Катерина ВЛАСОВА: коли вічний матеріал у руках майстра говорить мовою сучасності

Полтавка Катерина Власова цією магією володіє сповна. Для неї глина — то друга мова, і якщо раптом бракує слів, то думки і почуття їй легко виразити саме через кераміку. Знаково, що якраз напередодні двох найбільших державних свят країни — Дня Державного прапора України та Дня незалежності — у Полтавському краєзнавчому музеї відкрилася персональна виставка майстрині. В експозиції — кераміка, назва — більш ніж промовиста й зрозуміла кожному українцю, який лишився жити і творити у охопленій війною, проте такій рідній і найкращій у світі країні — «Жити життя».

Під час відкриття у Полтаві неодноразово згадували Решетилівку. Адже відразу після закінчення вишу Катерина поїхала викладати художні спецдисципліни до Решетилівського художнього ліцею. Її вчитель, відомий мистецтвознавець, бібліограф і музейник, член Спілки художників України Віталій Ханко зауважив, що це був дуже вдалий і правильний вибір. «Слава Богу, що не Опішня, Решетилівка — ліпше», — прокоментував пан Віталій і додав, що це серце і центр всього українського. Працювала в Решетилівці до минулого року, зараз левову частку свого часу Катя присвячує роботі у власній майстерні «Algorythm_ceramics» і, власне, кераміці.

Любов до гончарства успадкувала від батьків

За фахом Катя — художник-кераміст. Без кераміки не уявляє свого життя й ліпити з глини почала ще в дитинстві — відвідувала дитячу студію, практикувалася вдома. Мистецтво гончарства пізнавала під впливом батьків, теж закоханих у глину.

«У мене класні батьки — активні, сучасні, — розповідала Катерина Власова під час нашого першого знайомства, ще до повномасштабного вторгнення. — Займаються керамікою, цікавляться сучасними керамічними тенденціями. У мене взагалі дуже соціально активна родина в цьому плані. У мами свій керамічний блог, як і в мене, проводимо інколи спільні відкриті керамічні воркшопи, майстер-класи. Тато вивчає обладнання для керамістів, зокрема дров’яні та електричні печі. Часто разом усією родиною представляємо свої роботи на фахових подіях — симпозіумах, виставках, ярмарках».

Ази кераміки Катя вивчала в технічному університеті (нині Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»). Керамістка із вдячністю згадує своїх вчителів — Інну Анатоліївну Гуржій, Валентину Борисівну Гармаш, Олександра Кириловича Тарасенка. Та щоб набути майстерності, довелося багато працювати самотужки. Наполеглива щоденна праця задля того, аби руки звикли, відчували глину, а сам гончар розумів, що відбувається із глиною, бо межі в досконалості немає, існує лише постійний розвиток.

За плечима у юної, проте вже відомої майстрині — участь у І всеукраїнській виставці «Сучасне «мистецтво вогню», виставці художньої кераміки «Весняні аркади», міжнародне бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського. А ще — всеукраїнська різдвяна виставка, всеукраїнська виставка-конкурс «Етнопосуд-2019», виставка художньої кераміки «Viewpoint», персональна виставка художньої кераміки «Природа. Вібрації. Фактури», міжнародний конкурс керамічних пластів на тему: «Бойчук і бойчуківці: сучасний погляд», виставка сучасної української кераміки «Випалюй!», фестиваль сучасної української кераміки «ЦеГлина — 2023», художня виставка в Галереї мистецтв до дня народження Тараса Шевченка.

Цей список можна продовжувати. Зазначимо лише, що торік наша героїня стала членкинею Національної спілки художників України.

Яка глина вибачає помилки початківцям, а яка — м’яка, проте норовлива

Про улюблену справу Катя може розповідати багато. Для неї глина — жива і з характером. Для своїх робіт використовує різний матеріал. До великої війни замовляла глину зі Слов’янська, проте ліпить і зі знаменитої опішнянської.

«Беру глину із різних джерел. Сама теж копаю, бо всі керамісти без винятку люблять експериментувати із природними глинами, змішувати їх, — розповідає Катя. — Якщо йдеться про майстер-класи та навчання, то найкраща слов’янська глина — вона ідеальна для виготовлення посуду і пробачає багато помилок, приємна у роботі й піддатлива. Найм’якша під руками опішнянська. Але вона дуже норовлива і примхлива, до неї має бути особливий підхід, а тому в новачків часто відпадають чи тріскаються дрібні деталі посуду, як наприклад, ручки у кухлів».

Роботу керамістка розпочинає із ескізу, продумує його довго й ґрунтовно, аж до того моменту, доки він майстриню повністю не влаштує.

«Глина теж до нас говорить. Її потрібно відчути — і тоді ескіз допоможе в роботі, а не заплутає. Важливо, коли сідаєш за гончарний круг, знати, що ти будеш робити. Бо якщо сідати із думкою, що щось зроблю, то оте щось і виходить. А для мене важливі відчуття і асоціації, рідко прямо зображую той чи інший предмет, лишаючи глядачеві місце для роздуму, а що ж там було», — коментує Катя.

З вогнем — особливі стосунки

Дівчина зізнається, що любить робити посуд, особливо великі тарелі, експериментувати із поливою. Її для своїх виробів Катя як купує вже готову, так і виготовляє сама, експериментуючи з матеріалами та кольорами.

У фаворитах майстрині — кавова та чайна естетика в стилі раку. Це традиційний японський череп’яний посуд, котрий виготовляється не на гончарному колесі, а вручну і покривається свинцевими поливами. Особливої вишуканості такому посуду додає специфічний спосіб та глазурування. Кераміку піддають стресу, різко вкладаючи у палаючу піч. Це й створює неповторні й непередбачувані ефекти на поливі.

«Найбільше подобається експериментувати із випалами гончарних виробів раку, відновлення та дров’яний випал, — розповідає керамістка. — Очікуєш непередбачуваний ефект — переливи, кракелюри та металічні відблиски. Цікаво, як фактура глини поводиться під дією вогню. Це може виглядати сучасно і водночас архаїчно. Раку подобається саме своєю непередбачуваністю. Якщо звичайний випал кераміки — це окисна реакція, то в раку використовуються хімічні процеси, відновна реакція, її роль виконують метали, що містяться і в глині, і в поливі. І це досить цікаво».

З вогнем у Катерини Власової особливі стосунки. Вона багато років захоплюється фаєр-шоу, а вищим рівнем у керамічному мистецтві дівчина вважає вогняну скульптуру з глини. Це захопливий досвід, а видовище незабутнє.

«Сама скульптура є своєрідною трубою. Топкою для неї слугує спеціальна цегляна платформа, на якій і встановлюється скульптура, — пояснює Катя. — Скульптура обгортається зверху мінеральною ватою і випалюється зсередини. Грубо кажучи, сама себе випалює. Технологічно процес доволі складний, бо коли ліпиш скульптуру, то зовні все має бути красиво, а всередині необхідно завбачливо лишити канали, по яких йтиме вогонь. Це цікаво і з точки зору технологічної, і з температурних режимів, при яких випалюється. Освоїти мистецтво вогняної скульптури — це як підняти собі рівень майстерності».

Молоді майстри віддають перевагу модерну і міксу культур та стилів

Гончарство нині — справа модна й популярна. Керамікою займається чимало молодих майстрів. Вони переважно сповідують модернові принципи, цікаво міксують стилі й культури. У соцмережах можна знайти купу блогів молодих керамістів, цікаві ідеї посуду, декору для інтер’єру, жіночих прикрас. Усе — з глини. Катя Власова теж продає свої вироби в інтернеті, як і майстер-класи. А ще — організовує майстер-класи у своїй студії «Algorythm_ceramics». На них може записатися кожен охочий, навчитися виготовляти не лише посуд, а й чудові прикраси із глини. Розповідаючи про своє гончарство, Катя пояснює ставлення до нього дуже просто і влучно: «Кераміка — це не рутина, не ремесло, а спосіб життя, і без неї це життя неповне».

Виставка Катерини Власової «Жити життя» експонуватиметься у флігелі краєзнавчого музею у Полтаві протягом місяця. «Ця виставка — для вас. Я хочу, щоб розглядаючи мої роботи, ви усвідомили цінність свого життя, цінності, які є для вас зараз головними і ті цінності, які ми могли б зберегти і передати наступним поколінням. Роботи — про події, які допомагають нам прожити це життя, про події, на які ми рефлексуємо, — розповідає про експозицію виставки її авторка. — Глина — це вічний матеріал. Не зважаючи на те, що він із давнини, він говорить мовою сучасності. Кожна робота — про вас, вони — про ті події, які відбуваються зараз, і про прекрасні речі також: неймовірні природу, щемні спогади з дитинства і все те, що зараз тримає нашу ментальну рівновагу».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA