У її руках стелеться ниточка до ниточки, наче пісня ніжна звучить

У її руках стелеться ниточка до ниточки, наче пісня ніжна звучить

Ольга Єфанова щоранку поспішає з Пасічників у Решетилівку, щоб разом з колегами займатися улюбленим ремеслом — вишивкою.

Заклопотаний вечір поволі передавав права ночі. У сільських вікнах одне за одним згасало світло. Пасічники поринали у сон, який, невдовзі після співу перших півнів і до пізнього вечора, відлине десь за обрій від тутешнього люду. Зрання вони знову візьмуться за нелегку сільську роботу. У Ольги Єфанової теж є до чого докладати рук і в хаті, і в господі, де все до ладу, бо господиня чудова — смачно готує чимало різних страв, знає багато рецептів консервування, які неодмінно втілює. На городі все росте наче «під лінійку». При чималій зайнятості, дивись, викроює хвилинку, щоб зайнятися улюбленим заняттям — рукоділлям. Ось і зараз схилилася над вишиванням сорочки для чоловіка, вкладаючи у неї не лише свій професіоналізм, а й безмежне кохання, частинку своєї пристрасної душі. А як же інакше? Вважається, вишиванка — оберіг людини, а вона дуже дорожить своїм чоловіком, дітьми, всією родиною.

Єфанова Ольга Богданівна й на роботі, а працює у державній мистецькій установі «Всеукраїнський центр вишивки та килимарства», намагається весь свій позитив передати через голку у кожний вишитий виріб, щоб ниточка до ниточки стелилися мов пісня — ніжна, лірична, рідна українська. Оля любить не лише їх слухати, а й сама чудово співає, має гарний голос. У свій час вона брала участь у різних святах, була їх ведучою, виступала навіть на районній сцені. Вона дійсно талановита, яскрава особистість, яка може себе реалізувати у різних творчих сферах. Окрім вишивки, вправно володіє спицями. Коли у 2015 році чоловік Володимир пішов захищати територіальну цілісність України на Донбасі, жінка від хвилювання за коханого не знала куди себе подіти — взялася в’язати носки. Скільки тоді їх створили її умілі руки, навіть сказати важко. З Володимиром Володимировичем живуть у парі 24 роки. Господь послав їм двох чудових дітей: сина Данила (закінчив Полтавський аграрний університет) та донечку Єсенію (навчається в 9 класі).

Швидко минають літа, як в тій пісні «…а роки летять, їх навіть на крилах неможна догнать…». А наче вчора сама була зовсім юною, допомагала батькам глядіти молодшу сестричку Катю, з якою склалися дуже теплі, довірливі стосунки. Оля перша людина до кого Катя подзвонить і в горі, і в радості.

Ольга Єфанова народилася і виросла в селі Миколаївка. Батьки Гаркот Богдан Данилович та Надія Дмитрівна дали їй добру, чуйну душу, навчили бути справедливою, відповідальною, дисциплінованою, ніколи не лукавити душею. А в колективі ВЦВК її називаємо «людина-правдолюб», «людина-свято» з відмінним почуттям гумору, живими іскорками в очах, лагідною посмішкою, доброю, мрійливою душею, щирим, небайдужим серцем. Вона терпелива, розуміюча, але нікому не дасть топтати свою гідність. У неї багато друзів, бо товариська, гостинна, у тяжку хвилину вона одна з перших прийде на допомогу. А ще дуже вболіває за роботу, яку виконує акуратно, якісно, професійно. Вишивати її навчила матуся. У 8 класі разом з подругою вишили хрестиком рушник. Його запам’ятала на все життя. Отримавши атестат про середню освіту Шевченківської школи, вступила до Решетилівського художнього ліцею, де спершу оволоділа ремеслом швачки та вишивальниці машинної вишивки, а потім — ще й закрійника. Вишивати «білим по білому» було її мрією, тож уже в дорослому віці здобула професію вишивальниці ручної вишивки.

Певний час ніде не працювала, бо роботи в селі не було, не було й можливості мотатися в райцентр. Але згодом влаштувалася молодшою медичною сестрою у Центрі ПМСД. Коли випала нагода трудитися по спеціальності, у січні 2023 року прийшла у наш Центр, де відразу завоювала повагу і авторитет.

Людмила Дядченко, провідний редактор ВЦВК