Селянство Решетилівського краю в Добу Української революції 1917–1921 років

І невдовзі, в березні того ж року, в Решетилівській волості з представників земства та кооператорів було створено волосний громадський комітет, який і став місцевим органом влади Тимчасового уряду, замінивши волосне правління. Розмістилися в тому ж самому будинку волосного правління, який зберігся до нашого часу. Сферою діяльності комітету було сприяння населенню у виконанні сільськогосподарських робіт і підтримка галузі, задоволення потреб населення в предметах першої необхідності, підготовка населення до впровадження дрібної земської одиниці і таке інше.

Економічна та політична нестабільність, викликані безліччю причин, спричинили крайній радикалізм, який проявлявся в захопленні поміщицьких земель та свавіллі селян відносно колишніх господарів. Тож представники націоналістичних партій підтримали діяльність волосного комітету і Тимчасового уряду, намагаючись зберегти порядок та спокій у краї. Але це не завжди вдавалося. Так, коли до Решетилівки прибув член партії хліборобів-власників для агітаційної роботи, селяни схопили його та й побили. Після цього у нього відібрали партійні документи і взяли розписку про те, що він не буде більше працювати в партії.

Навесні і влітку 1917 року земельні комітети, котрі стихійно виникали на хвилі революції, почали все більше контролювати поміщицькі маєтки, втручатися у господарську діяльність, планування, розподіл і підготовку землі під озимину і ярові посіви, а то і взагалі відбирати землю. Всі ці питання вирішувалися на основі постанов загальних зборів селян при безпосередній підтримці волосних земельних комітетів. За вимогою селян Решетилівський волосний комітет від 09.05.1917 року прийняв спеціальну постанову по аграрному питанню. В ній на основі результатів обговорення земельного питання на сільських зборах було винесено наступні резолюції:

1) Вся земля конфісковується безплатно.

2) Земля повинна бути народною.

3) Ніхто не може користуватися землею на правах власності.

4) Земля наділяється у одноосібне користування працюючих на ній.

5) Жінки повинні наділятися землею нарівні з чоловіками.

6) Всі члени сім’ї після смерті одного з них мають право держати наділ до переділу.

7) Для знищення черезсмужжя прирізки і відрізки землі проводяться через 6 днів, а переділ через 12 років.

8) Реформа робиться самим народом, який вибирає для цього волосні, повітові і губернські комітети, при допомозі установчого зібрання, виконуючого роль посередника між окремими місцевостями.

9) відмінити право купівлі-продажу, оренди, спадщини землі.

Постанову було знову запропоновано до обговорення сільськими зборами, які одноголосно її і прийняли.

У Полтавському повіті, де було близько 50% (17 тисяч) безземельних і малоземельних дворів, всі волосні земельні комітети приступили до примусової оренди землі, як проміжного засобу до повного відчуження поміщицьких земель. Так, Демидівський волземельком 9 серпня ухвалив «Терміново запропонувати власникам маєтків М. Чапліц, І. П’ятаку, В. Золоторевському остаточно віддати бідному народові 1520 дес. землі.

«Орендна плата, — підкреслювалось в ухвалі, від 5 до 10 крб. Землю в оренду повинні брати ті люди, котрі мають власної землі не більше 10 десятин». Переважна частина селян цієї волості мала наділи не більше ¾ десятини. Такою була аграрна політика Демидівського волземелькому. Таким чином, земельком став господарем земель. Напівлегально (все ж — малася ніби на увазі оренда землі, а не захоплення) відбувалося фактичне захоплення значної частини поміщицьких земель. Орендну плату вносили в земельком, і то половину, а другу половину мали внести влітку 1918 року після збирання врожаю.

З поширенням аграрного руху на селі збільшується кількість судових справ про захоплення поміщицьких земель селянами. Так, згідно повідомлення прокурора Полтавського окружного суду Полтавському губернському земельному комітету від 9 жовтня 1917 року дізнаємося, що постановою Плосківського земельного комітету від 06.09.1917 року було самовільно захоплено хліб у О. Левенця, О. Педашенка, Г. Педорченка. Подібні дії було вчинено і стосовно Я. Чучка з Куликових хуторів.

В той же час значна частина селян-середняків та місцева інтелігенція підтримували Українську Центральну Раду. Активну роботу по пропаганді ідей національного відродження проводили новоутворений осередок Решетилівського товариства «Просвіта» та Решетилівська організація Селянської спілки (керівник Г.І. Шкурупій). В містечку почала діяти україномовна гімназія та українська книгозбірня-читальня.

У Решетилівці та населених пунктах краю діяли різні партії та організації, які сприймалися неоднозначно. Одного разу голова Решетилівської Селянської спілки Г.І. Шкурупій прибув в село Братешки, де відбувалося засідання членів спілки, коли підбурені місцевими активістами селяни побили й кинули до в’язниці його і Поправку — голову Братешківської спілки. Непоодинокі були випадки і розправ над членами Української демократичної хліборобської партії (УДХП), зокрема, в Решетилівці побили нотаріуса Грекова.

З появою робітників з Донбасу та солдат — дезертирів з фронту на Решетилівщині активно почали поширюватися більшовицькі ідеї. Наприкінці 1917 року в Решетилівці створюється організація РСДРП (б). В грудні-січні 1918 завершилося формування Решетилівського загону Червоної гвардії, який очолив П.Т. Коваленко. На цей загін була покладено функції охорони життєво-важливих об’єктів містечка та наведення порядку у волості з наступним захопленням влади.

І невдовзі, в січні 1918 року вони захопили владу, організували ревком. Його очолив матрос-балтієць М. І. Блошенко, який повернувся додому після військової служби у Кронштадті.

Ревкомівці при допомозі земелькомів почали активно втілювати більшовицьку політику щодо землі, а саме ленінський «Декрет про землю». Так, Калениківський волосний земельний комітет на засідання 9 січня 1918 року ухвалив взяти на облік землі всіх тих власників, які не можуть обробити її власною працею. Тут же було вирішено взяти в своє розпорядження живий і мертвий реманент у маєтках великих землевласників.

Плани решетилівських більшовиків порушили німецькі та українські війська. 28 березня 1918 року в Решетилівку вступила баварська кінна бригада Едлера фон Донау та український полк ім. Костя Гордієнка під командою генерала Всеволода Петріва. Знаменним було й те, що шапки українських вояків були пошиті із решетилівських смушків, захоплених у ворога.

Призначений урядом УНР губернський військовий комісар отаман Кудрявцев, перебуваючи в Решетилівці того ж дня видав наказ про розпуск більшовицьких «совєтів» і негайне відновлення судових органів у тому складі, в якому вони існували до приходу більшовиків, а також губернського, повітових і волосних земств, основним завданням яких мала стати боротьба з анархією і грабежами. Розібрані з поміщицьких економій коні, реманент і запаси продовольства селяни мали негайно повернути власникам. Земельні комітети і волосні земства зобов’язувалися стежити за збереженням і охороною майна економій та приватної власності громадян від грабежів і розбоїв.

В березні того ж року в Решетилівці відкрився Український народний університет із відділами: загальноосвітнім, гуманітарним та технічним. У перспективі мав розпочати роботу й с/г відділ. У перші дні роботи університету до нього записалося 250 селян. У містечку продовжували функціонувати організація Селянської спілки, україномовна гімназія та українська книгозбірня-читальня. Та незважаючи на значні здобутки в царині національно-культурного відродження, напруга в українському суспільстві зростала. Селянство було невдоволеним аграрною політикою гетьманського уряду, робітники-соціальною, а вся українська людність — австро-німецьким окупаційним режимом.

За гетьманату поліційні функції виконувала Державна варта. Так, одного разу, коли решетилівські парубки гуляли в парку і заспівали «Під гетьманським караулом у в’язниці…», вартові їх добре відлупцювали, при цьому особливо відзначився якийсь Писаренко (зі споминів Прохора Михайловича Білоконя — прим. авт.).

У відповідь на встановлені порядки за гетьманату Павла Скоропадського, селяни краю піднялися на боротьбу. В червні 1918 року в доповідній записці Полтавського повітового старости повідомлялося, що в селах Піщане і Надежда «селяни зовсім не підкоряються властям», а в Демидівській волості німецьким воякам було вчинено опір, внаслідок чого матросом Ягольніком було вбито земського повітового начальника Тембрієва, який прибув до Демидівки у зв’язку з пограбуванням маєтку поміщиці Марії Константинівни Чапліц (1862–13.01.1917). Остання не дожила рік, щоб побачити безчинства та свавілля більшовиків. ЇЇ економією на той час керував Едуард Іванович Міхельсон (1872–1941). В тому ж місяці, і в тій же Демидівській волості відбулося покарання селян в селі Андріївка за пограбування економії поміщика Івана П’ятака. А сталося це так. 21 червня каральний загін німців і гетьманців оточив бунтівне село і обстріляв його з кулеметів. У відповідь селяни, озброївшись хто чим міг, вчинили відчайдушний опір, в результаті чого було вбито одного німецького улана. Коли ж німецькі солдати почали нещадно бити селян, вони впали на коліна і почали просити пощади. На село була накладена контрибуція в сумі 20 тис. крб. Крім того, селяни зобов’язувалися відшкодувати збитки, завдані поміщикові П’ятаку під час розгромлення його економії. 8 селян було заарештовано і відправлено до тюрми в Полтаву.

Для боротьби із українськими та німецькими військами решетилівець Д. І. Личко організував із селян невеличкий партизанський загін, який завдав противнику відчутних втрат. У жовтні-листопаді він влився до партизанського загону, очолюваного Я. Р. Огієм та Г. Г. Скрипником.

На початку грудня 1918 року на залізничній станції «Решетилівка», де стояло декілька вагонів з авангардом українського війська, відбулася сутичка з німцями, які намагалися роззброїти українські частини. Внаслідок чого було вбито двох українських козаків, одного німецького вояка вбито, а одного поранено. Отримавши повідомлення про цей інцидент, німці висунули українському штабові ультиматум з вимогою відвести українські війська та відправити їх до Кременчука, де немає німців.

Згодом цим скористався загін Огія, який вибив українські частини із містечка і брав участь у взятті Полтави у січні 1919 року. А тим часом у Решетилівському краї наступила друга хвиля більшовицької окупації…

Юрій Кісіль