Володимир Нечахін: «І у боксі, і в спортивному орієнтуванні потрібно думати, аби переграти супротивника»

Нині, вже у статусі студента «Полтавської політехніки» та інструктора допомагає решетилівській малечі освоювати секрети скелелазіння та сміливо підкорювати вершини

Чекав, коли у Решетилівці з’явиться секція боксу

Як зазвичай діти потрапляють у спортивні секції? Правильно, їх приводять за руку або тато з мамою, або старший брат чи хороший друг. Ну або запрошує сам тренер, якому вдається розгледіти у дитині майбутній спортивний талант. Та це не про Володю Нечахіна. Його за руку ніхто не водив, свій вибір він зробив свідомо, обравши ще у 5-му класі свої головні фаворити у спорті — бокс, спортивне орієнтування та скелелазіння. Причому усіма трьома видами спорту Володимир успішно займається й зараз, коли став студентом полтавської «Політехніки».

Чимало українських хлопчаків у секції боксу прийшли після переглядів боїв за чемпіонські титули тих же братів Кличків чи під впливом перемог Усика та Ломаченка. Наш герой кумирів собі не творив, бокс йому подобався як вид спорту давно, хоча й трансляції боїв знакових спортсменів він теж не пропускав. Прагнення займатися саме боксом було таке велике, що хлопчина наполегливо «діставав» запитаннями директора ДЮСШ Олександра Косолапа, коли ж у Решетилівці відкриється секція боксу. Той пообіцяв, як тільки секція почне працювати, Володю першого запишуть на тренування. Так і сталося, а Олександр Петрович й по сьогодні лишається для Володі першим і головним тренером. У скарбниці нагород юного боксера — перемоги на обласних та міжнародних змаганнях. Володимир розповідає, що найважчим був його дебютний міжнародний турнір на Черкащині, де виступали боксери із 5 країн. До цих боїв готувався наполегливо, розповідає, як ретельно тримав вагу, аби не набрати зайвого і не «випасти» зі своєї вагової категорії до 53 кілограмів. Проте на самому чемпіонаті під час зважування ваги показали… 55 кіло. Боксувати у категорії, де противники важчі й більші, було не дуже комфортно. Проте всі питанні відразу відпали, коли Володимир Нечахін переміг у першому ж двобої.

Спортивне орієнтування: думати головою і не піддаватися стадному інстинкту

На спортивне орієнтування Володя потрапив, як і багато хто з тих, хто прикипів потім до карт із компасом, — з цікавості. Енергійному й настирливому хлопчаку боксу виявилося замало, тож у 5-му класі вирішив спробувати власні сили ще й на відкритому тренуванні, що його вже традиційно багато років поспіль проводить у Решетилівці Павло Мосієнко. Перше змагання не виграв і жодного місця не посів, проте саме орієнтування хлопцеві сподобалося. Враження від того першого тренування нині важко пригадати. Проте і сьогодні, як декілька років тому, Володя отримує неймовірне задоволення від проходження маршруту на незнайомій місцевості й випробування власних можливостей. Зауважує, що і в орієнтуванні, як і в боксі, працюють не лише фізичні кондиції, витривалість, швидкість реакції, тощо, потрібно ще й мозок вмикати.

«На змаганнях зі спортивного орієнтування, як недивно, у мене немає такого мандражу, як на боксерському рингу, — зізнається юнак. — От орієнтування дається морально легко. Можливо тому, що тут ти сам-на-сам із природою, вона додає певного вайбу. А на рингу доводиться очікувати удару й робити все, аби не пропустити його, а нанести першим. Потрібно відчувати противники, прочитати його, як він рухатиметься і як битиме, та головне — не дати йому це зробити». Для нього бокс — це не просто вид спорт, де двоє чоловіків виходять на ринг «помахати кулаками». Тут, як і в орієнтуванні все набагато глибше. «І у боксі, і в спортивному орієнтуванні потрібно думати, аби переграти супротивника. Як говорить мій тренер, бокс — це як шахи, тільки дуже швидкі, бо часу на роздуми майже немає. Потрібно рішення приймати за долі секунд і діяти. Ну і наслідки неправильних ходів відчуваються набагато сильніше, ніж у шахах. Якщо бокс — це взаємодія із партнером, то спортивне орієнтування залежить виключно від твоїх рішень, — порівнює два улюблені види спорту Володимир Нечахін. — Як то кажуть, в орієнтуванні головні складові — ти, мапа, компас і дистанція, яку потрібно пройти, взявши всі контрольні пункти. І чим швидше ти цю дистанцію пройдеш, тим краще. Якщо хоча б один контрольний пункт пропустиш — отримаєш дискваліфікацію. А ще потрібно вкластися у час, бо інакше теж буде дискваліфікація».

А ще в орієнтуванні важливо не просто думати, а покладатися на власні сили. Чули вислів «Думай своєю головою»? Це про орієнтувальників. Варіант «всі побігли — і я побіг» для них означає втрачені бали, а часто — й перемогу. Так званий стадний інстинкт Володимир Нечахін називає великим злом. «Як налаштувати себе на орієнтування на незнайомій місцевості? Гнати від себе думку про те, що можеш загубитися і бути максимально уважним, — ділиться секретами Володимир Нечахін. — Уважно читати карту і так само уважно бігти, звертати увагу на стежки, на умовні знаки — повалене дерево, вирубку лісу чи великий чагарник. Бути уважним і прораховувати власний час і маршрут. Та головне — не звертати увагу на тих, що біжать поруч. Бо не факт, що вони правильно обрали маршрут і напрям. Стадний інстинкт не повинен збивати власні налаштування. Бо стадний інстинкт — це зло у будь-якому випадку, що на спортивних змаганнях, що в житті, коли один пішов — і за ним всі ломонулися, а в результаті всі гуртом опинилися в пастці, з якої потрібно вибиратися, втрачаючи дорогоцінний час».

Як не повернутися з гір з кониками

Вільний від навчання у «Полтавській політехніці» час (звісно ж, на факультеті фізичної культури та спорту) Володя присвячує спорту. Тренування першокурсник не полишав і бере участь у змаганнях із орієнтування. А минулого літа юнак спробував ще й першого тренерського хліба: нині він допомагає іншому своєму тренеру, директору Центру туризму Павлу Мосієнку, зокрема, проводить заняття на скеледромі, де став другим інструктором. До слова, Павло Олегович прищепив своєму колишньому вихованцеві, а тепер і колезі, не лише любов до орієнтування, а й до походів у гори. Їх Володимир не пропускає за жодних обставин. Зауважує, що Карпати дуже любить — за неймовірні гірські краєвиди, від яких перехоплює подих, за атмосферу й за смішні історії та пригоди, що обов’язково трапляються у горах. І цього літа без них не обійшлося. Пригода трапилася на полонині Хом’яків, котра щоліта рясніє не лише наметовими таборами туристів — її ще й місцеві сировари облюбували, випасають тут корів. А ще в сироварів є коні — і то підступні тварини. «Зло на чотирьох копитах, — сміється Володя і пояснює: — Ми полягали спати і всі речі склали в окрему палатку. І тут Павло Олегович чує, як палатку щось починає смикати — а то коні вирішили вночі навідатися в гості. Повитягали речі, сміття, ніби руками, порозкидали по всьому табору. Найнезабутніше, коли з палатки виходиш вночі й опиняєшся ніс до носу з конем і він на тебе дивиться. Хоча коні й вдень приходили, такі нав’язливі, що й не відженеш. Тому намагалися їх не підгодовувати, аби не приманювати тварин, щоб ті з нами „не поїхали“ додому. Щоб не було такого, як ото погодував на вулиці котика — і вернувся з ним додому, а в нас був ризик повернутися з Карпат із кониками. Бо була група дітей, котра додумалася коней погодувати — і все, тварини увесь час ходили за тими годувальниками по п’ятах». Єдине, що розчаровує юнака в Карпатах — це вирубка лісів. Цього року згори якраз і бачили такі місця зі свіжовирубаними галявинами посеред предковічних карпатських лісів.

До слова, окрім спорту ще зі школи Володимир Нечахін залюблений в історію України. Улюблена епоха в історії рідної країни — доба козацтва. Шкода лише, що відродження лицарського, козацького духу в сучасній Україні доводиться спостерігати в умовах повномасштабної війни. «Не знаю, як взагалі до такого можна було додуматися, — говорить юнак про війну. Нею обпалене його студентство, котре мало б запам’ятатися новими знайомствами, вечірками, цікавими парами, проте не у бомбосховищі університету. — Це на стільки потрібно бути розумово відсталим, психом, аби до такого дійти. Ще й шантажувати увесь світ ядерною зброєю, підривом АЕС. Але їм це все вернеться, перемога буде за Україною»!

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA