«Морозе, морозе, йди до нас куті їсти»!

Сьогодні, 5 січня, українці за новим церковним календарем святкують Надвечір’я Богоявлення, а вже у понеділок — Водохрещу. Різдвяно-новорічні свята закінчуються і ця неділя — останній день колядок та щедрівок, аби набажати щастя-радості у новому році. Сьогодні востаннє варили кутю, закликали мороз до столу, а увечері йшли до церкви, аби освятити «вечірню воду».

Про ці та інші традиції та містичні обряди, в які щиро вірили наші пращури і яких дотримувалися у святкове Надвечір’я та на Водохрещу, ми й вирішили нагадати. Для цього користувалися дослідженнями вітчизняних етнографів. Серед них, і знані Василь Скуратівський та Олекса Воропай.

Третя кутя святок — голодна

Загалом кутю українці традиційно готують тричі на рік: на Святий Вечір (24 грудня) — Багата кутя, перед Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі, 5 січня — Голодна кутя.

Голодною кутею називають і останню вечерю перед Водохрещем, бо вона не така багата, як на попередні свята. Усі страви цього вечора мають бути пісними, але необов’язково, щоб їх було 12 як на Святвечір. Інша версія назви «голодна», бо цього дня, як і на Різдвяний Святвечір, від самого ранку й до першої зірки постували й нічого не їли.

Вечеря складалась лише зі скромних пісних страв — простої куті, вареників, узвару, смаженої риби, пісного борщу. Сідали вечеряти усією родиною, як зійде на небі перша зірка. Моляться, та починають і закінчують трапезу із ложки куті. Якщо залишки страви не з’їли під час вечері — їх відносять курям чи іншій худобі, щоб ті були здорові і краще плодились. В пусту ж миску від куті кладуть ложки кожного, хто їв за столом та шматочок хліба, щоб був урожай.

У багатьох місцевостях протягом усіх Святвечорів господиня збирала по ложці різних страв і розмішавши їх з борошном та дрібним сіном, віддавала худобі, приказуючи:

— Їж святу їжу, здорова будь, як ця весна, що йде до нас, плодюча будь, як земля, і ніяка лиха сила не вчепиться до тебе!

Як розповідає фольклористка Дар’я Анцибор, після завершення вечері колись був поширений звичай розстрілювали кутю з рушниць або «проганяти» її за допомогою іншого ритуального шуму. Запорозькі козаки подекуди вносили свої нотки до цього святкування, додаючи стріляння з гармат та іншої зброї.

А діти після вечері «проганяли» кутю, б’ючи знадвору палицями в причілок хати і вигукуючи: «Іди, кутя, з покуття, а узвар — на базар. А паляниці — лишайтеся на полиці».

Як українці мороз закликали

Оскільки вважалось, що на Водохрещу настають найлютіші морози, то українці придумали веселий ритуал їх задобрювання. Перед тим як почати їсти, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв кватирку) і тричі проказував:

— Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!

А після паузи знову:

— Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!

Іноді хазяїн виходив на вулицю і запрошував:

— Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, биків, курей, свиней, жита і пшениці! А якщо не йдеш, то йди собі на жіноцьку цибулю!

Особливо захоплюючим це дійство було для дітвори. Вона припадала до вікон і на всі голоси запрошувала мороз на вечерю.

З настанням темряви — розпочинався ще один цікавий ритуал. Родина виносила з дому «дідуха» й вщент спалювала його десь у саду чи на городі, адже попіл вважали корисним для майбутнього урожаю. Ця традиція — своєрідний ритуал прощання з зимою та закликання весни, адже проминула вже добра половина холодної пори.

Заборони Другого Святвечора

На Другий Святвечір християнам заборонено вживати їжу протягом усього дня. Однак, крім цього, є ще ряд речей, які заборонено робити на Голодну кутю:

У цей день заборонено прати будь-які речі. Це пов’язано з тим, що раніше господині полоскали білизну у ріці. Саме на Голодну Кутю вода у річці ставала свяченою, як і будь-яка вода у домі чи надворі.

Не можна лаятися з родиною та близькими людьми. Якщо в домі на Святий вечір будуть пролиті сльози, то варто чекати нещастя на весь рік.

На Другий Святий вечір заборонено запрошувати померлих до столу. На перший Святвечір на стіл кладуть додаткове столове приладдя для тих, хто вже помер, а також дмухають своє місце, щоб не сісти на гостя з потойбіччя. На Голодну кутю цього робити не можна, щоб померлі не залишались на весь рік і не шкодили живим.

Також не можна класти ложку на стіл, не закінчивши вечері, і вставати з-за столу раніше за інших членів родини. Якщо порушити заборону, то весь рік проведете далеко від дому і ніяк не знайдете собі місця в цьому світі.

Магія освяченої води

Ввечері в церквах робили відправу і святили «вечірню воду. Для цього готували спеціальні коновки, пишно уквітчували їх безсмертником і васильками, а в пасічницьких родинах сукали обрядові свічки — трійці.

Повернувшись з відправи, господар робив з кількох колосків чи цілющих трав кропило, наповнював миску свяченою водою і разом з сином, що запасався крейдою і пиріжком, обходили всі господарські будівлі: там, де скроплював батько водою, підліток малював хреста і відкушував шмат пиріжка.

Подібне робили і з реманентом — возами, боронами, плугами. Потім вертались у хату, скроплювали свяченою водою двері, віконниці, мисники, і так само ставили на них хрести.

Пасічники одвідували омшаники, скроплювали вулики свяченою водою, малювали хрести і рекли:

«Мухи Божі, горопахи цілоденні, здоровимо вас усі ми зі святом; зиму виганяємо, лихі сили в голоді лишаємо, вас святою водою та сонячною крейдою від усього злого обороняємо… Бджілки, ви мухи Божі, кроплю вас, хрещу вас на рої, на віск, на мед — щоб в обійсті сідали, мед збирали і добре зимували»!

Вода, освячена у вечір Богоявлення, або ж як її інколи називають в народі «вечірня вода» — вважається більш цілющою, ніж власне вода з Водохреща. Вона, мовляв, здатна побороти всяке лихо та очистити від біди чи дії лихого ока.

На наступний ранок — наставало свято Водохреща.

Водохреща — язичницьке чи християнське?

На сьогодні серед етнографів існує декілька думок щодо походження Водохрещі. На думку відомого українського дослідника та фольклориста Олекси Воропая, Йордан — це свято, що розповсюдилося теренами України разом з прийняттям християнства. Власне, сама назва походить від річки Йордан у Ізраїлі, де хрестився Спаситель. А от професор Степан Килимник вважав, що свято випадає з різдвяного циклу, сягаючи корінням у прадавні часи та було присвячене «чистителю і святителю давнини — воді, вигнанню зими та наближенню приходу весни».

Письменник та етнограф Василь Скуратівський зазначає, що термін «Водохреще» зустрічається ще в Іпатіївському літописі 1148 року.

За кілька днів до Водохреща «колись парубочі громади, а пізніше господарі -„спеціялісти“ прорубували ополонку на річці», випилюючи з льоду великого хреста, якого виставляли над водою і обливали червоним буряковим квасом. А біля нього прилаштовували льодовий престол і ялинову арку- «царські врата». Процесія, що йшла до ріки, несла дерев’яного хреста попереду колони та хоругви, а хор співав «Голос господній…» Священик ішов приклавши золотого хреста до чола. Після недовгої відправи священик занурює в ополонку срібний хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані хрещаюся Тобі, Господи…», — описує дійство Василь Скуратівський. І лише після цього обряду можливо було набирати воду та купатися в освяченій живиці.

Однак існує версія, що обряд купання для України відносно новий. І ця традиція з’явилась у нас приблизно 100 років тому — українці її перейняли у країн з більш теплим кліматом. Не виключено, що це були країни католицькі. Тоді варто взяти до рук книгу Юліана Катрія, який у своїх описових дослідженнях виданих в Нью Йорку та Римі «Пізнай свій обряд! Літургійний рік української католицької церкви» пише: «…обряди Великого Водосвяття творилися сотками літ. Нам не відомо, як виглядав первісний чин Йорданського Водосвяття…та від 13 — го сторіччя стає щораз більше зближений до нашого. В бігу 14-16 віків чин Великого Водосвяття приймає нашу теперішню форму».

Велика асігма

Наші пращури вірили, що Свято Йордану відбувається обов’язково вночі, а саме освячення води мало скінчитися до сходу сонця. Це було пов’язано з тим, що лихі сили, що панують у темну пору доби треба було заворожити, наблизивши тим самим весну. Основні ритуали свята проходили на річці, озері чи на воді.

Вважалося, що після освячення вода стає цілющою, а той хто скупається на Водохреще, цілий рік не буде хворіти.

Незаміжні дівчата також прагнули поспішити до водойми та набрати святої води. Бо, хто першою принесе додому набрану Святу воду, та дівчина зустріне цього року щасливу долю.

На свято Водохреща припадають найміцніші морози, і коли вони починали слабнути, люди поступово починали готуватися до приходу весни. У народі казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

«До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо „там чорти сидять і можуть вчепитися“, натомість вони клали у воду калину і умивалися нею, щоб мати гарний вигляд і бути червонощокими. Продовж свят до Водохреща воду заносили в хату лише чоловіки. І донині існує в селах традиція не прати білизни тиждень — два по святах», — пише Василь Скуратівський.

Народ ставився до йорданської води з великою набожністю і аж до самого освячення тримав строгий піст. Воду приймав натщесерце наче святе Причастя. Водою відганяли всяку нечисть від свого господарства, живності та рослинності.

В день Хрещення освяченою водою вмиваються і п’ють її протягом усього дня. А продовж року водохресну воду рекомендується пити з ранку натщесерце. Бажаючим зцілитись освяченою водою при недугах, рекомендують пити її, попередньо прочитавши молитву з проханням Господа зцілити їх душу і тіло. Зберігати святу воду краще в скляній посудині в темному місці, хоча наші предки її ховали за ікону, очевидно орієнтуючись на те, що вода є добрим провідником інформації. Отже споживали наші пращури не лише цілющу, а ще й намолену воду. А в разі потреби більшої кількості води, додавали її до звичайної.

«Водохресна вода, як показують дослідження, володіє особливою гармонійної структурою. Цим і пояснюється її позитивний вплив на організм. Коли ми п’ємо „святу“ воду, то ніби відновлюємо закладений природою порядок і енергетику свого тіла. А це сприяє здоров’ю і фізичному, і душевному», — пише Politeka, базуючи свої висновки на наукових. Вода і сама по собі, на думку вчених, унікальна речовина, яка дає життя планеті і завдяки якому людина може зберігати своє здоров’я і жити в гармонії з природою. В період Хрещення структура води стає геометрично правильною.

Освячену воду на Водохреща називають великою «асігмою» чи «агіязмою», в перекладі з грецької це слово означає велика «святиня». Віруючими така вода з незапам’ятних часів використовувалась і нині використовується для зцілення, очищення душі і тіла та освячення житла.

В ці святкові дні бажаємо і Вам очиститись та зарядитись позитивною енергією благодатної хрещенської води, мати міцне здоров’я, душевний спокій і мир та злагоду в своєму домі і в своїй державі.

Олександр СТЕПАНЕНКО, Решетилівщина.UA