Слобода Піщане за Генеральним описом Лівобережної України
Село Піщане найімовірніше засноване козаками Піщанськими у ХVII столітті.
Цей факт підтверджує версія Федора Васильовича Білоконя, у минулому — жителя села Житники нашого краю. Він стверджував, що наприкінці ХVII — на початку ХVIII століття сюди із Диканьки переїхав козак Піщанський, який і став першим жителем. А раніше поселення називалося «Карнаухова балка».
Але повернемося до документів. Так, за даними Генерального опису Лівобережної України 1765–1769 років, село Піщане входило до складу Решетилівської козацької сотні. Згідно тогочасних даних: «Слобода Песчаная владельческая… Владелец С.В. Кочубей, которому оная принадлежит по высокомонаршим грамотам блаженныя… памяти…государя императора Петра Першаго, данным в 1710 году марта 1 дня… да 1718 года августа 30 дня…». «Его дом в оной слободе приезжой, деревянной…». «Близ одного дому сад вишневой мерою в окружности 114 сажней».
На орних землях слободи сіяли «ржи — 33 четверти 4 четверика, пшеницы — 15 четвертей 2 четверика, гречихи — 16 четвертей, ячменю — 17 четвертей 4 четверика, овса — 12 четвертей 5 четвериков, гороху — 1 четверть 6 четвериков, проса — 2 четверти 6 четвериков, конопли — 3 четверти, льну — 3 четверика».
На той час у селі, згідно відомостей, не було водяних млинів чи вітряків, як і винокурень. А ось шинок в «перевулке» вже давно був. В ньому продавалась горілка «на кварты и чарки». Ним опікувався Гнат Гилуненко, колишній мешканець міста Полтави.
Займалися наші земляки і збором меду. Було 2 пасіки, одна називалися «Шульжиная», в якій знаходилося 80 вуликів, а інша «Роменцовская», в якій знаходилося 60 бджолосімей.
Був у слободі і вигін для випасу худоби — у довжину приблизно на версту, а впоперек — на 400 сажнів. Були і невеличкі лісові масиви, знаходилися вони в урочищах Петрашівському, Шульжине та Роменцівське. Сінокісні угіддя розташовувалися на 560 десятинах, а ось трава за спогадами сучасників, там росла «посредственная». Накошували на місцевих угіддях 56 стіжків сіна, в кожнім з яких було немало — аж 20 возів.
А що ж мало панство? У них була отара овець в 980 голів. При панському дворі мешкав приказчик Ілля Мина зі своїми домашніми та 2 наймити — Павло Жадан та Павло Стращенко, обидва зі своїми сім’ями доглядали панську кухню. Крім харчів за свою роботу вони отримували по три карбованці на рік.
В слободі налічувалося селянських «дворов — 25, бездворных хат — 28». Всього ж хат було 59, в яких мешкали 77 родин. В 16 хатах тіснилося 2 родини, не рахуючи одружених синів чи зятів з власними сім’ями, що проживали з батьками. А таких було аж 14. Одна тільки хата стояла пусткою.
Стосовно права власності — селяни не володіли ні орними землями, ні іншими угіддями за межами села. Присадибні ділянки дорівнювали в середньому 360 квадратних сажні. Але й були по 40–50, іноді по 200–300, а у деяких сімей і по 500–600 квадратних сажнів. Зовсім були відсутні городні ділянки у 30 родин. Середній вік батька родини становив 43,5 роки. Козацькими синами назвали себе 21 чоловік. Корінними жителями слободи були двоє: Юхим Таран (45 років) та Яків Шульженко (32 роки).
До речі, піщанські козаки були досить заможними людьми. Вони посідали відповідальні посади в решетилівському сотенному уряді і володіли хуторами в урочищах Петрашівському та Піщанському по річці Говтві Вільховій, та й у самій Решетилівці мали власні двори, про що є документальні свідчення у вигляді відомостей про продаж ними двох хат із ділянками землі.
Працювали в слободі і наймані працівники, але небагато — семеро. Із них двоє неповнолітніх. Один з них — Панас Кушнеренко, 7-літнє хлоп’я з Великих Будищ, вдовин син. В селі були і самітні люди — 9 душ вдів, і двоє чоловіків без пари.
Місцеві жителі займалися ремеслом. Ткацтвом займалися 8 чоловік, шевством — Павло Фтор, шаповал — Василь Лисяк, коваль — Гаврило Глущенко.
Записані ці відомості були 13 березня 1767 року і є унікальним архівним документом, який дозволяє частково відтворити історію рідного краю.
Юрій Кісіль