Село Потеряйки козацького періоду
На основі Генерального опису Лівобережної України 1765–1769 років відтворимо сторінку історії одного з населених пунктів нашого краю, а саме села Потеряйки колишньої Новомихайлівської сільради Решетилівського району.
Село Потеряйки розташоване в долині річки Говтва Грузька на «Великій дорозі» із Решетилівки на Зіньків. Вона мала неабияке стратегічне значення. Ця дорога мала назву «Великої» так же само, як і дороги із Решетилівки в напрямку на Диканьку чи на Кременчук. Згідно «Плану границ земель Новороссийской губернии 1781 г.» можемо зробити висновок, що ця земля належала церкві. У відомостях записано: «во владении оная состоит Полтавского Крестовоздвиженского монастиря, которая оному принадлежит з давних лет по даному с уряда полкового Миргородского в 1676 году ноября 9 дня его декрету и подтверждение оного в 1678 году июня 18 дня от гетьмана Ивана Самойловича универсалу».
На той час в селі Потеряйки монастир мав власне подвір’я, на ньому знаходився дерев’яний дім: «в нем жилых покоев господских 2, людских 2, амбаров для клажи 3, конюшня 1, сараев 2. Кроме людских изб все новые оным монастырем построены из монастырских лесов своими посполитыми и монахами безденежно». Ще мався на тому дворі й монастирський город, площею 648 квадратних сажнів. Був ще й садок вишневий, грушевий та виноградний.
Також місцеві мешканці мали орні землі. Найбільше висівалось жита — «25 четвертей» і ячменю — «215 четвертей». Вівса сіяли менше — «10 четвертей», а пшениці тільки «9 четвертей». Прості звичайні люди їли хліб здебільшого ячмінний або житній. Пшеничний хліб споживали заможні люди. Сіяли також гречку, горох, просо, коноплі, льон, але значно менше.
Був у селі і горілчаний заклад — шинок обабіч Великої Дороги. На той час Україну називали «країною шинків». Так, станом на 1722–1723 рр. в Решетилівській сотні налічувалося 23 шинки, 8 бражниць, 2 броварні та 3 солодовні. Горілку продавали відрами, квартами і чарками. На монастирському дворі утримували волів: 4 пари, свиней 19 штук, коней чомусь лише одну пару. На цьому ж дворі у двох хатах проживали дві сім’ї з дітьми родом з Миргородського та Гадяцького полків.
В самому ж селі налічувалося 8 дворів та 17 «бездворних» хат, тобто були «підсусідками», в яких мешкало 32 родини. Всього 189 душ. Селяни за винятком однієї родини не мали у приватній власності орних земель, сіножатей, лісних угідь тощо. Все те було монастирське, проте худобу тримали в кожному дворі.
В середньому вік господаря дорівнював 43 роки. Жителі Потеряйок були чи не найзаможнішими серед сусідніх сіл. Про деяку заможність свідчить той факт, що в селі було 24 комори, а сараїв було аж 37. Городи біля хат мали 51,5% селян. Так, Солодовник Іван тримав пасіку в урочищі Холодне, в якій було 10 вуликів з бджолосім’ями. Теж саме Кривенко Грицько, в урочищі Косівщина — 5 колоній бджіл. Інші родини мали біля своїх дворів 6, 4 і 2 вулики відповідно. Садок «в окружности 57 сажней» знаходився біля двору Івана Чирченка, в якому росли вишні, груші та сливи.
Потеряйківці, хоч і були в «послушенстве», проте мали можливість в свою чергу наймати робітників. У селянських родинах працювало 8 душ наймитів та 3 наймички. Це була переважно молодь 14–20 літ. Але були серед них й 13, 12, й навіть 10-літні. Оплата праці наймитів до 16 років проводилася здебільшого натурою (харчі, одяг), а від 16 років до 18 літ і старшим — грошима, або грошима і натурою. Було поширене і ткацьке ремесло, про нього заявили 9 родин. Швець був єдиним на все село.
У 57% родин чоловік був старшим за дружину на понад 5 років. Інколи різниця сягала понад 10 та 20 років. Відомий факт, що у столітнього Кривенка жінка була молодшою на 35 років. Проте були і протилежні факти. В 24% родин жінки були старші від чоловіків на 3–7 років.
Такі відомості для нас занотував «подпоручик Усачев в 1767 году, апрель 18 дня».
Юрій Кісіль