У її руках ниточка до ниточки сплітаються у килим, як слова і мелодія у пісню

…І молодіє знову жінка, мов квітка між зеленим листям. А посмішка, немов промінчик, сяє грайливо на обличчі. В цей день, а також в день майбутній Нехай ці квіти не зів’януть, Натхненням, радістю коханням, Провісником щасливим стануть…

Добра, позитивна, працьовита, людяна, творча жінка, яка завжди допоможе, дасть слушну пораду. Вона привертає до себе увагу своєю активністю, оптимістичним настроєм, вольовим характером… Так відгукуються у колективі Всеукраїнського центру вишивки та килимарства про Наталію Анатоліївну Бабенко, де вона трудиться фахівцем з килимарства.

Я знаю Наталію з середини 1990-х років, коли вона ще працювала у районній друкарні. З того часу й по сьогодні бачу ті ж іскорки жаги до життя в її очах, ту ж щиру посмішку, ті ж небайдужість і душевність, завзятість і рішучість. Це наче про неї сказано: « Я просто жінка. Грішна і свята, слабка і сильна, сіра і яскрава. Я просто жінка, просто жінка. Та, якій потрібне щастя, а не слава». А своє щастя вона бачить у дітях і внучці, яка є її найбільшою втіхою. Для них ладна і небо схилити, а вони вважають, що у матусі найласкавіші, найніжніші руки та найдобріше, найчутливіше серце, у якому цілий океан любові.

Народилася і виросла Наталія Бабенко у Решетилівці, тут закінчила школу і тут їй судилося торувати життєвою дорогою, бути корисною для малої батьківщини. Змалку вона мріяла бути провідницею потягів, для цього закінчила Полтавське СПТУ 3. Не передати ті почуття, які хвилювали її душу, коли повноправною господинею вагона зустрічала і проводжала пасажирів. На жаль, через тяжку хворобу мами, змушена була полишити улюблену роботу, щоб доглядати неньку.

Так складалися обставини, що доводилося працювати у Решетилівці в різних сферах, але душа прагнула професії, яка б була цікавою, небуденною. Тим паче, що вона має хист до творчості. «А чому б не опанувати якесь художнє ремесло?», — промайнула думка, яку жінка втілила в життя, закінчивши Решетилівський художній професійний ліцей.

Ось уже 5 років Наталія Бабенко працює у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства. Коли мова заходить про килими, її очі спалахують захопленням, а в голосі звучать нотки любові до справи, якою займається. «Я сідаю за верстат, і перш ніж розпочати робити килим, я намагаюся уявити його повністю. Й тоді ниточка до ниточки сплітаються, як слова і мелодія у пісню. Як правило, коли працюю над килимом, одягаю навушники і включаю приємну музику, це додає позитиву. Взагалі, займатися творчістю треба з гарним настроєм».

24 липня ця чудова жінка відзначила золотий ювілей. Хай літній легенький вітерець принесе Вам, Наталіє Анатоліївно, радісний настрій, любов, надію і Перемогу нашій Україні, адже Ваше найбільше бажання — це мирне небо, щасливі посмішки дорогих вам людей, заможна та дружна родина.

Людмила Дядченко