Андрій Горобець: «Все це ми робимо недаремно, і кожен донат рятує життя»

Андрій Горобець — один із тих, хто у Решетилівській громаді збирає кошти для земляків-захисників і відправляє бойові «гостинчики» на «нуль». Ретельно звітує про надходження донатів та закупівлі для захисників. Проте зібрати необхідну суму — це лише половина справи. Важливо ще придбати хороше обладнання і не за всі гроші світу. Про логістику закупівель і про тих земляків, які за кордоном допомагають наближати перемогу ми й говорили із Андрієм Горобцем.

— Коли спілкувалися на початку повномасштабного вторгнення, ви розповідали про хлопців, які давно живуть і працюють за кордоном і з перших днів війни допомагали закуповувати амуніцію для захисників. Тоді вони буквально вигрібали все у магазинах, їздили Європою у пошуках необхідного. Як зараз і з цим? Європейський волонтерський батальйон працює?

Андрій Горобець. Працює, не покладаючи рук. Хлопці дуже сильно допомагають і переживають. Елементарні потреби, які недорого коштують, закривають самі — збирають кошти і купують. Допомагають землякам, які до війни працювали разом із ними за кордоном, а зараз на фронті. У Чехії наш добрий помічник — Богдан Федоров, у Польщі — Владислав Ситник. Вони постійно телефонують, перепитують, що потрібно знайти, придбати. Ми тут на місці із Женею Канівець-Тітік координуємо роботу. Женя веде чергу, спілкується із бійцями, в яких виникають потреби. Потім оголошуємо збори, у Богдана і Владика запитую те чи інші обладнання. Вони під чесне слово купують все за власні кошти й передають обладнання в Україну, а вже потім перераховуємо їм кошти.

— Щоразу суми на обладнання для військових збираєте чималі. А як із цінами?

А. Г. Відразу скажу, що хлопці купують без націнок, вибирають якісне і за притомну ціну. До речі, у тому магазині у Чехії, де Богдан постійно купує тепловізори, нам роблять знижки, 7-8%, бо знають, що це на війну. Чехи таке обладнання купують переважно на полювання. А в нас йдеться про збереження людських життів. До слова, нещодавно зустрічався із бійцями полтавської 116-ї бригади ТрО, які були в Соледарі. Там багато хто загинув. Говорив із Віталієм Фесуном. Він із Лубен, але брат у Решетилівці живе. Він на мене й вийшов свого часу, коли шукали тепловізор для Віталія. Кошти вони збирали самі, а придбати тепловізора ми допомогли через нашого Богдана. То Віталій був дуже вдячний. По-перше, ціна — скрізь вона на 20 відсотків вища. Тому коли оголошують інші збори, сума по тепловізору під 60 тисяч гривень сягає. Ми в середньому 40 платимо, інколи й дешевше. А тут на рівному місці ще плюс 20 тисяч гривень, які в нинішній час дуже важко знайти. То Віталій говорив, що тепловізор дійсно врятував життя під Соледаром. Їх вивантажили о першій ночі. Розповідав, що у цілковитій темряві було чутно лише, як щось над ними літає. Вмикнув тепловізор: ще нашій бійці позицій навіть не зайняли, а ворог уже пре й намагається оточити. За 50 метрів — уже позиції росіян. Сказав: «Якби не тепловізор, Андрію, то я б з тобою вже не говорив. Бо ні в кого нічого не було, ми сліпі, як кошенята. Отак у парі й працювали: я дивлюся, інший стріляє. Тримаю руку побратима і націлюю в потрібному напрямку, як навідник. Завдяки цьому протрималися до ранку, доки розвиднилося». Слава Богу, що наша робота рятує життя. Все це ми робимо недаремно і кожен, навіть найменший донат, таки рятує життя. Це заслуга всіх решетилян, які скидають гроші, ширять інформацію про збір. Я бачу, що багатьох людей ця війна втомила — знекровила морально й фінансово. Але в нас немає іншого вибору як продовжувати допомагати. Наші хлопці, ті що на передку, — Герої і завдячуючи тільки їм у нас немає вдома військових дій. Тому маємо їм допомагати, зі шкури лізти, оперативно реагувати на всі їхні запити.

— Коли виставляєте пости із запитами для військових, ви фото не блюрите, не закриваєте обличчя бійців. Це допомагає під час збору?

А. Г. Я прошу військовослужбовців скинути фото без зброї, але щоб можна було їх ідентифікувати. Можна навіть без форми, яку-небудь світлину, щоб люди розуміли, для кого ми збираємо ці кошти. Коли збирали на снайперський приціл для Артема Піцика, він без проблем скидав фото на позиції. Щоб бачили, що він не десь у тилу, як інколи приходять запити: ми на блок-посту, умовно кажучи під Вінницею, і нам потрібна допомога. Ні, що він «на передку» і це критична допомога, та й сума немала. Завдяки тому, що люди бачать, впізнають земляка, то й швидше потреби закриваємо. Бо інколи так буває, що в нас немає тих двох чи трьох днів. Був такий прикрий випадок, коли ми збирали на тепловізор для бійця з Покровського — а він загинув. Ми не встигли передати обладнання. Невідомо, чи допомогло воно б йому обладнання, бо земляк загинув під час артилерійського обстрілу. Але все рівно… У нас немає багато часу й необхідно потреби закривати оперативно.

Коли Артему відправили приціл, попросив його також прислати фото, аби земляки побачили, що обладнання на фронті і вже працює. Бо багато людей — багато думок. Хтось думає, що волонтери гроші собі залишають. Або що купимо обладнання, а військовий його перепродасть. Тому звітуємо, щоб навіть сумнівів не було.

— Але прикрі випадки, коли не встигаєте, все таки трапляються?

А. Г. На жаль, так, як із Скрипником Андрієм із Покровського. Ми не знали, що робити, коли тепловізор для Андрія приїхав, а земляк вже загинув. Потім із Женею Канівець-Тітік згадали, що коли спілкувалися із дружиною військовослужбовця, йшлося про бойового побратим на прізвище Тривайло. То ми з ним зв’язалися, а він якраз у шпиталі після поранення лікувався. Тепловізор відправили у військову частину, де воював наш земляк. Бійці відразу ж скинули фото і відзвітували, що отримали прилад.

Загалом прикидав, що вже більше 50 тепловізорів відправили на фронт. З початку війни на них був великий дефіцит, то наші хлопці у Європі закуповували їх партіями по 10—15 штук. Працювало й сарафанне радіо — телефонували з Києва, Харкова, із Сум, з інших громад області, просили допомогти дістати тепловізори. У перші місяці війни ми допомагали придбати обладнання не лише решетилянам. Вони самі кошти збирали, а ми допомагали купити за адекватну ціну відповідно до офіційного курсу крони.

— Андрію, а як за рік змінилася номенклатура закупівель, порівняно із початком повномасштабного вторгнення?

А. Г. Спочатку хлопці просили каски, бронежилети, розгрузки. Проте моя принципова позиція була, що по бронежилетах ми не можемо допомогти, бо не знаємо, якої вони якості. Було лише декілька випадків, коли купували бронежилети за кордоном, бо ті були із сертифікатами відповідності. Зараз всі ці потреби, на щастя, закрили і в самих військових частинах, куди мобілізують захисників, вже забезпечують бійців усім цим спорядженням. Тому нині хлопці запитують високотехнологічне обладнання — тепловізори, рації, дрони. Інколи — медичні турнікети. Намагаємося придбати найкращі. Нещодавно із турнікетами допоміг Влад Ситник. Фірма, де він працює, придбала 50 таких турнікетів. Їх передали на Кременчук та в Решетилівку.

Під сезон закуповуємо термобілизну. Її почали шукати ще влітку. Замовляли в Туреччині. Допомогла Марина Терзі. Вона сама родом із Онищенок, рідний брат Павло Іщенко воює. Ми моніторили ціни та якість. Розуміємо, що в Туреччині дуже розвинена легка промисловість і ціни там оптимальні. Закуповували тактичні перчатки, термобілизну і військову форму. Адже коли йшли бої і ворог скидав на позиції фосфорні бомби, то на хлопцях горіло все. Тому ми зверталися і через Марину купували все необхідне за дуже адекватну ціну. Термобілизна у Європі удвічі, а то й утричі дорожча. Якщо порівнювати якість, то різниця між турецькими і європейськими виробами не така й разюча, а от різниця у ціні — колосальна.

— Чи полегшило роботу волонтерів нещодавнє рішення уряду, що мало б спростити ввезення так званої гуманітарної допомоги для фронту?

А. Г. Ми вивчали документи, то згідно з цим рішенням гарантійні листи не потрібні тільки на дрони. На тепловізори й на рації вони лишилися. Звісно, якби ще й це прибрали, то полешили б життя волонтерам і пришвидшили б процес отримання обладнання. Взагалі бюрократія на війні заважає. Це коли військову частину зобов’язують брати обладнання на баланс, потім тим хлопцям, яким видають, розповідають: якщо ти втрачаєш, маєш відшкодувати вартість. У нас війна, а вони граблі ставлять. Ніхто гарантій не дає, чи воно в тебе місяць протримається чи день, прилетить — і все. Це мають всі усвідомлювати. Я ще розумію, коли йдеться про Старлінки, які не на передку знаходяться. Але на тепловізор, коли ти в окопі сидиш, а за 50 метрів у тебе ворог — це абсурд.

Проте на бюрократичні перепони ми не зважаємо й далі робимо все, аби допомагати захисникам і наблизити нашу Перемогу!

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA