Рослинні барвники, що використовувалися для фарбування пряжі

Ці рослини найбільш розповсюджені в жарких країнах Індії, Китаї, Південній Америці), але ростуть вони і у великій кількості в Україні, особливо в Середній Азії та на Кавказі. Фарбники знаходяться або у всій рослині, або переважно в якихось частинах її — в листі, квітках, плодах, корі, деревині, корінні, звідки їх добувають шляхом виварювання (екстрагування) у воді і використовують для фарбування текстильних волокон тваринного та рослинного походження.

У свій центральний маєток в Решетилівці В.С. Попов (1745-1822, дійсний таємний радник, член Державної ради) привозив основну частину вовни. Розводили тонкорунних овець у великій кількості у Таврійській губернії, де Попов мав великі наділи. У невеличких майстернях у Решетилівці цю вовну обробляли. А до середини ХІХ століття з цих майстерень у Решетилівці розвинулась ціла галузь художнього ткацтва, де майстрині створювали унікальні килими-гобелени. Виготовляли килими ще й на зразок персидських. Персидський на той час коштував 700-800 крб., а решетилівський дещо дешевше — 500-600 крб. Також виготовляли домоткане полотно, на 55 верстатах працювало 40 чоловік. Так у 1837 році на с/г виставці у Полтаві килим з Решетилівської мануфактури (фабрики) О.В. Попова коштував 600 крб.

До другої половини ХIХ століття рослинні барвники були єдиними фарбниками для різних тканин і пряжі — вовняної. бавовняної, шовкової та льняної.

Хімічні барвники не змогли замінити природні

В 70-х рр. ХIХ століття з’явилися анілінові фарбники, створені на хімічних заводах із кам’яновугільної смоли стали поступово витісняти рослинні фарбники, перш за все з великих текстильних фабрик і дещо з кустарних артілей.

Анілінові фарбники надавали фарбованій пряжі, яскраві, різкі, неміцні кольори. Їх застосування в кустарних фарбувальнях для фарбування килимової пряжі значно знизило якість художнього оформлення килимів. Тому кустарі-ткачі були змушені відмовитися від використання цих фарбників і повернутися до старої рецептури фарбування килимової пряжі.

Розколіровка художніх текстильних виробів, створених століття тому назад, виявилися настільки міцними, що збереглися до нашого часу у всій своїй красі і привабливості кольорів, прекрасно підібраних і дивовижно м’яких у своєму поєднанні.

Що таке червець

З давніх давен для фарбування пряжі для килимів на Україні вживали фарби рослинного походження. Про них у своїх працях згадують О.Ф. Шафонськиий і М.І. Арандаренко. Крім фарб рослинних в Україні для фарбування пряжі в червоні кольори широко вживався червець.

Його опис та спосіб добування докладно опрацював Шафонський. Він оповів, що червець добувається з особливих комах, що водяться біля коріння суниці та білої потентіли. Добування відбувається влітку (червень-липень). «В сіе время, — пише Шафонський, — не только в Черниговском уезде, но по всей малой Росіи по полю, особливо где толока еще не вспахана, означенные травы с корешками и с прилипшими и аки бы приросшми к ним красными ягодками, ножем вырывают, приносят в домы и тотчас полагают в теплую, но не очень горячую печь, дабы оные яички, которыя- то они червецом называют, замерли и засушились, ибо когда сие упустят исполнить, то находящийся в них алый сок обращается в черві, которые на них выползают и тот мешочек или яичко остается порожнее без красного соку».

Далі Шафонський зазначає, що значно більше зберігається червецю в сухе літо. Із його запису ми також дізнаємося, що червець крім місцевого вжитку скуповувався й вивозився за межі України.

Добування червецю доволі таки цікавило й російський уряд. Так Катерина II указом 1768 року вважала за потрібне «обнародовать печатными листами… в наставление упражняющимся в сыскании в Росіи краски червеца». Згодом пізніше в 1804 році, граф Румянцев звернувся до князя Куракіна з проханням зібрати відомості «о известном в Малоросіи червеце». Зібравши відомості, Куракін подає досить докладний опис червецю, його географічне розповсюдження, способи збору та вживання, а також тодішні ціни на червець. З цього документу ми довідуємось, що на терені Полтавщини червець збирали в таких повітах: Полтавський, Кременчуцький, Роменський, Миргородський. Лубенський, Пирятинський, Гадяцький, Переславський, Прилуцький, Золотоніський, Кобеляцький та Лохвицький. Відомості про способи збору червецю тут цілком тотожні зі згаданим способом Шафонського. Що до використання його, то цей документ дає досить цікаві дані: «Приступают же к окрашиванию положа собранное количество червеца на сковороду редко, ставят в нежаркую печь, дабы засушить и сохранить зерно от порчи, потом приготавливают квас на ржаной муки и когда он довольно окиснет и в сей уже квас кладут пряжу на целые сутки, наконец взяв засушеный червец, трут оный в горшке и разводят горячею водой, обмачивают заквашенную шерстяную пряжу в разведенный водою червец столько раз, пока она получит алый и весьма яркий цвет. Другого способа употребления в здешних местах никто сей краски не знает и примесу никакого в оный червец не кладут».

Крім червецю, як видно із записів Шафонського, в старовину також використовували корінь марени, що давав червону фарбу, та дрок для фарбування в жовті кольори.

Які рослини використовували для фарбування в Решетилівці

В 20-х рр. ХХ століття в Україні, зокрема в Решетилівській художньо-промисловій артілі «Троянда (з 1926 року ім. Клари Цеткін) здебільшого використовували для добування фарб такі рослини:

1. Дрок — стовчене в ступі та розчинене в сирівці стебло, квіти й листя давали приємну по тону й дуже тривку жовту фарбу. Розповсюджений на Україні та в Закавказзі, збір під час цвітіння.

2. Цибулиння (лушпиння зі стиглої цибулі). Зварене дає жовто-гарячу, охристу, золотаву фарбу. Особливо гарні відтінки надавала цибуля із Закавказзя.

3. Щавель кінський. Його товчене та зварене коріння дає світло-жовту фарбу. Фарбник зосереджений переважно у корінні, збір триває з весни до початку літа.

4. Квітки гвоздики заварені дають приємну ніжно-жовту фарбу. Таку ж приблизно по кольору фарбу дає соняшниковий цвіт.

5. Спориш, стовчений в ступі та зварений, дає світло-зелену фарбу. Таку ж фарбу одержують із звареного гарбузового листя.

6. Молода вільхова кора у відварі дає коричневу, чорну, охристо-червону фарбу.

7. Зварена дубова кора з домішкою «бруслевини» (зточки з бруса) використовується для фарбування в червоний колір.

8. Водянка, її чорні ягоди з додаванням галуну фарбують у вишневий колір.

9. Гадючник, з його листя виготовляють жовту і червону фарби. Невелика кількість листя дає жовтий колір, більша — червоний.

10. Осика, листя дають коричневу, кора — жовту, зелену і сіру фарби.

11. Перстач гусячий (гусяча лапка) використовувався для фарбування в жовтий колір.

12. Сінна потерть дає зелений і зеленувато-сірий колір.

13. Дудник дає зелений і жовтувато-коричневий колір.

14. Кінський каштан, його лушпайки забарвлюють у коричневий колір.

15. Ялівець дає сірий, чорний, зелений, жовтий, коричневий кольори, а також різні відтінки цих кольорів.

16. Картопля. З неї виготовляли барвники, що фарбували в темно-зелений колір, колір моху, чорно-коричневий та чорний; квіток-у рожевий.

17. Плавун. Дає барвник, що фарбує в жовтий, коричневий та темно-зелений кольори.

18. Барбарис. Його кора містить барвник, що фарбує в жовтий і жовтувато-червоний кольори.

19. Герань лісова, її квітки дають барвник, що фарбує в синьо-сірий або світло-ліловий кольори.

20. Зозулині квіти, дають червоний та фіолетово-червоний кольори.

21. Чорна бузина, її кора містить барвник, що фарбує в жовтий та коричневий кольори, ягоди — у чорно-синій.

22. Конвалія. Її листя дає темно-зелений колір.

23.Вербозілля, дає золотисто-жовтий.

24. Чорниці. З цих рослин, відібраних до цвітіння, без протравлювання, добували барвник, що давав синій колір, з ягід — синій, ліловий, чорний, зелений та червоний кольори.

25. Грецький горіх. Застосовується для фарбування вовни в коричневий та зелено-коричневий колір. Фарбник знаходиться в листях, корінні, але найбільше — в зеленій кожурі спілих горіхів.

26. Береза, йде на фарбування вовни та пряжі в зелено-жовтий колір. Фарбник знаходиться в листях, збір — до другої половини літа.

27. Шовковиця (тутове дерево, морва), фарбник знаходиться в деревині та в листях. Збір листя відбувається восени, коли воно пожовтіє; деревину ж беруть, коли дерево старіє і на ньому мало залишається листя.

Крім дубової кори, для фарбування в чорний колір уживали кампеш (місцева назва бразолія), рослина привозна. Синю фарбу добували теж з привозної рослини індіго (місцева назва калія). І це ще не повний перелік природних барвників.

Для фарбування в червоні кольори, як і в старовину вживали кошеніль (місцева назва канцелія). На той час її завозили із-за кордону.

Як фарбують пряжу

Процес фарбування ниток полягав в тім, що пряжу спочатку загалунюють, тобто варять у розчині галуну (приблизно 400 г на відро води). Іноді замість галуну вживають сірівець. Після загалунювання пряжу кладуть у розчин фарби і в ній варять, Часто бувало, що до фарби, як засіб її закріплення, на пряжу додають галуну або сирівцю.

Пофарбовану пряжу сушать, змотують у клубки і тоді вже запускають у роботу.

Окрім вказаних рослин, які найбільше застосовувалися для фарбування текстильних волокон, в нас росте багато і таких, які для фарбування застосовуються порівняльно рідко, але для збагачення кольорів вкрай необхідні. Із таких рослин, які на різних протравах дають різнобарвні кольори, слід згадати: трав’янисті рослини — підмаренник, молочай, вереск, бадан, резеда (церва), конопля, ромашка, полин; листя персика, айви, абрикоси, ягоди крушини, бузини, кора яблуні, горобини.

А ось об’ява решетилівської районної газети «Колгоспник» від 21 травня 1944 року: «Решетилівська промартіль ім Клари Цеткін приймає різні рослини та коріння для виготовлення фарб: соняшниковий цвіт, дубова кора, вільхова кора, шкаралупа з цибулі, коріння з квасця, горіхова кора. Також приймає замовлення на виготовлення вишивки, селянського полотна, мішкотари на сировині замовців». Йшла війна, годі було сподіватися на хімічні барвники.

Як розповів колишній головний художник Решетилівськоїї фабрики художніх виробів ім. Клари Цеткін Петро Шевчук (заслужений майстер народної творчості України), що Надія Бабенко (1926-2009, заслужений майстер народної творчості УРСР (України), лауреат Державної (Національної) премії УРСР (України) ім. Т.Г.Шевченка сама особисто збирала рослинні барвники нашої місцевості для фарбування пряжі для килимів та гобеленів.

Нині в основному використовуються спеціальні хімічні барвники.

Юрій Кісіль