

Анатолій Григоренко є автором нарисів про художників М. та С. Божіїв, Д Захарченка, композитора Л. Ревуцького, академіка О. Давидова, письменників О. Гріна, Я. Гашека, М. Гоголя, І. Кочергу та інших. Він створив сценарій документального фільму про Остапа Вишню (1972 р.). Поетичною довершеністю відзначаються і його сонети, яких автор створив близько сотні.

В одному із сонетів Анатолій Кирилович відверто писав:

Я не ломивсь ні в які двері,

Неправді не бив чолом,

Лиш знав поезії галеру,

На тій галері був рабом.

У червні 1988 року Анатолій Григоренко разом з письменником-фантастом Олесем Бердником і кобзарем Василем Литвином виступали перед шанувальниками художнього слова в Решетилівському районному будинку культури та Ганжівському сільському клубі.

Фантастичний роман «Запізнілий цвіт валінурії», який Анатолій Григоренко написав у співавторстві з Олегом Кузьменком, вийшов окремою книжкою тільки через 20 років (1990 р.). А його власна поетична збірка «Тінь Перуна» (1992 р.), де вміщені поезії з глибоким філософським осмисленням буття, теж значно припізнилися по дорозі до читача через стагнацію радянського суспільства. Наступну свою збірку «Во храм душі»(2004 р.) поет друкованою вже не побачив. Після тривалої важкої хвороби він помер 2 квітня 2001 року, залишивши значний творчий доробок. Похований у рідному селі Плоскому поруч з могилою матері. В одній із класних кімнат Плосківської школи I-III cтупенів, де він колись навчався, оформлено музейний куточок, що розповідає про життєвий і творчий шлях поета.

Юрій Кісіль

Юрій Кісіль