Зниклі села Решетилівщини: Толока
Колись на мапі вже колишнього Решетилівського району було таке гарне село — Толока. Воно було утворене з хуторів Кушніри, Капустяни, Замятнівка, Чухлії та, власне, самої Толоки. Остаточне формування населеного пункту відбулося в період колективізації 1929—1931 років.
Мешканці прилягаючих хуторів до Говтви були вільними козаками. Займалися землеробством та скотарством, а також різними промислами та ремеслами. Тому і прізвища у них були відповідні. Наприклад «Бабенко» — наголошувалося на останньому складі і давалося козакові, що жив сімейно, «при бабах». Схожі значення мали також козацькі прізвища Кушнір, Ткаченко, Капустян, Кулик тощо. У мирний час наші земляки виконували певні замовлення козацької старшини. Так, відомо, що на хуторі Кушніри виготовляли кінську збрую, а в Чухліях лікували від хвороб коней.
У 1910 році в селі Толока-Поди згідно освітянських програм Полтавського губернського земства було збудовано школу з цегляними стінами та черепичною покрівлею. До слова, цегла і черепиця були із Сухорабівського цегельного заводу графів Капністів. Спершу школа діяла як початкова, а надалі стала «семирічкою». В школі навчалися діти з навколишніх хуторів та сіл Підок та Даньки. В передвоєнний період біля школи, на ділянці площею в гектар, був закладений парк. Посадкою дерев займалися учні школи разом з батьками під керівництвом В. М. Капустян. Починаючи з післявоєнного періоду, аж до закриття школи, її директором був І. С. Обриньба. Отримавши ґрунтовні знання в Толоко-Подівській школі, багато її випускників змогли продовжити середню освіту в інших школах району, з наступним навчанням в технікумах та інститутах.
У 1932 році в селі Толока було створено колгосп «До соціалізму», який мав у користуванні 569,9 га землі. Першим головою колгоспу став О. І. Мусійко. В кутку контори, де стояв його робочий стіл, завжди знаходилися вила, лопата, коса і батіг. Після роздачі ним відповідних нарядів, він брав одне із знарядь праці та йшов працювати разом з колгоспниками в тому місці, де не вистачало робочої сили. При колгоспі була своя вівчарня, та і у місцевого люду було по 5–15 овець. Скорочувати і вивозити поголів’я стали в 1960-х роках через проблеми з кормами та пасовищами. На базі села працював ще й колгосп ім. Молотова.
Разом із конторою колгоспу побудували сільський клуб, тут постійно діяли гуртки художньої самодіяльності, на сцені виступали місцеві аматори з концертами та виставами. Перший вантажний автомобіль — «полуторку» — колгосп придбав напередодні війни.
У червні 1941 року практично все чоловіче населення мобілізували до Червоної Армії. Саме на «полуторці» їхали вони на призовний пункт. Під час відступу нацисти спалили багато сіл та домівок нашого краю. Нацисти хотіли зруйнувати школу, але кинута зв’язка гранат з якоїсь причини не вибухнула. Понад 30 земляків не повернулися з фронту. Прізвища всіх загиблих були увіковічені на дерев’яному братському хресті, який встановили на сільському кладовищі. А от списки мешканців, що загинули внаслідок Голодомору 1932–33 років, на жаль, відсутні…
Після завершення війни, за короткий термін були відбудовані млин та кузня, а згодом з’явилися нові приміщення ферм. Село, де проживало 80 сімей, мало свою молочну ферму, свиноферму, птахоферму, воловню, конюшню. У розпорядженні колгоспу була одна вантажівка. На той час у колгоспному селі працювало три ланки овочівників, які вирощували буряки, картоплю, кукурудзу, коноплі та ланка людей похилого віку. У 1945 році село Толока-Поди перейменували на Толока. Станом на 1 вересня 1946 року була і Толоківська сільська рада.
Надалі, в 1950 році колгоспників Толоки об’єднали з господарствами сусідніх сіл Дружба, Шевченківка та Фрунзівка. Згодом на базі них виникло сільгосппідприємство ім. Жданова (3503 га), яке згодом трансформувалося у колгосп ім. Леніна.
Свого часу на селі жив дідусь на прізвище Тронько, який мало не отримав звання Героя Соцпраці — за свою роботу на шахтах Донбасу. Але кадебісти рознюхали, що в період окупації він пацаном у громадському дворі працював конюхом. Тому, за легендою, Героя не дали, проте ніби нагородили орденом Леніна. Утім, двох Героїнь Соцпраці колгосп таки отримав — ці відзнаки отримали К.С. Коваленко та Н.І. Срібна.
Починаючи із лютого 1978 року село Толока разом із 98 членами колгоспу була відокремлене від колгоспу ім. Леніна і приєднане до господарства ім. Карла Маркса. Незабаром вивезли із села все можливе і неможливе — закрили школу, сільський клуб. Залишився лише магазин, в який завозили лише хліб, сіль та сірники. Невдовзі мешканці почали залишати рідні оселі… А потім важка техніка зруйнувала залишки села, згорнувши його в провалля та глинище. Залишилися лише кладовище та одна башта, на якій свого часу завжди гніздилися лелеки. Так першого січня 1981 року село Толока зникло назавжди із мапи Решетилівщини…
Юрій Кісіль