Говтва-літописна: історія найдревнішого населеного пункту громади

Скільки саме віків поселенню наразі достовірно не відомо — остаточну відповідь на запитання мають дати археологи. Проте, літописні згадки дають можливість припустити, що цей населений пункт має більш ніж тисячолітню історію.

Вочевидь, назва села веде свій початок з часів Хазарського каганату та Великої Булгарії. У бурятській, татарській, давній тюркській та ряді інших мов слово «гол» означає «річка», «долина річки». З 619 року існують перші згадки про поселення Кукаган (Говтва) і Балтавар (Полтава) в країні Дерем-Ель (Велика Булгарія).

Перша писемна згадка про поселення згадується в «Повчанні Володимира Мономаха», датованому 1095 роком, коли воїни великого князя Київського поблизу Голтова розбили половецькі полчища на чолі з ханом Ітларем. У літописах пізнішого часу (1105, 1109, 1111) знаходимо згадку про Голтав, Голтву, яка була передовим форпостом по захисту руських земель від племен кочівників на досить вигідному стратегічному розташуванні — це величезний пагорб, що обмивався із трьох боків повноводним Пслом. Це дає всі підстави стверджувати, що йдеться саме про нашу сучасну Говтву.

Давнє поселення кілька разів вщент руйнували печеніги, потім половці, у 1240 році орди Бату-хана та наприкінці ХIV століття війська Золотої орди. Але місто, мов той Фенікс оживало, відроджувалося, ставало все міцнішим, гарним та ошатним.

З другої половини ХVI cтоліття Говтва потрапила під владу Великого кнізівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Так, згідно літописів Рачинського та Євреїновського, восени 1530 року війська Великого князівства Литовського під командуванням києвського воєводи Андрія Немировича та князя Івана Дубровицького розбили татар біля «урочища» Говтва.

В документах 1615 року згадується слобода Олтва, яка позначена на карті Г.Л. де Боплана як значний населений пункт. Наступного року вже містечко Голтва, із слобідськими пільгами на 20-ть років, віднесено до Черкаського староства Київського воєводства, маючи 30 дворів міщан та 700 козацьких. У цей час Говтва входить до володінь князів Вишневецьких — Костянтина, потім Яреми.

Жителі Говтви брали участь у селянсько-козацькому повстанні Якова (Яцька) Острянина (Остряниці). Вирушивши із Запорозької Січі, повсталі козаки захопили дніпровські містечка аж до гирла річки Сула. Плануючи зробити Лівобережну Україну базою повстання, головні козацькі сили, чисельністю близько 2 тисяч людей, на чолі із Я. Острянином рушили від міста Кременчук вгору по річці Псьол на містечка Омельник і Говтва. Цьому сприяло розташування Говтви на значному узвишші в межиріччі Псла і Говтви: оточене лісами та болотами поселення мало чудові природні укріплення.

Отаборившись тут козаки обнесли містечко і замок валом, насипали ще один вал між річками. На могилі, що стояла перед валом, спорудили шанець.

Командуючий коронним військом Станіслав Потоцький підійшов під Говтву в 20-х числах квітня за старим стилем. 5 травня він здійснив невдалу спробу штурму — звівши земляний вал навпроти окопів повстанців, німецька наймана піхота та реєстрові козаки спробували оволодіти мостом через Псьол проти головних воріт міста, але були зупинені артилерійським вогнем. У цей час кількатисячний загін запорожців зайшов у тил польського війська та влаштував засідки, щоб позбавити маневреності ворожу кінноту. Коли ранком наступного дня штурм поновився, козаки вдарили з однієї із засідок на німецьку найману піхоту і, оскільки польська кіннота не змогла вчасно підтримати її, а в німців до вечора скінчилися набої, винищили їх майже повністю. З іншої засідки козаки вдарили на коронне військо, що розпочало наступ на козацькі шанці. Ситуація для С. Потоцького склалася безвихідна, і він відступив від Говтви аж до Лубен. Його втрати, за деякими підрахунками, склали понад 5 тис. вояків.

З початком визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. Говтва стала сотенним містечком Говтвянської сотні, отримала власний герб. Герб мав вигляд щита — у червоному полі покладені хрестоподібно срібна шабля і стріла гострими кінцями вгору. Містечко була віднесене до Миргородського, потім до Чигиринського полку, в 1663–1666 до Кременчуцького, а в 1663–1667 знову до Чигиринського полку. За Андрусівським перемир’ям 1667 року відійшла до Полтавського, 1687–1781 рр. входила до Миргородського полку. На той час 2-ге — 3-тє за значенням містечко в полку, батьківщина полковницького роду Остроградських.

У січні 1696 року Говтва була головним місцем оборони та битви козаків Гадяцького полку під керівництвом полковника Михайла Бороховича з татарами. На околицях Говтви напередодні Полтавської битви (1709) розташувався зі своїми полками російський генерал С.Г. Волконський. Під час Полтавської битви у Говтві стояли козаки миргородського полковника Данила Апостола, куди входила і Говтвянська сотня, вона охороняла переправу через Дніпро біля села Максимівки.

За переписом 1726 року у Говтві було 765 дворів посполитих, а в 1729 поселення дещо зменшилось — до 707 дворів. У 30-хх рр. ХVIII ст. тут були володіння говтвянського сотника Федора Матвійовича Остроградського, який 1737 року відбив татар від Говтви, а через два роки зі своєю сотнею брав участь у Хотинському поході.

У 1781–1788 рр. місто Говтва — повітовий центр Київського намісництва. На той час місто у довжину сягало 4 версти 20 саженів, у ширину 3 версти, та поділялося на 5 частин: Нагірна, Приліпка (нині село Приліпка), Поділ, Замостя (нині саме село Говтва), Загребля (тепер Загребелля). На правому березі Псла розташовувалося саме місто, обнесене укріпленнями, на лівому — передмістя. У передмісті було 3 дерев’яні церкви: Михайлівська (1715), Богоявленська (1753) та Преображенська (1760). 1750 року у Говтві збудували 12-банну дерев’яну церкву Пресвятої Богородиці (Успенська). При церквах діяли церковнопарафіяльні школи та шпиталі, знаходилися будинки присутніх місць. Адміністративні споруди та житлові будинки адміністрації, козацької старшини та духівництва розташовувалися, в основному, у нагірній частині.

На початку 80-х рр. ХVIII cт. у Говтві мешкало 5230 жителів, відбувалося 4 ярмарки на рік. У 1789 році Говтва віднесена до Катеринославського намісництва, 1796 року до складу Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, а вже 1802 року до складу Полтавської губернії. На той час Говтва стає позаштатним містечком у складі Кобеляцького повіту. Відтоді впродовж ХIХ ст. Говтва поступово занепадає та втрачає характерні ознаки міста.

Згідно Топографічного опису Малоросійської губернії 1798–1800 років у містечку Говтва «торги бываютъ по воскресеньямъ; ярмарковъ въ году четыре, первая генваря 6-го, вторая маія 30-го, третая августа 6-го, четвертая ноября 8-го; сьезжаются съ разныхъ околичныхъ месть и продолжаются по два дни».

Станом на 1846 рік у Говтві було 393 двори, 1392 душі чоловічої статі, скільки жінок не вказано, сільське училище, 2 ярмарки, 3 церкви. У наступному переписі 1859 року у містечку вже значилося 484 двори, 3875 жителів, сільська управа, 3 церкви, 4 ярмарки. У 1863 році — 4110 жителів. У парафії Преображенської церкви збудовано приміщення земського училища на 100 учнів.

У 1900 році Говтва вже відносилася до Хорішківської волості Кобеляцького повіту. У містечку на той час було 2 козацькі сільські громади та 3 селянські, які налічували 719 дворів, 5680 жителів, При Преображенській церкві працювала школа грамоти, при Успенській (збудована 1865 року) — однокласна церковно-парафіяльна школа, при обох церквах були невеликі бібліотеки. Наступного перепису 1910 року в Говтві без навколишніх хуторів налічувався 521 двір та 3036 жителів.

У Говтві жив український кобзар Іван Городницький, від нього М. Мартинович записав кілька дум. 1897 року Говтву відвідав російський письменник Максим Горький. Того ж року він опублікував у двох номерах газети «Нижегородский листок» оповідання «Ярмарок у Говтві».

У січні 1918 року року Говтву окупувала більшовицька влада.

Існує кілька цікавих легенд про Говтву. Згідно розповідей місцевих жителів під Шар-горою існує ціла галерея підземних ходів, з яких місцевий люд виносив шаблі та пістолі. А один підземний хід був настільки широкий, що в ньому могли легко розминутися дві кінні підводи, а ще в ходах зберігалося різне збіжжя. Один з провалів у підземний світ автор бачив особисто, але спускатися не ризикнув, бо звідти виглядали чиїсь кістки. А ще розповідали, що там був монетний двір, де карбували гроші. Припускаємо, що там просто зберігалася сотенна скарбниця. ЇЇ залишки відкопав один із «чорних копачів» і зомлів на місці. Бабуся тривалий час відливала його водою, доки той отямився.

Взагалі, Говтва з її чудовими краєвидами та Пслом — ідеальне місце для відпочинку. Псьол там не глибокий, по пояс, можна легко перейти на іншу сторону — і ти вже на легендарній Шар-горі.

Юрій Кісіль