Історія села Гришки

У період з 1978 по 2003 роки з мапи Решетилівського району зникли такі населені пункти: Варв’янське, Вусики, Глушачі, Голубівка, Дроти, Житківка, Піщанівка, Привільне, Розсохувате, Сліпки, Толока, Харченки. Щербаки. Перебираючи архів музею наткнувся на пошукову роботу 2001 року туристичного гуртка Малобакайської середньої школи I-III ст. колишнього Решетилівського району. Робота називається «Забуті села: історія с. Гришки». Керівник гуртка Непийпа В. П.-вчитель німецької мови.

Пошуковці проводили дослідження в рамках туристсько-краєзнавчої експедиції «Краса і біль України», а саме по вивченню села Гришки Решетилівського району, яке належало до Малобакайської сільради, а наразі його вже немає.

Члени пошукового загону зустрічалися із жителями села Гришки, які на той час проживали в селах Великий Бакай, Малий Бакай та записали їхні спогади. Учні провели зустріч з Гришком Володимиром Семеновичем, який останнім переселився з села. Він розповів багато цікавих епізодів із свого життя, та про своїх односельців. Пошуковці зустрілися і записали спогади Гришка А.В., Кісіль О.Ф., Гришка О.Я., Косенка М.С.

Ця пошукова робота юних краєзнавців сприяла широкому залученню учнівського колективу до цієї важливої справи. Основною метою було зауважено виховання в учнівської молоді дбайливого ставлення до природи рідного краю, духовних та історичних надбань українського народу. Учням вдалося записати спогади людей, які були свідками фактів та важливих історичних подій та зафотографувати останні залишки будівель, які свідчили про існування села Гришки. Відповідно ці матеріали використовувались на уроках історії і народознавства та на позакласних виховних заходах.

Під час зустрічі з Андрієм Васильовичом Гришком учні дізналися, що «Багато моїх односельців не повернулися до рідної домівки. Це Гришко І.І., Гришко С.М., Гришко С.І. Інші повернулися з пораненнями, які до сих пір даються взнаки. Жителям села довелося відбудовувати село заново: хати господарські будівлі. Дружно працювали, допомагали один одному чим могли, ділившись продуктами харчування». Звісно таким чином село продовжувало своє буття.

За переписом населення в 1989 році в селі проживали Гришко Володимир Семенович, Гришко Явдоха Семенівна та Вовк Домаха Іванівна. Інші мешканці села переселилися до навколишніх сіл: Великий Бакай, Малий Бакай та Лобачі. Останній житель села Гришко В.С. переселився ще в 1998 році. На той час він був на заслуженому відпочинку, але продовжував працювати і надалі, проживав в селі Малий Бакай. При зустрічі з пошуківцями Володимир Семенович сказав: «Я не забуваю своєї оселі, часто до неї навідуюсь. Адже для будь-якої людини немає нічого дорожчого, ніж місце, де вона народилася і виросла».

На 2001 рік про існування села нагадували лише дві пустки та вишневі садки, що буяли зеленню влітку і нагадували дітям і внукам про життя, що вирувало тут колись, адже діти наше майбутнє і вони і надалі будуть вивчати сторінки історії нашого народу.

Хутір Гришки очевидно був заснований козаком Гришком приблизно у середині ХVII cтоліття. Розкинулося воно на підвищенні, а внизу протікає річка Бакай, заросла очеретом, осокою рогозом, верболозом, але є чудове плесо.Хоча з роками перетворилася майже на болото.

В селі було близько 20 хат, Це були звичайні селянські хатки, вкриті соломою і очеретом, збудовані з глини та дерева. Біля кожної домівки були господарські будівлі для худоби та птиці. Це були хліви та стайні. Степова дорога розділяла хати із земельними наділами. В селі було два млини. З настанням весни село потопало в зелені садів, які росли майже біля кожної хати-тут жили дбайливі господарі. Більшість жителів носили прізвище Гришко.

Згідно «Списку залюднених місць Полтавської округи за Всесоюзним переписом на 12 грудня 1926 року в хуторі Гришки налічувалося 30 господарств, чоловіків — 71, жінок — 81, разом 152 особи. Після створення в 1929 році колгоспу, який носив назву «8 Березня», жителі села стали працювати колективно. Працювали доволі багато, щоб самим можна було прожити та сім’ю утримувати і отримувати палички за трудодні. Та мирну працю жителів і спокій порушила війна. На фронтах воювали батьки, сини, а жінки та діти залишилися вдома. Під час німецько-нацистської окупації 19 вересня 1941-23 вересня 1943 років німці спалили село, зруйнували колгоспне господарство.

Станом на 01.01.1981 року в селі Гришки знаходилося 8 господарств, 8 колгоспників, всього населення 13 осіб. Було транспортне сполучення, їздили автобуси (ПАЗ-672).

Село було зняте з обліку рішенням Полтавської обласної ради від 28.09.2011 року.

Юрій Кісіль