Освітяни Полтавщини та Дніпропетровщини відвідали ВЦВК
Почерпнути щось корисне для себе і помилуватися Решетилівськими дивотворами — таку мету переслідували кілька груп працівників галузі освіти з нашої області та Дніпропетровщини, які напередодні свого професійного свята відвідали Всеукраїнський центр вишивки та килимарства.
Вони із захопленням розглядали експонати нашої Виставкової зали, як створюються вишиті та килимові вироби у руках наших майстринь, відвідавши майстерні.
Керівник ВЦВК, заслужена майстриня народної творчості України Надії Вакуленко провела для гостей екскурсії, відкрила їм нові цікаві сторінки про художню вишивку та килимарство, українське вбрання, мистецькі надбання нашого краю, відомих решетилівських майстрів, в чому полягає відмінність вишивки регіонів України та національних строїв.
Надія Вікторівна відповідала на численні запитання відвідувачів, які проявляли інтерес до всього, зокрема історії народження нашого Центру, етапів створення вишитих сорочок та килимів, скільки часу йде на те, щоб виткати килим та вишити сорочку, які є техніки вишивки, на якій тканині та якими нитками вишивають майстрині, чи не ранять пальці голками (їм пояснили, що для вишивання використовуються голки з тупими кінчиками).
Не оминули увагою й те, чи продовжує молодь традиції решетилівських митців, а завітавши у майстерні і побачивши там молодих працівниць, які прийшли у ВЦВК, здобувши відповідні спеціальності у Решетилівському художньому професійному училищі, були приємно вражені, що поряд з досвідченими фахівцями трудиться талановита молодь.
У освітян викликали захоплення вишиті панно, які прикрашають вікна ВЦВК, величезні писанки, розписані Надією Вакуленко, Аллою Кісь, Юлією Парійчук, Іриною Павлюченко, а також Полтавське земське тригранне виїмчасте різьблення, а саме тарілки, хрест, створені Олександром Вакуленком.
Гості щиро дякували Надії Вакуленко та всім працівникам ВЦВК за збереження, продовження і популяризацію мистецьких надбань українського народу, за можливість милуватися вишуканими дивотворами. Говорили, що відкрили для себе багато нового про деякі народні ремесла України, зокрема Полтавщини та, насамперед, Решетилівки.
Наприклад, начальник відділу молодіжної та гендерної політики Департаменту молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міської ради Сергій Засядьвовк зазначив: «Мета нашого приїзду — обмін досвідом, щоб подивитися як у вас все облаштовано, почерпнути щось корисне для себе. З нами приїхали наші майстри, які проводять заходи позашкільної освіти. У нас також є гуртки вишивання, хочемо впроваджувати килимарство. Мені у вас сподобалося, дуже гарно, дуже вишукані вишиванки, килими. Одним словом — краса!».
Викладач спецдисциплін Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва Людмила Яковенко, яка любить вишивати хрестиком і бісером розповіла: «Я бачила роботи миргородських майстрів, вишиті хрестиком, чорно-червона вишивка, квітковий орнамент. Теж гарні, але якось і ниточка інша, і тканина інша… У свій час я робила мотаночки, то вивчала Полтавську вишивку. Але такі роботи, як у вас, бачу вперше, дуже гарні, цікаві орнаменти».
Варто зазначити, що було багато чоловіків у екскурсійній групі Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва.
Серед її учасників і Олександр Пащенко, син Почесного громадянина Решетилівщини, доктора історичних наук, професора, академіка Академії педагогічних наук України, колишнього ректора Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, заслуженого працівника освіти України, уродженця села Дружба Володимира Пащенка.
Пан Олександр чуттєво пригадував про час, проведений у селі Дружба у бабусі Ганни, невтомної сільської трудівниці, яка кожну вільну хвилинку від домашньої та колгоспної роботи віддавала рукоділлю. Вся хата Ганни Романівни, як казала «щоб красиво було», завжди сяяла вишитими рушниками, бо «без них підсліпувата хата», картинами, подушками, бо «на них сон солодший», серветками, доріжками та іншою вишивкою, де підлога була встелена застилками, де завжди пахло і хлібом, і квітом.
«Центр вишивки та килимарства доволі таки вразив мене, хоч я давно знаю, що Решетилівка є осередком вишивки, — сказав Олександр Володимирович. — Моя бабуся все своє життя вишивала, вся хата була у рушниках, портретах і не тільки, тому бачити все це для мене і внутрішня гордість, і внутрішнє хвилювання. Вишукані роботи створюють майстри високої професійності. Навіть слів важко підібрати, щоб висловити своє захоплення від того, що наші решетилівські дівчата, наші майстрині наскільки талановиті, просто це словами не передати».
Директор коледжу Євген Васільєв, не стримуючи позитивних емоцій зазначив: «І я, і мої колеги відкрили для себе щось нове. Наприклад, полтавська вишивка в мене асоціювалася лише з вишивкою „білим по білому“, а у вас дізнався, що до неї належить і вишивка в пастельних тонах. Коли їхав сюди знайома попросила дізнатися чи синім по білому належить до полтавської вишивки, а послухавши Надію Вікторівну багато відкрив для себе, для власного розвитку. Прямо шикарно. Тепер знатиму про гадяцьку сорочку, яка вишивалася синіми нитками… Дійсно, для того, щоб бути творчою особистістю, потрібно бути різносторонньою людиною. Почувши, як колеги задавали запитання, як вони пильно все розглядали, бачу це зачепило буквально всіх. Це дорого коштує».
Людмила Дядченко, провідний редактор ВЦВК