Наш земляк генерал Іван Коп’як

Іван Коп’як учасником Першої світової війни (1914-1918), а з 1918 року брав активну участь у захисті радянської влади від білогвардійців, де отримав три поранення. За цей час проявив себе як здібний і талановитий командир. За бої в 1919 році під Єкатеринбургом він отримав орден Червоного Прапора.

Після закінчення Громадянської війни Іван Андрійович стає кадровим військовим. Його служба проходила в різних регіонах СРСР. В червні 1921 року його направили у Київський військовий округ, де був призначений на посаду командира 492 стрілецького полку 164-ї Окремої стрілецької бригади в м. Ніжин. В 20-30-х рр. він служив на командних посадах. Так в травні 1935 року — начальник Владивостокських Курсів удосконалення командного складу запасу. В лютому 1940 року призначається заступником командира 39-ї Тихоокеанської стрілецької дивізії 1-ї Червонопрапорної армії Далекосхідного військового округу. Наступного року його, полковника (03.1941) направляють в Уральський військовий округ на посаду командира 203 стрілецької дивізії.

Напередодні війни 10 червня 1941 року Івана Андрійовича призначають командиром 122-ї стрілецької дивізії у складі 51 стрілецького корпусу 22 армії, яка тоді формувалася на базі управління Уральського військового округу.

13 червня 1941 року у зв’язку з Директивою Наркома оборони СРСР і начальника Генштаба Червоної Армії почалася передислокація 22-ї армії в Західний Особливий військовий округ. Підрозділи 112-ї стрілецької дивізії були серед перших. Вони прибули на залізничну станцію Дретунь (північно-східніше м. Полоцьк) в період з 17 по 22 червня 1941 року. З початком війни дивізія у складі 22-ї армії була включена до резерву Ставки Головнокомандування і 2 червня була передана до складу Західного фронту.

Бойові оборонні дії дивізія розпочала 26 червня на рубежах латвійського міста Краслава. Особливо тяжкі бої за це місто точилися з 1 по 3 липня, коли місто тричі переходило з рук в руки. Ворог кинув проти захисників спочатку моторизовану дивізію СС «Мертва голова», а потім 121-у піхотну дивізію. Тут один із підрозділів І.А. Коп’яка знищив Отто Ланселя, який став першим вбитим німецьким генералом на радянсько-німецькому фронті.

Згідно наказу військового командування з 5 по 9 липня 122- стрілецька дивізія мужньо оборонялася на рубежі річки Сарьянка, де ворог сконцентрував проти неї 2-й армійський корпус у складі трьох дивізій, підсилених бронетехнікою створивши трьох-чотирьох-кратну перевагу у силах. Окрім того підрозділи комдива Коп’яка, ще й примудрилися надати дієву підтримку сусіду зліва (98 стрілецька дивізія) в боях на Дисненському плацдармі. Таким чином практично розпочалися бойові дії у Смоленській битві. Потім дивізія вела оборонні бої на річці Свольна та Ніща.

З 18 липня 122 стрілецька дивізія опинилася в повному оточенні і останні бої вела в районі Репища на захід від міста Невель. Це були самі трагічні дні для дивізії, вона несла значні втрати в боях з переважаючими силами ворога. Через два дні розпочалися спроби вирватися з оточення. В ніч на 22 липня Іван Андрійович отримав поранення, але продовжував керувати дивізією. І лише 25 липня частини дивізії під командуванням комдива виходять з оточення і пробиваються до своїх, зберігши прапор дивізії та евакуювавши багатьох поранених. 22 липня дивізія знову в боях, а комдив отримує чергове поранення, після чого з 2 вересня по 6 листопада лікується у шпиталі. Його ще в серпні 1941 помилково зарахували до загиблих, є відповідні архівні документи

Про ці події зберігся цінний та цікавий документ, а саме «Докладная записка о боевых дейсвиях 112 СД с 26 июня по 22 июля 141 года» Військовій раді 22 армії, складена командиром дивізії полковником Коп’яком 18 серпня 1941. Головні тези цієї записки полягають в тому, що «За период боевых действий от Краслава до Репища 112 сд нанесла ряд тяжелых ударов и поражений противнику, выведены и частично уничтожены части и соединенияя противника, разгромлено несколько пд, захвачены трофеи и другое имущество. Неорганизованность прорыва из окружения. Упущенное время 19.7 (примітка автора -19 липня). Слабо велась разведка в связи с этим недостаточная была ориентировка в области действий противника».

Петро Зороастров у свой книзі «Это было под Краславой» так охарактеризував комдива «А вот знакомство с вновь назначенным командиром дивизии Иваном Андреевичем Копяком поначалу оставило противоречивое впечатление. Высокий, по-южному смуглый, с ровным пробором в коротко стриженых гладких волосах, он показался мне не в меру горячим, даже грубым, но каким-то чересчур прямолинейным, что ли. И я очень обрадовался, когда впоследствии это впечатление совершенно не подтвердилось».

З 21 грудня 1941 року полковник Іван Андрійович Коп’як призначається на посаду командира 140-ї стрілецької дивізії (третє формування) сформованої у Московському воєнному окрузі. З травня комдив Іван Андрійович Коп’як згідно Постанови РНК СРСР від травня 1942 року був представлений до звання генерал-майора. В цьому ж місяці дивізія увійшла до складу 24-ї армії (3 формування) Південного фронту. З 8 червня 140-а стрілецька дивізія вела бойові дії у складі 9-ї армії на Південно-Західному фронті, брала участь у Воронезько-Ворошиловградській операції. З 12 липня дивізія у складі армії була передана Південному фронту і відбивала наступ німецьких військ на Донбасі у великому вигині Дону, брала участь у Донбаській оборонній операції. В цих оборонних боях дивізія разом з іншими частинами армії 14-16 липня потрапила в оточення в районі Міллерово. Дивізія з боями, несучи значні втрати, пробилася з оточення в південному напрямку на м.Сальськ.

Комдив, генерал-майор Іван Андрійович Коп’як з оточення не вийшов, пропав безвісти 7 серпня 1942 року. Подальша його доля суперечливо-невідома. Думаю, про це все можливо дізнатися лише в німецьких архівах.

Юрій Кісіль