Гості із Франції відвідали ВЦВК
У Всеукраїнський центр вишивки та килимарства завітало подружжя Ducoulombier із Франції, яке постійно приїздить в нашу країну, щоб підтримувати українців матеріально у цей тяжкий воєнний час.
На шляху до наших захисників подружжя завітало у ВЦВК, щоб доторкнутися душею до українського мистецтва, народних ремесел.
Їх гостинно зустріла керівник ВЦВК Надія Вакуленко, яка провела для гостей екскурсію Виставковою залою та майстернями. Варто сказати, що пані Наталя (так звати жінку) родом з Києва, а ось її чоловік корінний житель Франції. Пана Річарда дуже цікавили українські традиції, звичаї, українські строї, наша вишивка, килимарство. Він із захопленням оглядав роботи майстринь Центру, фотографував вироби. Його вразили наші писанки, тож не втратив нагоди зробити біля них світлини на згадку.
Пані Наталя розповіла, що вони представляють гуманітарну асоціацію «Coeur D'Ukraine 2022» («Серце України 2022»).
«Мій чоловік із самого початку війни вирішив відразу, що потрібно допомагати Україні. Це була його ініціатива збирати для України необхідне, що і зробили негайно. І вже у лютому поїхав перший вояж. Везли допомогу трьома автомобілями, — розповідає жінка. — У нас були знайомі в Карпатах, їх організація називалася асоціація «Жінки України», двічі їздили до них і передавали все, що могли зібрати: одяг, взуття, медичні засоби (ліки), генератори, словом все, що необхідно людям. Потім ця асоціація закрилася, бо отримувала дуже мало гуманітарної допомоги, тож Річард сказав, чому хтось буде їхати замість мене, буду відвозити і роздавати допомогу сам, зокрема військовим, які стоять на передових позиціях. І тоді ми через знайомих приїхали ближче до фронту, у Решетилівку. Я залишалася тут, а чоловік разом з іншими волонтерами поїхав безпосередньо в зону бойових дій. Продовжуємо це робити постійно. Також ми співпрацюємо разом з Полтавською асоціацією, яка опікується дітками-інвалідами. Ми їм теж допомагаємо, а ще веземо медикаменти та медичне обладнання у військовий шпиталь, продукти харчування для хлопців на передовій. Чоловік везе їм і подарунки, щоб їм було приємно, щоб вони знали, що про них не забувають у Франції.
З 1995 року, відколи я познайомилася з ним, він завжди слідкував за Україною, як вона стає самостійною, незалежною державою, потім, як відбувалися революції, всім серцем вболівав за долю України, радів, коли українці піднялися і нині ходять з гордо піднятою головою. Він вітає, що люди борються за свою країну, за свої права. Річард тут зустрів дуже багато хороших людей. Кожні три місяці рветься сюди, говорить: «Треба їхати». Полюбив Україну настільки, що йому вже її не вистачає».
Людмила Дядченко, провідний редактор ВЦВК