Історія села Шамраївка

Село, очевидно, виникло десь в кінці ХVII- на початку ХVIII ст. Є версія, що його заснували переселенці з Правобережної України, які не змогли змиритися зі свавіллям польських магнатів і втікали, ховаючись у лісах. Вірогідно в місцевості, де знаходится Шамраївка, були ліси. Походження назви села має багато версій, які виключають одна одну. Можливо це «шамрати» тобто шарудіти, шелестіти — створювати звуки.

Само поселення хоч і не мало власної церкви, все ж було більше за навколишні хутори. Навколо села у ХVIII ст виникли хутори, які почали іменуватися урочищами, такі як Дичкове, Ставицьке, Кругляк, Панченкове, Рокитне, Татарське. Згідно з указом імператриці Катерини II Шамраївка була закріплена за поміщиками Остроградськими.

Кріпацьке село

На початку ХIХ ст. у Шамраївку силоміць переселили кріпаків із сусідньої Говтви та Високої Попівки. Тоді в селі з’явилися люди на прізвище Василенко, Коваленко, Ільченко, Гончаренко та інші.

Характерним є той факт, що після кріпацького перепису населення в 1900 році і 1920 року край села, як їхати на Кобеляки, стояв дубовий стовп з прибитою табличкою з написом «Деревня Шамраевка Куликовской волости Кобеляцкого уезда Полтавской губернии. 168 крестьянских дворов».

Не дуже покращало життя селян після звільнення від кріпацтва, бо й надалі залишалися наймитувати на тих же Остроградських. Виходцем з цієї родини був видатний математик М.В. Остроградський, який жив 1801-1861 рр. і похований у селі Пашенівці колишнього Козельщанського району, де був один із маєтків Остроградських. В більшості селяни були бідняками, маючи від півдесятини землі до двох. Лише в окремих було від 8 до 15 десятин землі.

На захід від села знаходилося урочище «Піше». Цю назву воно отримало, бо тут були наділи селян, котрі не мали тяглової сили. Один із старожилів села згадував: «Як подивишся було, на те «Піше», то пригадуєш рядки Драгоманова «Убогі села, убогі ниви». І дійсно серед чарівної природи убогі ниви та села навіювали сум.

Згідно перепису 1859 року кріпацьке село Шамраївка налічувалося 115 дворів, у яких проживало 738 осіб (365 чоловіків та 373 жінки). За наступним переписом 1900 року в селі було вже 168 дворів з 992 мешканцями. Землі, що належала поміщикові, налічувалося 1842 десятини, у селян було 507 десятин. В цей час у селян були 22 дерев’яні плуги, 61 рало, дерев’яні борони. Поміщик мав рядкову сівалку.

Про освіту

З часу заснування Шамраївки і до 1890-х років основна частина населення була неписьменною. Лише декотрі підлітки навчались самоучки у Андрія Микитовича Соляника, котрий знався у «грамоті». Перший навчальний заклад в Шамраївці з’явився у 1898 році, про, що свідчить виписка із звіту «Кобеляцкой уездной управы за 1898 год» — «Что касается постройки новых школьных заведений, то в отчетном году выстроено три — в деревнях Просяникове, Шедиево и Шамраевское». В іншому документі йдеться: «На 01.01. 1898 г. учеников было мальчиков 47, девочек 13, учебников 214 шт. на сумму 80 руб. Источники содержания от земства 350 руб». Територія земської школи 600 квадратних сажнів. Попечителем навчального закладу була Н.В. Остроградська, донька титулярного радника та поміщика О.М. Сахновського. Станом на 01.01.1914 року навчався 71 учень.

Потяг до навчання у Шамраївці був великий. Першими вчителями працювали: законовчитель М. Никифоров, завідуюча Євдокія Корніївна Бобро, та С.Є. Лимар. Всі три класи навчались в одній кімнаті. З 1904 року в школі працювала Олександра Григорівна Гофман, яку за поширення революційних ідей у 1906 році заарештували жандарми прямо під час уроку. Закінчивши трирічну школи багато вихованців стали визначними людьми села.

Як у Шамраївці з’явилися колгоспи

В роки революційних подій та Громадянської війни в селі діяв партизанський загін більшовицького спрямування, який очолював І.М. Скоряк, він же перший голова волревкому. Загін входив до партизанського об’єднання Я.Р. Огія і воював проти повстанського отамана Зеленого (Данило Ількович Терпило), який діяв на Київщині. В цих боях особливо відзначився 18-річний П.Я. Хайло (Діброва).

В перші роки радянської влади Шамраївка відносилася до Куликівської волості Кобеляцького повіту. Пізніше була утворена Шамраївська сільрада (1925 р.), до складу якої входили Шамраївка, Гольманівка і більше десятка різних хуторів. Шамраївська сільрада була ще в 1946, а станом на 1960 село Шамраївка — у складі Шевченківської сільради.

В період колективізації зі створенням колгоспів із середовища шамраївців вийшло багато керівників господарств і не тільки у своєму краї, а й у Демидівці М.Я. Магда), Сенях (Р.А. Соляник), Яценках (С.С. Поштальон), Дружбі (М.Г. Бігун), Коржівці (С.І. Хайло).

Шамраївський колгосп (СОЗ) в 1929 році у складі 14 сімей і першим головою став П.М. Скоряк, він же і перший тракторист на селі. В наступному 1930 році було вже два СОЗи — «Надійний» і «Комуніст», а в 1933 році третій — «Червона зірка» і цього ж року всі три об’єдналися в один — «Надійний».

Сільський будинок культури був відкритий у 1932 році, розрахований на 120 місць, а в 1965 році почалося будівництво нового клубу, яке завершилося в 1967 році. Станом на 1958 рік при ньому діяли 5 гуртків, а саме: драматичний — 12 осіб, хоровий — 27,танцювальний — 8, музичний. Тоді ж за півроку вистав і концертів було дано 15, з них приїжджими колективами — 3, тематичних вечорів — 9.

Голодомор

Голодомор 1932-1933 — одна з найбільш трагічних сторінок з історії українського народу. Не обійшов він і Шамраївку. Архівні документи свідчать, що постійні робітники та всі колгоспники, що працюють у колгоспі, харчуються зі спільної кухні, одержуючи харчі три рази на день, зокрема хліб одержує кожен колгоспник по 200 г у день (печеного хліба). Останні ж колгоспники, які не приймають участі в роботі колгоспу, харчів не одержують за браком харчових продуктів у колгоспі. Спільним харчуванням колгосп матиме змогу забезпечити ще днів 10-12, далі спільне харчування буде припинено. Голова РВК Фебенко. Секретар Блохіна». Вимирали цілими сім’ями, а ті хто хто залишався в живих, харчувалися лободою, споришем та грушами-дичками. Згідно «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні Полтавська область», повна кількість загиблих від голоду не встановлена. Встановлено імена 10 чоловік: Бігун Надія Іванівна, Бігун Ольга Іванівна, Гончаренко Марія, Джерипа Андрій Павлович, Джерипа Григорій Павлович, Кононенко Іван, Почтальон Надія, Сторчак Андрій, Янесенко Володимир Матвійович, Янесенко Матвій.

Життя перед війною

У 1936 році колгосп перейменували в ім. Леніна. Перед війною колгосп мав 2 парові молотарки, два трактори, три автомобілі, 36 жаток, різний інвентар. На фермах було 96 корів, 35 свиноматок, понад 800 овець та1775.2 га землі.

В 1936 році за успіхи місцевої вівцеферми, яку очолював М.В.Брус (отримали 145 ягнят від ста вівцематок), колгосп став учасником Всесоюзної с/г виставки в Москві, а завідуючий нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (перший орден цього ґатунку в районі). В 1939 році знову були на виставці, за досягнення в рільництві і тваринництві отримали нагороди — диплом 1-го ступеня, вантажний автомобіль і 10 тис. крб. Голову колгоспу Г.О. Бруса і бригадира К.О.Бігуна занесли в книгу Пошани виставки.

На війні загинули 122 шамраївці

З початком війни у й 1941 році багато жителів села було мобілізовано та добровольцями пішли на фронт. У вересні 1943 при відступі німецькі окупанти спалили село, зруйнували всі адмінбудівлі, серед них і двоповерхову середню школу. Колгоспу ім. Леніна було завдано збитків на суму в 24.315.2 крб. 9 вересня 1944 року Шамраївська школа знову прийняла своїх учнів. Щоправда довелося навчатися у старому приміщенні, збудованому ще у 1898 році. До вчительського колективу входили Настя Яківна Балашова, Катерина Іванівна Міщенко, Марія Павлівна Зіненко.

За даними Книги Пам’яті України 122 шамраївці загинули на фронтах війни. Їхні могили знаходяться на просторах від України до Німеччини. Так, у Дрездені на кладовищі загиблих воїнів на одному надгробному пам’ятнику викарбовано «Кухаренко Анатолій, с. Шамраївка Решетилівського району Полтавської області». Це був зовсім молодий юнак, який тільки в й 1937 році закінчив школу. Анатолій Антонович 1919 р.н. у званні молодшого лейтенанта помер від ран 17.04.1945 року.

А один наш земляк із Шамраївки Петро Якович Діброва (07.09 1901-1971) став радянським воєначальником, генерал-майор (1943 р.), член військової ради Північно-Західного фронту, член Військової ради 59-ї і 2-ї ударної армій Волховського фронту, командир 145-ї стрілецької дивізій, комендант радянського сектору окупації Берліна (1952-1956 рр.). Нагороджений багатьма орденами та медалями.

В 1970-х рр. Шамраївка потрапила до ряду неперспективних сіл Решетилівського району. Місцеві жителі почали переселятися до інших місцевостей, у школі в окремі роки було 30-40 дітей.

По іншому склалася ситуація в середині 1980-х рр. коли колективне господарство очолив молодий та енергійний керівник — Сергій Михайлович Дмитренко. Поступово почалося відродження села, а отже і навчання дітей у школі. Старе приміщення школи, не задовольняло потреби освіти, тому виникла необхідність побудови сучасного приміщення на 100 дитячих місць. Тож у 1989 році розпочалося будівництво навчального закладу, яке завершилося в 1991 році. І вже через 10 років у школі навчалося 90 дітей та працювало 15 вчителів, вчитель-організатор та бібліотекар. На той час шкільний колектив очолював Володимир Дмитрович Джерипа, до того ж талановитий фотохудожник. Наразі школа та дитсадок припинили своє функціонування через недостатню кількість дітей.

Юрій Кісіль