Село Лиман Перший за спогадами та краєзнавчими дослідженнями Петра Єльченка
Продовжуємо знайомити читачів з історією Решетилівського краю. Нині хочемо запропонувати вам унікальний архівний матеріал — спогади та краєзнавчі дослідження Петра Григоровича Єльченка. Це найбільш цікаві уривки з машинописного зшитку, схожого на книгу «самвидаву». Події охоплюють період з кінця ХIХ до першої чверті ХХ століття. Матеріал подаємо з незначними правками та примітками.
Навколо села озера під назвами: Турове, Яковишине, Велике панське, Вошиве. Село походило на невеликий зелений острівець, вправлений у вертикальну смугу чотирьох озер, тому його і назвали Лиман. За панським озером розташовувалися будинки економії графа Капніста. Ліворуч від будинків — великий фруктовий сад близько 20 десятин, 10 десятин гаю.
В Плосківській волості (утворилася в 1863 році — Прим. авт.) був фельдшерський пункт, яким керував Василенко Йосип Карпович. На всю Полтавську округу був відомий лікар Хоречко, який за один прихід брав 25 рублів.
На краю села, по решетилівській дорозі, стояла церква (мала назву Різдва Богородиці — Прим. авт.). Поруч з нею — церковно-приходська школа, а через дорогу за палісадником, під залізним дахом, більший за школу будинок попа. Поблизу церкви росли великі пірамідальні тополі. Понад огорожею — густа стіна жовтої акації, а попереду неї два ряди кленків. За парканом церкви знаходилося декілька могил, над якими стояли дебелі дубові хрести. Там знайшли свій спокій православні парафіяни, які ще за життя подарували церкві свою землю і тим самим заслужили право бути похованими біля церкви. Церковної землі налічувалось 12 десятин. Також 450 квадратних сажні і ще 31 десятина 150 квадратних сажні, отриманої від держави. Оранку та збирання врожаю проводили парафіяни. За цю працю їм обіцяли тільки одне —відпущення гріхів.
В Лиманську парафію входили такі хутори: Лобачі, Бузиновщина, Тури, Піхулі, Скидани, Натягайлівка, Ісички, Рої, Кодаки, Потічок, Ганжі (ще й В’язовські, Сухини, Ляшенки, Чапляни, Бабирі, Олійники, Знаменівка, Коржі, Олександрівка 2-а — Прим. авт.).
У 1782 році в збірнику Полтавської єпархії село ще не значиться, а була лише економія графа А.В. Капніста. Село Лиман було засноване в 1830–1832 рр. поселенцями — кріпаками з Сухорабівської економії графа Капніста.
В 1890 році завершили будову дерев’яної церкви на кошти парафіян і графа Капніста (при ній бібліотека, два будинки для священника та псаломщика, станом на 1902 рік у приході було 12 хуторів, чоловіків —1084, жінок —1044 — Прим. авт.). Церковно-приходську школу збудували в 1902 році. Поки не було школи, вчились грамоти за особисту плату у дяка. Священник Микола Черемхович був завідуючим і законоучителем, за свідченням очевидців, бив дітей. Методи навчання: дубова лінійка, яка завжди висіла біля столу вчителя, а до неї часті ляпаси та ставлення на коліна в куток. Черемхович підходив до когось із неслухняних учнів і бив його кулаком в лоб так, що учень доставав головою аж до задньої парти, або брав за чуба і бив лобом об парту, потім виганяв у холодний коридор.
Не менш цікавий епізод наводить автор про священника, це коли Лаврін Єльченко в період Великого Посту за якоїсь причини завітав до нього. З його слів в селі не було прийнято стукати в двері перед тим як завітати до чужої хати. Тож Лаврін теж не постукав, а прямо зайшов до неї. Дослівно: «В цей час піп за столом снідав. Перед ним стояла одна тарілка з жареною ковбасою, а інша з квашеною капустою. Жарена ковбаса з капустою — смачна страва. Очевидно, піп мав добрий смак, та треба було ж нечистій силі привести цього Лавріна. Піп миттю схопив капусту і висипав її на ковбасу, та вже було запізно, непроханий гість встиг все побачити. Лаврін не втримався спитати: «Що отче, грішне праведним прикрив?».
Священник Микола Черемхович, окрім землі, мав ще багато інших джерел прибутків. За чим до нього тільки не зверталися селяни, за все платили: народилась дитина, хрещення, вінчання, сповідь, причащання, поминки за здравіє та упокой — все за гроші. На додаток всього піп три рази на рік об’їжджав всю свою парафію з молитвою. А насправді це було не що інше, як збирання церковного податку з православних християн. З кожного двору не менше як відро зерна, паляниця і п’ятак грошей. А хто був заможніший та богобоязливий, то і мішочок насипе, а замість п’ятака і рубля не пожалкує. Хоча отець Микола і коней добрих мав, та до вечора вони ледве дотягували його заробітки. Куди піп дівав все зібране — для православних невідомо. Тільки всі знали, що ні одному бідняку, який з дітьми часто голодував, піп не допоміг і крихтою. Хто жалівся йому на нестерпне життя, то на такі скарги він завжди відповідав так: «Терпи, раб Божий, за терпение Бог дает спасение». А хто уже дійде до відчаю, починає ремствувати на Бога за те, що він його забув, піп тому ще й пригрозить: «Не ропщи, греховник, Бог наказывает тебя за грехи твои! Покорись и молись, иначе душе твоей будет уготовано место в преисподней».
В 1912 році в Лимані відкрили пункт прокату с/г машин (керував Шинкаренко Нестор). На пункт виділили: плуг, бункер, культиватор, металеві зигзагові борони, дві сівалки (парокінну та однокінну), жатку-самоскидку, жатку «косогрійку», кінні граблі, віялку, трієр, кінний та ручний полільники, соломорізку та кукурудзодробилку. Всі ці машини дали у власність Шинкаренку безкоштовно, лише зобов’язали його давати напрокат їх всім, хто побажає, за встановлену тверду плату. Плата за прокат машин теж належала йому, за яку він повинен ремонтувати машини. Окрім машин, повітова управа давала на пункт безкоштовно насіння тих культур, яких раніше на селі не сіяли, а саме кукурудзу, кормові буряки, столову та кормову моркву, помідори. При допомозі агрономів Нестор досяг того, що його земля стала ніби показною ділянкою з високими врожаями всіх культур. Його приклад сприйняли односельчани і стали краще обробляти свою землю, почали застосовувати правильну сівозміну, сіяли просапні культури, та ввели сівозміну з декількох нових культур. До того селяни знали лише: трипілля — толока, озимина та ярова.
Продовження буде…
Юрій Кісіль