Декор, що створює різдвяну атмосферу затишку й тепла

На порозі — свята. Від Миколая до Різдва — вже рукою подати. І попри війну, біль, втрати, щоденні емоційні гойдалки, душа все таки прагне свята. І навіть дорослі хоч на мить та починають вірити в дива і в те, що мрії збуваються. Принаймні, одна має точно збутися — велика, спільна для всієї країни, про нашу Перемогу. А ще в ці дні хочеться додати оселі трішки затишку — встановити традиційну ялинку або ж хоч повісити на двері різдвяний вінок, щоб атмосфера свята відчувалася, так би мовити, з порогу.

Свій омріяний віночок автор цих рядків пригледіла серед оголошень у решетилівській групі на Фейсбуці. У ньому гармонійно поєдналося все, що люблю — квіти бавовни, червоні ягідки горобини із такими ж червоними кульками на засніженій ялинковій лапі. Закохалася, замовила, придбала. А коли зустрілася із майстринею, яка виготовляє цю красу, розговорилися. З’ясувалося, що для нашої землячки Альони Кузьменко створення святкового декору — це хобі, момент творчості, а не заробіток. Дівчина будує успішну кар’єру в Полтаві, а у вільний від роботи час натхненно створює декор, плете бісером і вишиває.

З дитинства мріяла про сцену

Альона родом із Нової Михайлівки. У батьків їх двоє — вона і молодший брат. Зараз обоє живуть і працюють у Полтаві. Дівчина розповідає, що з дитинства хотіла стати артисткою і мріяла про сцену, брала участь у всіх можливих шкільних заходах, була задіяна і в місцевому Будинку культури. Одним словом — життя свого без сцени не уявляла. Цілком логічно, що після 9-го класу вступила до Гадяцького училища культури. Співала у хорі й диригувала ним. Отак поступово палка дитяча мрія почала ставати реальністю. Закінчивши навчання, Альона повернулася до рідного села, влаштувалася у школі педагогом-організатором. Пропрацювала два роки, а потім переїхала до Решетилівки. Тут вже пішла виключно мистецькою стежкою — працювала у «Оберезі», Будинку культури.

«До Полтави життя вирувало і було тісно пов’язане саме зі сценою. Вона була головною в житті, — розповідає наша героїня. — У той час, коли навчалася і працювала, у Новій Михайлівці місцева молодь створили аматорський хоровий колектив „Забава“. Активно займалися творчістю, радували піснями не лише односельців, радо їздили на виступи до інших населених пунктів. Гастролювали, виступали на концертах. Ми придумували все — програми, виступи, костюми».

У 2019 році Альона переїхала до Полтави. На той момент виступи «Забави» трішки пішли на спад. Потім грянув коронавірус із забороною масових заходів та зібрань, колектив розпався і припинив виступи.

Від віночків і заколок — до різдвяного декору

Роботу в Полтаві Альона Кузьменко знайшла у компанії «Аврора». Зізнається, що спочатку думка була, що ця робота тимчасова — аби затриматися у місті. Але так сталося, що в Аврорі працює вже більше 5 років. «Пришла працювати у лютому, буквально місяць продавцем пропрацювала, потім — заступником, а в травні вже стала адміністратором. Пару місяців тому перейшла у головний офіс компанії. Зараз обіймаю посаду інспектора з відряджень. Роботу свою люблю, — додає дівчина. — Тут така ж робота з людьми, але не пов’язана з мистецтвом».

Тому творчістю Альона займається у вільний від роботи час, коли є натхнення і бажання. Власне, рукоділлям займалася завжди, бо це у дівчини на генетичному рівні. Альонині бабуся, мама й обидві тітоньки — швачки. Коли дівчина навчалася у Гадячі, бабуня вишивала для студентки концертні костюми. Мама залюбки вишиває бісером, он і парні ікони на весілля вишила для обох дітей. Наша героїня почала рукотворити не лише для себе, а й під замовлення та на прохання, коли пішла працювати в школу. Виготовляла віночки на голову, прикраси для волосся. Потім вирішила пошукати щось нове — почала робити декоративні вінки на двері.

«Спочатку вони були простіші, ніж зараз. Бо було менше можливостей у плані доступу до декору, який можна використати. Тим більше, що мешкала тоді в селі, й за декором потрібно було їхати в Решетилівку. Не завжди вдавалося вирватися. Зараз у місті ресурсів більше, великий вибір та й можливості інтернету значно розширилися», — розповідає Альона.

І декор для вінків, і ідеї для своїх виробів знаходить в інтернеті. Хоча похід по магазинах теж ніхто не відміняв, де можна все взяти до рук, краще роздивитися. Дівчина розповідає, що різдвяний віночок виготовляє за вечір. Продає вироби переважно через інтернет — у фейсбуку та інстаграм. «Мама порадила кинути оголошення по групах, і в решетилівську зокрема. Зайшло — почали запитувати, прицінюватися. Можна було б створити окрему сторінку для своїх виробів, але їх у мене не так багато. Відверто кажучи, не хочу хобі переводити на фабричні рейки», — говорить наша героїня.

«У кожний свій виріб вкладаю позитивну енергетику»

Зараз у Альони з’явилося ще одне захоплення — виготовляє повітряне намисто. Це коли бісер в’яжеться гачком у довгі нитки, з яких формується велике й об’ємне намисто. Роботи неймовірної краси, проте й часу забирають чимало. Потрібно запастися терпінням, бо робота доволі монотонна.

«Підгледіла теж на просторах інтернету, — розповідає Альона. — Це дуже копітка і посидюча робота. Запропонувала мамі спробувати, сказала, що покажу, як потрібно плести. Вона відмовилася, бо це довго, потрібна посидючість, та й спина в неї вже болить. Воно таке, потребує часу. Копітка робота й довго сидіти. На довгу ліску нанизуються бісеринки — і так декілька метрів. Потім береться гачок, для кожної бісерини робиться петелька. У котушці 100 метрів ліски, то йде вся, щоб зробити 8 метрів ланцюжка з бісером, з якого потім і формується кольє. Часу дуже багато займає, але коли є натхнення, то все вдається. Потім виходить неймовірно красиве намисто й сама віри не ймеш, що зробила це власними руками».

За свої вироби Альона не править космічні ціни — вартість доволі демократична. Об’ємне намисто коштує 400 гривень, те, де менше бісеру нанизано — 300 гривень. Різдвяні вінки можна придбати за 500-400 гривень. За ціною не женеться, відбиває матеріали, бо добре розуміє нинішній економічний стан земляків. Зізнається, що тому й ікони з бісеру вишиває для себе та на подарунок, не на продаж. Адже задоволення це не з дешевих — саме лише оформлення та матеріали потягнуть на пару тисяч, якщо купувати якісний чеський бісер. Далеко не кожен готовий віддати за такі речі 2-2,5 тисячі.

«Багато хто говорить, що ручна робота коштує дорого. Якщо буду реально оцінювати, то вартуватиме дорожче і буде недоступне. Ціну загнути можна, але тоді все лежатиме вдома, — зауважує дівчина. — Та я роблю це для душі й хочеться зроблене власними руками, з душею, так само віддати у хороші руки. Вірю, що на кожну річ знайдеться своя людина, яка їй судилася. У кожний свій виріб вкладаю позитивну енергетику. Тим більше, що коли немає настрою, до рукоділля якраз руки й не доходять. Але коли повертаюся додому після важкого дня, сідаю за рукоділля — і стає легше на душі, всі проблеми відходять на другий план. Забувається про негаразди, ти просто в моменті і концентруєшся на тому, що робиш і що дарує тобі оці миті задоволення і щастя».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA