Майстер-клас від Олександри Шоломіцької: як дати друге життя старому пальто, а бійцеві на передовій — тепло

Ця ідея — дати друге життя ношеним, проте теплим пальто та шубкам — витала у повітрі давно. Тим більше, що пані Олександра у господарстві мала чималий запас стареньких драпових пальто. Свого часу рука не піднялася викинути все те добро, коли родиною переїздили з Полтави до Решетилівки. Пальта зберігала не один рік з думкою «а раптом колись знадобляться».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, жінка взялася допомагати своїм знайомим майстриням — професійним швачкам, що у Решетилівці зорганізувалися у цех з пошиття білизни та форми для військових. «Я не професійна швачка, так, балуюся швацтвом. Та допомогти дівчатам хотіла, тож сказала, що буду їх годувати, вареники носитиму, — розповідає жінка. — Бо дівчата зранку як приходили на роботу й цілий день не вставали від машинок». От зі знайомими майстринями й обговорювала, що б його зі стареньких пальт пошити. Можливо, устілки у взуття, аби бійцям було тепліше. Ті відповідали: «Та почекай, вже ж потепліло» — а за вікном і справді у права вступила весна, яку за війною більшість українців майже й не помітили, бо на душі і в настроях застряг безкінечний лютий.

Коли прийшла осінь, а з нею й перші холоди, пані Олександра вже знала, що робити. Попорола свої ношені пальто, попрала — і на передову у вересні поїхали перші тепленькі лежаки та подушки для захисників.

Стара «Подолочка» виручає на випадок, коли вимикають світло

Олександра Шоломіцька за освітою — економіст з праці. Проте шити хотіла з дитинства і малою часто цупила мамину ручну машинку, аби за хатою влаштувати своє ательє мод для улюблених ляльок. Як сама говорить, хоч шиє й не професійно, проте руки правильно стоять. І зауважує, що щиро захоплюється тими жінками, хто технологію шиття освоїв досконало, на рівні професії. Свого часу в Полтаві Олександра мешкала в одному гуртожитку із дівчатами — швачками-конструкторами, ті навчили деяких секретів своєї професії, так що жінка із задоволенням обшиває всю свою родину. Був час, коли після переїзду до Решетилівки, шиттям і на життя заробляла. Та й тепер старенька ручна машинка «Подолочка» стає в нагоді. Їй вже більше 60 років, проте інструмент улюблений і добре строче попри поважний вік. Машинку пані Олександра ще 40 років тому перевезла на Полтавщину з Донбасу, звідки сама родом. Нині «Подолочка» виручає у випадку вимкнення світла, коли неможливо працювати на дорогій сучасній техніці з оверлоком, що її свого часу презентували жінці куми. Щоправда, при пошитті лежаків та подушок доводиться не лише машинкою працювати, а й чимало вручну шити, голкою. Тим більше, що матеріал буває різний, проте пані Олександра рада всьому, що приносять люди — стареньким пальтам, шубам, теплим курткам. Дещо доводиться пороти й прати ледь не на вулиці. Потім «запчастини» від стареньких пальто жінка зрівнює по боках, зшиває докупи і кроїть лежаки. Із дрібніших деталей, як от рукава, компонує подушки.

«Спочатку один лежак робила два дні, а коли вже руку набила, то за ранок — відразу чотири. Навик з’явився, вже я бачила, що й куди можна прилаштувати», — розповідає пані Олександра.

У Решетилівці — лежаки, у Львові — піддупники

Олександра Шоломіцька — людина не публічна. Свою допомогу бійцям не вважає чимось героїчним чи унікальним. І на пост, що його у Фейсбуку розмістив керівник Спілки ветеранів АТО Олег Мотузко про пошиті її руками лежаки погодилася, аби земляки дізналися, що й отак можна допомогти фронту. Ну й щоб відгукнулися ті мешканці громади, в кого вдома без діла лежить старий верхній одяг. Якщо привезете його до Спілки у Решетилівці, пані Олександра перетворить їх на теплі лежаки для бійців.

«Я ж не однака така, чимало жінок зараз шиє, — додає пані Олександра. — Моя знайома, коли дізналася, що шию для хлопців зі старих пальто, і собі вирішила долучитися. І це чудово, бо чим більше теплих речей поїде на передову, тим нашим захисникам буде комфортніше». Жінка розповідає, що у соцмережах у різних групах, що об’єднують садівників, городників чи квітникарів, зараз можна зустріти оголошення про збір сукна чи пошук матеріалів якраз для пошиву теплих лежаків або ж матеріалів для інших необхідних для фронту речей. Отак познайомилася із однодумцями з інших регіонів. Посміхаючись розповідає, що на Львівщині отакі лежаки, як шиє вона, називають піддупниками. Фронту зараз допомагають всі небайдужі.

Лежаки на фронті заміняють бійцям домашні перини

Потреба у верхньому одязі для лежаків лишається актуальною. Адже зима триває. Старі шуби, пальто натуральні й синтетичні, куртки із синтепоном — усе йде в хід, що може отримати нове життя й подарувати хлопцям на передовій тепло, врятувати від холоду. «Коли наші волонтери повезли першу партію лежаків на передову, бійці ділилися враженнями. Казали, якщо покласти на лежак каремат чи спальник, то ніби на перині спиш, — розповідає пані Олександра.

З іншого боку, війна підступна ще й тим, що все надбане бійці можуть втратити однієї миті, навіть без обстрілів позицій, по яких щодня прилітає. Напевно, що бачили у соцмережах відео, де військовий розповідає, як уночі неподалік позицій прорвало дамбу після відлиги і дощів. І буквально за 30 секунд затопило бліндажі. Бійцям довелося пірнати у крижану воду, аби врятувати зброю і хоч якісь речі.

Найскладніше у роботі — знайти матеріали. Адже власні запаси старого верхнього одягу пані Олександра вже використала. Зараз надія — на земляків, котрі заради підтримки захисників жертвують своїми домашніми «скарбами». Після кличу, що його дав у соцмережах Олег Мотузко, у Спілку АТО понесли старі пальто та шуби. Допомагають і знайомі та подруги. Отак у Онищенках пані Ніна Мальцева організувала серед земляків збір старих пальто на лежаки. Тож якщо у вас вдома завалялися старенький верхній одяг, яким ви кутаєте консервацію, чи де вусатий рудань влаштував собі котяче лігво, краще це добро передайте майстрині, аби воно зігріло хлопців на фронті.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA