Переписка Василя Попова, як унікальне джерело знань з історії Решетилівщини

Василь Степанович Попов народився 17 грудня 1745 року в місті Казань. Починав свою кар’єру канцеляристом у військовому відомстві. Завдяки своїм здібностям швидко зростав по службі. П’ятнадцять років прослужив він у командуючого Другою Російською армією князя В.М. Долгорукого-Кримського. Займав посаду правителя похідної канцелярії. Після смерті князя Василь Попов переходить у підлеглість до іншого князя — Григорія Потьомкіна, а згодом стає управителем його канцелярії (1781–1791), найбільш наближеною та довіреною особою. Мав феноменальну пам’ять, всебічну освіченість та обізнаність. Попов міг в будь-який час точно відповісти на питання Потьомкіна: який калібр гармат у гарнізоні Кінбурна, скільки скошено і якого сіна для коней, які останні модні тенденції зараз в Європі і чим зайнятий нині Моцарт. Вів переписку з різними поважними і відомими людьми того часу.

Починаючи з 1786 року стає секретарем у прийнятті листів у канцелярії статс-секретарів при імператриці Катерині II. За дорученням імператриці з 18 грудня 1793 року В.С. Попов завідує Коливанівськими та Нерчинськими гірничими заводами, а також П’ятигорською гранильною та шліфувальною фабриками, алмазними майстернями імператриці.

При імператорові Павлі I В.С. Попов працював при Мануфактур-колегії, а потім призначений президентом Камер-колегії. З 1797 року він — управляючий конторою, яка займалася будівництвом царських домів і садів.

Згодом був звинувачений в безладі справ під час його головування в Камер-колегії і звільнений з посади президента. На початку ХIХ ст. В.С. Попов повертається на державну службу. За імператора Олександра І стає дійсним таємним радником (2-й щабель в «Табелі про ранги», вище тільки канцлер). Згодом Попов очолив Комісаріатський департамент, а потім Провіантський. З 1810 року — член Державної Ради.

Залишивши службу через проблеми зі здоров’ям, Василь Попов зайнявся облаштуванням своїх маєтків, а їх у нього було чимало: у Катеринославській та Херсонських губерніях площею 50 тис. десятин землі, 43 тис. дес. землі у Мелітопольському повіті Таврійської губернії, в Мінській губернії і на Уралі — маєток «Тавда», більше 300 тис. дес. землі.

11 квітня 1786 року В.С. Попову за Указом Катерини II було надано в Катеринославській губернії згідно поземельного плану землю під назвою «Пустошь» — село Решетилівка із 866 кріпаками.

Тут було збудовано розкішний двоповерховий палац (1796) з 23 залами, заповненими казковою розкішшю і рідкісними книгами (20 тис. примірників). Створено величний і гарний садово-парковий ансамбль з мармуровими статуями, штучними ставками та каналами, який, імовірніше за все, був спроектований і побудований за участю соратника, видатного на той час військового інженера — П.К. фон Сухтелена.

Останні роки свого життя Попов провів у Решетилівському маєтку, який згодом передав у спадок сину Олександру. Саме ця економія залишалася головною серед його володінь, а тому вивчення історії Решетилівського маєтку відіграє важливе значення не лише у дослідженні господарської діяльності В.С. Попова, але й економічного розвитку кількох українських губерній в цілому.

У листуванні В.С. Попова важливими є господарська діяльність, контроль за виконанням наказів, які видавались економіям, особиста оцінка діяльності управителів маєтків поміщика.

Особливої уваги заслуговують накази тій чи іншій економії, листи управителям економій. Там представлені статистичні дані, відомості про продукцію, яку виготовляли в економіях, та суми доходу від продажу того чи іншого товару, вимоги на ведення господарської діяльності на майбутній рік. Так у листі до Максима Фомича Куницького В.С. Попов писав: «Экономии моей и про расценки доходов мне можно судить нежели вам. Конечно во время пребывания моего в 1817 году в Решетиловке доход собирался исправно и лучше шли дела в Васильевке. Для чего же в нынешнем году из Решетиловки, когда и расходы без меня уменьшились, не получил я более 75 000 рублей да 22 500 за вино — доход самый не значащий».

Також Василь Степанович вказував і на помилки у веденні господарської діяльності своїх управителів, причини виникнення тих чи інших недоліків, способи їх усунення. Так у листі Павлу Дмитровичу Білусі зазначив: «Хозяйство мое Решетиловское не очень хорошо и сие то причиною, что я принужден отделить Васильевку совершенно запущенную. Всего страннее, что управитель часто писал о злоупотреблениях по винокуренному заводу».

Відбувалося і переселення селян з Решетилівської економії до маєтків, які знаходилися в Таврійській губернії володінь Попова. Це були листи в основному адресовані О.С. Таранову, управителям економій та приказчикам. Так у листі О.С. Таранову Василь Степанович зазначив, що з Решетилівки в «Таханський путь» були відправлені 14 родин.

Переписка Попова з управителями та приказчиками, які керували в його економії, відображали ставлення поміщика до селян. Так, він проявляв небайдуже ставлення до переселенців, які відправлялися з Решетилівського маєтку до Таврійської губернії: «Я боюсь, чтоб сии люди не были в дороге подвержены нужде и изнурению». «Разводятся ли хазяйством переведенцы Решетиловские?».

Міг поміщик селянам за певні заслуги видати і «вольную». Так, Василь Попов, згідно свого «духовного заповіту», видав своєму кріпаку, управителю будинку Петру Федоровичу Обревнову, мешканцю Решетилівки, «відпускну» з нагородою в три тисячі рублів. Також були відпущені на волю камердинер Роман Савич Семенов з нагородою в тисячу рублів, приказчик Мінського маєтку Іван Іванович Калашников, решетилівський казначей Родіон Головня разом із родиною та пансіоном в сто рублів на рік. У своїх наказах і вимогах до працівників економій закликав їх слідкувати за порядком в господарствах, задовольняти потреби селян, аби ті не тікали, а розвивали продуктивність праці, а також ладити із земськими чиновниками. Так, у переписці з П.Д. Білухою В.С. Попов скаржився на утиски Решетилівської економії земською поліцією внаслідок свавільної поведінки своїх підлеглих.

З листування Попова дізнаємося і про культурне життя у Решетилівці на початку ХIХ cт. У листі до барона Андрія Яковича Бюллера йдеться про музичні інструменти, які були завезені до Решетилівки: «Простите мне, что я уведомь вас об инструментах, он де привезены в Решетиловку после уже моего отъезда, но в хорошем состоянии, и мои музыканты ими довольны; люди, которым вы изволили поручить выбор, хорошо изволили ваше поручение и я далее имею повторить покорнейшею мою благодарность…»

Василь Степанович особисто надсилав нові п’єси. Ще коли він проживав у Решетилівці, то активно організовував культурне життя містечка. До нього кожної неділі йшли селяни у гості. У саду та парку, які перетинали водні канали, були облаштовані місця для відпочинку молоді. На головному каналі стояла скляна будка, в якій під час народного гуляння грав хор, який складався із 40 артистів-кріпаків, для яких викладачів виписували аж самої Італії.

Також в листах є історія повсякденного життя маєтку. Є листи до Н.С. Павлової, графу Олексію Андрійовичу Аракчеєву, який особисто відвідав маєток в Решетилівці. Поміщик дякував йому за візит та за схвальні відгуки щодо колекції портретів «знаменитых мужей».

В останні роки життя Василь Степанович тяжко хворів, майже осліп. Проблеми зі здоров’ям наклали свій відбиток і на необхідність в грошах, адже В.С. Попов проживав у Петербурзі. Про це він писав своїм підлеглим-керівникам маєтків, і наполегливо прохав вести справу вміло й надсилати йому усі виручені за продаж хліба, вина, лісу та інші кошти: «Я надеялся, что в первых числах мая из Решетиловки, Мануйловки и Васильевки получу, конечно, до 50 тысяч рублей, крайне мне нужных для разделки с долгами; но сих пор дожидаюсь. Меня весьма удивляет, что вы Максим Фомич (Куницький), так мало думаете о моих нуждах».

Помер Василь Степанович Попов у Петербурзі 5 листопада 1822 року, похований на Лазаревському цвинтарі Александро-Невської Лаври.

А для нащадків особиста переписка В.С. Попова є важливим документальним джерелом для вивчення історії містечка Решетилівка та його економій у Катеринославській та Таврійській губерніях у кінці ХVIII — на початку ХIХ-го століть.

Юрій Кісіль