Вишивка додає їй наснаги

Молода жінка зосереджено стібочок за стібочом вимальовувала голкою на полотні орнамент за мотивами старовинної сорочки Івано-Франківщини. За допомогою різнокольорових яскравих ниток прагнула передати в майбутній жіночій сорочці не лише задум автора взору відобразити культуру і традиції галицького краю, а й вкласти в неї часточку своєї душі, своїх думок про мирне, щасливе життя в Україні.

Для Оксани Сергіївни Сукач вишивка не просто робота, якою займається щодня, як фахівець вишивки Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, а засіб творчого самовираження.

У юності енергійна, завзята, непосидюча Оксана не проявляла ніякого інтересу до рукоділля, та навіть не сподівалася, що в подальшому пов’яже своє життя з прадавнім художнім ремеслом, що в її руках будуть народжуватися справжні мистецькі твори. Їй припала до серця насамперед решетилівська вишивка «білим по білому», яка нині додає їй снаги. Тепер Оксана Сукач навіть не уявляє себе поза цим дивовижним заняттям, яке вимагає від неї багато терпіння, посидючості, уваги.

У житті трапляється, що спершу обираємо одну професію, але згодом кардинально змінюємо свій вибір. Саме так сталося й з Оксаною Сергіївною. Після закінчення Решетилівської середньої школи вона вступила у Полтавський кооперативний технікум, де здобула кваліфікацію бухгалтера-фінансиста. Деякий час працювала в галузі торгівлі, в інших сферах. Але внутрішнє «Я» нашіптувало молодій жінці, мовляв, «це не твоє». Бажання навчитися вишивати, певно, прокинулося у ній не спроста, адже бабуся по татовій лінії Галина Федорівна у свій час була вишивальницею Решетилівської фабрики художніх виробів. А скільки красивих вишитих картин, рушників, серветок, підзорників, наволочок та інших речей вишила бабуся по лінії мами Валентина Миколаївна. Тож, чому ж внучці не перейняти їх досвід?

Оксана Сукач не з тих, хто шукає легких шляхів. Поєднавши накопичений досвід з енергією та бажанням продовжувати розвиватися, дослухалася до свого серця й у 2016 році пішла навчатися у Решетилівський художній професійний ліцей. Було всього: і сльози перших невдач, і радість подальших успіхів. Саме наполегливість та велике бажання оволодіти ремеслом, яке є частиною культурної спадщини нашого народу, допомагали Оксані Сукач іти до мети. А ще їй пощастило мати чудових викладачів в училищі, і наставників у ВЦВК. Це високопрофесійні мисткині, відомі не лише в Україні Алла Кісь та Надія Вакуленко, а також старші колеги-майстрині Всеукраїнського центру вишивки та килимарства.

У колектив ВЦВК молода жінка влилася у серпні 2019 року. Для старших колег вона стала ніби дочка, а для молодших — надійна подруга. Про неї відгукуються як про добру, чуйну, небайдужу людину, з відмінним почуттям гумору, а ще відповідальну і скрупульозну. Її енергія б’є ключем і допомагає намагатися встигати скрізь: і на роботі, і в родині. Разом з чоловіком Юрієм є надійною підтримкою батьків. Варто сказати, що Оксана поважає свекруху і турбується про неї, як і про рідну маму. Вдома, як у гарної господині, все у неї до ладу. Хазяйновитості змалку привчала й донечок, які є її втіхою і радістю. Та чи не найбільшим щастям молодої бабусі є маленька внучка.

Людмила Дядченко, провідний редактор ВЦВК