Любов Підгірна — жінка творча, з активною життєвою позицією

Кажуть, що життя — це книга. Є люди, які її пишуть, є ті, які читають і живуть так, як хтось прописав. А ось шанована у районі людина, журналіст із багаторічним стажем, член НСЖУ Любов Павлівна Підгірна пише не лише книгу своєї долі, а впродовж багатьох років ще й документувала історію рідного Решетилівського краю як редактор районного радіо. Її знають і як людину з активною громадянською позицією, котра зробила чимало корисних справ для краян.

Варто сказати, що Любов Павлівна розпочинала свій творчий шлях з коректора районного часопису (редактором тоді був Л. В. Гайтота), потім деякий час працювала в профтехучилищі № 28 (нині художній ліцей). Повернулася в редакцію у якості журналіста районного радіомовлення на запрошення районного керівництва. Полишивши роботу в редакції, займалася громадською діяльністю.

З моменту створення Всеукраїнського центру вишивки та килимарства деякий час всебічно висвітлювала події, які в ньому відбувалися, брала активну участь у його популяризації. Щиро вболівала і допомагала у проведенні різних заходів, за що їй щиро вдячні.

Любов Підгірна прийшла працювати кореспондентом-організатором відділу радіоінформації районної газети у кінці 1986 року (колектив очолював О. Є. Довгий). Тож, деякі публікації подавала ще й у газету. Досвід радійника Любов Павлівна переймала від старшої колеги Ніни Прохорівни Ребрик, колег обласного радіо. Коли на початку 90-х у країні відбулися зміни, ЗМІ теж зазнали нововведень. Саме Любов Підгірна створила окрему юридичну одиницю — Решетилівське районне радіо «Вісник Решетилівщини», яке запрацювало з 21 квітня 1991 р. і стала його редактором.

Ще з початку заснування дротового радіомовлення в нашому краї, передачі записували у студії, що знаходилася у райвузлі зв’язку. У 80-х–90-х апаратура часто виходила з ладу, тож наша колега поставила собі за мету не просто облаштувати студію безпосередньо в редакції, а встановити там сучасну апаратуру, щоб якість передач була на належному рівні. Якщо ця жінка, вже щось замислила, то обов’язково втілить задум у життя. Згодом запис передач «Вісника Решетилівщини» стали проводити у редакційному приміщенні. У передачах висвітлювала діяльність підприємств, організацій, агроформувань, розповідала про краян, які того заслуговували, повідомляла про новини культурного життя Решетилівщини і т.д., а завершувала передачі вітаннями, які замовляли люди, а також різними оголошеннями.

Чимало жителів Решетилівщини знають цю добру, щедру, помірковану, відповідальну жінку особисто, багато знають її, як журналіста. Впізнавали її голос і дорослі, і діти, тільки но звучали позивні «Говорить Решетилівка! Доброго ранку, шановні радіослухачі!». Так багато років поспіль вона віталася зі своїми слухачами по дротовому радіо. Її голос звучав ще ряд років після її виходу на заслужений відпочинок. Слухацька аудиторія з цікавістю сприймала її передачі, які виходили два рази в тиждень, а в гарячу жнивну пору — щодня та були насичені різножанровою інформацією.

Робочий день Любові Підгірної не обмежувався рамками робочого часу, доводилося працювати з рання й до пізна, у вихідні, беручи участь у різних рейдах на ферми, на поля по господарствах, засіданнях районного рівня, інших заходах. Дуже часто ми разом їздили по селах, вирішували важливі питання, що стосувалися журналістської діяльності і долі нашого колективу. Можу навести чимало прикладів, які підтверджують доброзичливість, чуйність, повагу до старших, товариськість цієї чудової жінки, а ще вміння дати щиру пораду, прийти на допомогу іншим у важку хвилину.

Робота і сім’я для моєї колеги — поняття нероздільні. Вона любляча і турботлива мама та бабуся. ЇЇ материнське серце завжди сповнене хвилювань за сина Віталія, якого виростили разом із чоловіком світлої пам’яті Василем Григоровичем, людиною доброю і небайдужою, за внучку Вікторію та її чоловіка Владислава, котрий служить у ЗСУ. Щодня жінка прокидається і засинає з молитвою, щоб якомога швидше закінчилася ця страшна війна, щоб повернулися у рідні домівки живими і здоровими всі наші захисники та захисниці. А ще Любов Павлівна доладна, гостинна господиня.

У ювілей зичу моїй колезі, щоб з кожним сходом сонця на мирному небі у її душі та домівці було ясно і тепло, щоб було якомога більше приводів для радості. Хай Господь дарує здоров’я, наснагу на многії і многії літа, від рідних — любов, а від людей — повагу, а ще здійснення мрій і задумів. Перемоги всім нам! Все буде Україна!

Людмила ДЯДЧЕНКО, провідний редактор Всеукраїнського центру вишивки та килимарства.