У руках Олександра Хоменка спориться будь-яка робота
Вироблені за роки відповідальність, скрупульозність, працелюбність проявляє Олександр Хоменко і на нинішній роботі у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства.
Сьогодні піде мова про Олександра Хоменка, за плечами якого роки нелегкої праці. Та інакше і не може торувати свою життєву дорогу Олександр Павлович, бо змалку привчений до роботи. Він народився і виріс у Решетилівці. Батьки мали власну хату, тримали господарство, город, і юний Сашко в усьому їм допомагав.
Як і багато хлопчаків, йому подобалася професія водія, тож коли у шкільній програмі з’явився предмет, де вивчалася водійська справа, Олександр із завзяттям опановував основи керування автомобілем.
По закінченню 10 класу Решетилівської середньої школи разом з атестатом отримав права водія вантажного транспорту. Влаштувався на роботу у тодішню «Райсільгосптехніку». Рік кермував «газоном», потім була 2-річна служба в армії. Після демобілізації повернувся на підприємство. Керівництво доручило йому КамАЗа. Багато років перевозив вантажі не лише по Україні, а й далеко за її межами. Професіоналізм, помножений на досвід, оцінювало керівництво «Сільгосптехніки», поважало старанного водія, а також доручало Олександру Хоменку важливі завдання.
Спливали роки, змінювалося життя, змінилася і форма власності агропідприємства, але незмінним залишалося одне: любов до техніки, працьовитість. Олександру Павловичу також довелося водити автомобілі ще у кількох приватних організаціях. На жаль, по стану здоров’я змушений був залишити улюблену справу.
Вироблені за роки відповідальність, скрупульозність, працелюбність проявляє і на нинішній роботі у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства.
Колеги відгукуються про нього як про людину безвідмовну, товариську, небайдужу. Він є прикладом прекрасного сім’янина, люблячого, турботливого чоловіка, батька і дідуся, прикладом добропорядності, скромності та відданості своїм принципам.
А ще він гарний господар, у його руках спориться будь-яка робота. Разом з дружиною Людмилою Григорівною, жінкою доброю, привітною, творчою, добудували батьківську хату, створили в ній затишок, наповнили аурою любові, ніжності, теплоти. Щасливе подружжя виростило двох чудових донечок, дочекалися зятів, внука, який є найбільшою втіхою дідуся та бабусі.
В оселі Хоменків в усьому відчувається дбайлива рука господарів, зокрема Олександра Павловича — все він щось майструє, будує. Сам зробив альтанку, колодязь, пісочницю для внука. А взимку взявся споруджувати теплицю.
Людмила Дядченко