Село Остап’є у дореволюційний період

Вперше в архівних документах Остап’є зустрічається як містечко у 30-х роках ХVII ст. на карті відомого інженера-фортифікатора Г.Л. де Боплана, який за дорученням польського короля Володислава IV будував оборонні укріплення на території сучасної України і змалював на картах місцевість.

Згідно легенди, назва населеного пункту походить від його першого поселенця — Остапа. За повідомленням козака К.Т. Скрипника, село було обнесене валом, розміщалось на горі, довжина огорожі — чверть версти (трохи більше 250 метрів), ширина — близько 100 сажнів (приблизно 213 метрів). Остап’є мало земляні вали, напевно, призначені для оборони від різних ворогів. Розташоване село на правому березі річки Псьол (Псел). Природа дуже багата та колоритна.

До 1646 року Остап’є входило до королівських маєтностей литовських князів, потім було у володінні відомого полонізованого українського магната Яреми Вишневецького.

Козаки та селяни, які терпіли утиски від урядовців та власників, піднялися на боротьбу, яка вилилася у Велику війну під проводом Богдана Хмельницького. Вишневецький був змушений тікати, залишивши майже всі свої скарби у резиденції в Лубнах. В Україні склався новий адміністративно-політичний устрій — країну було поділено на полки та сотні на чолі з канцеляріями.

У 1648 році Остап’є стало центром Остап’ївської сотні, яка входила до складу Чигиринського полку (гетьманський). Остап’ївським сотником (1649) був Іван Махненко. В 1649 році Остап’ївська сотня була передана до Полтавського полку, там знаходилася до 1672 року. В 1672 році ця сотня була передана до Миргородського полку.

У 1696 році містечко, так як і Решетилівка, разом з навколишніми хуторами, було спалене татарами на чолі з Карам-беєм.

На початку ХVIIІ століття Остап’є потрапляє у власність великих земельних власників Базилевських (Василенків). Базилевські прибрали до рук сотенний уряд, і ця династія протягом двох століть тримала в остраху Остап’є, Білоцерківку, Бірки, Балаклію.

У 1726–1730 роках до складу Остап’ївської сотні входили: містечко Остап’є, села Запсілля, Зубані, Турбаї, Шилівка та Каленики.

У 1731–1738 роках Остап’ївським сотником був Федір Васильович Базилевський. Остап’є було «пожалуване» йому навічно разом з селянами. Тільки в одному Остап’ї він у спадок залишив своїм дітям у володіння 1452 кріпаки.

У 1757 році гетьман Кирило Розумовський скріпив своїм універсалом землеволодіння Базилевських в Остап’ї «в спокойное владение… оставшееся от раздачи грузинам, находящиеся в свободности посполитые дворы и хаты с принадлежащими в них грунтами и угодьями…».

В 1763 році він розділив територію України на 20 повітів, в тому числі був створений і Остап’ївський. У 1782 році в Остап’ї було 770 хат, у тому числі 241 виборних козаків, 229 підпомічників, 300 посполитих (селян), крім того 6 дворян, 10 різночинців, 12 церковнослужителів. До 1785 року Остап’є було повітовим містом, мало свій герб та печатку.

В ХIХ столітті Остап’є, в якому був земський суд і сотенне правління, входило до складу Хорольського повіту Полтавської губернії. На початку ХIХ століття в Остап’ї нараховувалося 8 пивоварень, 24 винокурні, 9 кузень, 10 мостів, 8 гатей, селітряний завод, 3 ярмарки, 2 церкви. Торгівля велася товарами, що привозилися купцями і торговцями із сусідніх повітів: різне сукно, хліб, сало, вовна, риба, худоба, дерев’яний і глиняний посуд, дьоготь тощо. Ці ярмарки відбувалися на березі річки Псьол (і до цього часу за допомогою металодетектора на цьому місці можна відшукати монети, ґудзики та кулі ХVII-ХХ століть). У 1801 році в Остап’ї було 5317 жителів (з них чоловіків —2845, жінок —2650), а в 1850 році нараховувалося 6404 чоловік.

За переписом 1859 року у містечку було 677 дворів, 4483 жителі, 3 церкви, відбувалося дві ярмарки на рік, діяло два заводи. Також це свідчить про те, що в 50-х рр. зовсім не було приросту населення, бо багато людей помирало від голоду, інфекцій та різних хвороб, а також виснажливої праці на поміщиків.

Становище селян після реформи 1861 року практично не покращилося. В 1863 році в Остап’ї було 788 дворів, 4 селянських общини, 507 ревізійних селян. Багато селян взагалі не мали землі. Вони ходили на заробітки в Таврію, чи взагалі від’їжджали в інші краї. Селяни були наполовину письменні, практично не вміли ні читати, ні писати. Відсоток грамотності на той час в Полтавській губернії складав близько 17, а в середньому в імперії — 13–14. Ось лише такий красномовний факт: в Остап’ївській сільській школі за 1860–1864 роки було в середньому по 50 учнів. Нині деякі сільські школи Решетилівщини мають значно менший контингент. Проте ніяких культурних закладів на території містечка не було.

У 1885 році в Остап’ї було 678 дворів і 3390 жителів, дві православні церкви, школа, 7 постоялих дворів, 6 лавок, 3 кузні, 38 вітряків, 5 олійниць, проводився базар щонеділі, 3 ярмарки на рік. Містечко на той час було центром Остап’ївської волості.

У 1900 році в Остап’ї знаходилося вже 648 дворів, 2934 жителі, три школи (міністерська, земська та церковнопарафіяльна (ЦПШ)), відбувалося 5 ярмарків на рік.

На початку ХХ століття в Остап’ї була лікарня з хірургічним відділенням, аптека, пошта, телеграф, водяний та паровий млин, 36 вітряків, 7 кінних молотарок, цегельня, 13 кузень, 2 сукновальні, 9 магазинів та шинок. Населення складало близько 4500 чоловік.

Надалі у містечку було 2 церкви, 3 ярмарки на рік і базари щотижня, близько 40 вітряків, кілька олійниць, маєток Є.О. Базилевської та землі заможних селян — Шишків, Полонських та Полтавців.

У 1904 році в містечку була побудована двохкласна міністерська школа, до якої ходили діти із навколишніх сіл — Попівки, Федорівки, Романівки, Великих Кринок, Балаклії, Рокити. З 1904 по 1906 рік директором цієї школи був А.Г. Буктований, а з 1906 по 1924 рік Михайло Григорович Петечинський.

У 1905 році в Остап’ї стався страйк селян економії Є.О. Базилевської, придушений силою зброї. Серед організаторів були вчителі місцевої школи Ф.Я. Григорович та А.Г. Буктований.

У 1910 році в містечку був 631 двір, 3517 жителів, три церкви — дерев’яна Хрестовоздвиженська 1779 року, мурована Троїцька 1815 року, дерев’яна Успенська 1900 року.

Видатні люди села: Семен Іванович Бережний (1888–1983) — заслужений лікар України, працював у Остап’ївській лікарні; Анатолій Семенович Бережной (1910–1996) — український хімік і технолог, доктор хімічних наук, академік АН УРСР; Федір Якович Стовбуненко (1864–1933) — художник, автор традиційних народних картин; Юрій Юрійович Ярослав (1890–1937) — радник надзвичайної дипломатичної місії УНР до Москви в січні 1919 року, репресований 1937 року; Василь Федорович Мирун (1922–1973) — Герой Радянського Союзу.

Юрій Кісіль