Історія Архистратиго-Михайлівської церкви в селі Пащенки

Поруч — церковна сторожка, яка була прилаштована до дзвіниці. При церві діяла власна бібліотека. Також було і 3 земських народних училища та школа грамоти, 3 будинки для квартир причту. При церкві було 35 десятин ружної землі.

До приходу церкви належали такі населені пункти: Яценки, Зарівчацькі, Усики, Кулички, Ковалевий, Ївженки, Мокієнки, Піщане, Мазурівка, Паськівка, Гольманівка. Стосовно прихожан, чоловіків — 1480, жінок — 1536.

Священник Григорій Михайлович Голобородько з 1896 року отримував річну платню в розмірі 160 рублів. Псаломщик Семен Петрович Гасуха з 1883 року, мав стихар, платня — 53 рублі на рік, інший псаломщик дещо меншу — 37. Церковним старостою був козак Йосип Іванович Христовий.

Через 10 років вийшла друком нова Клірова книга Полтавської єпархії. Там зазначено, що Архангело-Михайлівська була дерев’яна, холодна в одному зв’язку з дзвіницею, побудована 1891 або 1896 роках, при ній знаходилася церковно-приходська школа. Священник Сергій Павлович Базилевський (його брат Антоній теж був священником), псаломщик Іван Антонович Рудичев, церковний староста — козак Афанасій Севостянович Шабельник. До приходу відносилися козаки чисельністю — 2262, землі 33 десятини.

Учнями Пащенківської ЗОШ I-II пошукового загону «Пам’ять» (керівник — учитель історії та правознавства І.М. Бушанський) були зібрані свідчення земляків про Архангело-Михайлівську церкву. Перше — Сердюк Катерини Федорівни, жительки села Пащенки, 1943 року народження. Вона розповіла, що про церкву знає із розповідей свого батька Бажана Федора Івановича. Він пам’ятав, що в селі була дерев’яна церква. Парафія була велика і церква багата. У церкві був дуже гарний іконостас. Старожили говорили, що його подарував московський священник. Цей священник був із села Яценки. Довгий час працював у Харківському університеті викладачем філософії. Біля церкви був його син, який був убитий під час революції у Москві. У 30-х роках церква була зруйнована.

Наступні свідчення — Зіненко Варвари Максимівни, 1925 року народження. Вона розповіла: «Моя мама родом із Куличок. Вона заміж пішла у Говтву, але в Пащенки ходила до церкви на великі свята. Мама розповідала, що церква стояла у гарному місці. Біля церкви була сторожка. Церква була огорожена металевим парканом. Згодом біля церкви побудували клуб та магазин. І все було обсаджено бузком. Поруч біля церкви було церковне кладовище. Коли у 80-х роках будували нову вулицю, то якраз на тому місці, де було кладовище, хотіли побудувати 5-оселю, та старожили про це сказали М.П. Вовку і Микола Пилипович послухав їх».

Останнє свідчення — Зіненко Пелагеї Степанівни, 1916 року народження. «В селі була церква, дерев’яна. Біля церкви сторожка, за церквою знаходилися гроби. У 30-х роках церкву зруйнували. Спочатку зняли дзвони, забрали. А через деякий час почали розбирати. Розбирали церкву немісцеві. Ці люди звідкись приїжджали. Дерево, дошки, які розбирали місцеві жителі. Всі, хто хотів брали собі. Не палили, а розбирали. Із цього матеріалу будували школи, а вдома хліви. Біля церкви залишилась тільки сторожка. Гроби зрівняли. Батюшка кудись виїхав. Ікон у церкві було дуже багато, був дуже гарний великий іконостас. Але всі ікони були вивезені з церкви після того, як зняли куполи.

Ще коли в селі була церква, а розміщена вона в гарному місці, біля церкви була криниця. На вигоні завжди збиралась молодь: співали, грали в різні ігри. В церкві на різні свята правили. Але вже в ті часи заборонили ходити до церкви. Особливо ця заборона стосувалася молоді, дітей, школярів. Коли розбирали церкву, я теж пішла туди. Узяла довгенький дрючок, дотягла до перехрестя, а той дрючок якийсь чоловік почав тягнути до себе. Я і покинула. І до цього часу не знаю хто-то був».

Такої долі зазнали 18 із 19 церков на території решетилівського краю.

Юрій Кісіль