Мемуари вчителя історії Дмитра Убийвовка

Вони написані у товстому зошиті з палітурками на 82 сторінках, датуються 1984 роком. Мають назву «Роки нашого життя». В них детально описуються події буремного ХХ століття.

Дмитро Убийвовк народився 21 вересня 1915 року в селі Глибока Балка Решетилівського району Полтавської області, в родині селянина. Сім’я складалася з 8 осіб. Його батьки займалися сільським господарством, але жили досить бідно. Землі мали 4.075 гектари. З його сім’ї бабуся померла в 1932, а батько в 1933 році, очевидно під час Голодомору 1932-1933 років, але автор цього не вказує.

Автор пише, що школа в їхньому селі почала працювати лише в 20-х роках, хоча Глибокобалківська земська школа була відчинена ще в 1913 році. Звісно революція, громадянська війна — все могло статися. Отже, Дмитро до школи почав ходити лише у 9-річному віці, як він пише, настала його черга, адже треба було дати початкову освіту сестрі Марії та брату Миколі. З його слів, він взимку ходив до школи, а влітку з 1925 по 1929 роки служив у «чужих людей» по найму, тобто пас худобу, щоб заробити гроші, на які треба було придбати одяг.

В 1932 році Дмитро Убийвовк на «відмінно» закінчив Глибокобалківську семирічну школу. Того ж року він вступає на підготовчі курси при Полтавському педінституті. Далі він зазначає, що «1932-1933 роки, були дуже важкими роками — це були голодні роки». Тут він вказав, що батько помер від голоду. На курси до Полтави він ходив пішки «босими ногами». На першу стипендію придбав парусинові туфлі. Пише, що «Полтава в той час була невеликим містом з трьома, чотирьома поверховими будинками».

В 1933 він успішно закінчив підготовчі курси та здав екзамени на історичний факультет. Пише про карткову систему, що «нам, студентам, на день продавали по 300 грам хліба». Додому добирався потягом. Грошей не було, тому їздив «зайцем», а з товарняка стрибав на ходу. Зазначає, що на екзаменах тоді ставили так оцінки: відмінно, задовільно, незадовільно, а оцінки добре не було».

В 1935 році розпорядженням Міністерства освіти УРСР та вищої школи історичний факультет Полтавського педінституту був переведений до Харківського педінституту. Третьокурсник Дмитро Убийвовк розмістився у гуртожитку на Пушкінській вулиці в «червоному корпусі». Згадує відомих викладачів-вчених: Івановський (стародавня історія), Пакуль (історія середніх віків), Бойко (історія України), Віденський (історія СРСР). Тут в інституті він познайомився з майбутньою дружиною, на той час студенткою мовно-літературного факультету (російський відділ) Софією Олексієвною Боруш (по національності гречанка).

Після закінчення інституту отримав призначення до середньої школи м. Барвінкове Харківської області де і працював до жовтня 1941 року.

З початком війни в діючу армію мобілізованим не був — евакуювали в тил. Сталося це за станом здоров’я, медкомісія визнала його «годен к нестроєвой службе».Був бійцем винищувального батальйону по боротьбі з ворожими диверсантами. Далі батальйон розформували, а його відправили вглиб країни. З евакодокументами доїхав до станції Лиски. Як пише Дмитро Андрійович, тут з ним стався дуже неприємний епізод: «6 січня 1942, коли я стояв в черзі за обідом у столовій, у мене з кармана украли гаманець з грішми та документами (паспорт, військовий квиток, евакодокумент та інші). Залишитися без документів у військовий час було дуже небезпечно. Але мені повезло. Через два дні мої документи були підкинуті на мою адресу, але без грошей». З Лисок він поїхав до Алексеєвки Белгородської області, де у райвідділі освіти отримав призначення на посаду вчителя історії та географії Афанасіївської семирічки.

З січня по червень він працював у Афанасіївській школі. Як писав Дмитро Андрійович про цей населений пункт: «це було чисто російське село. Населення жило бідно. З продуктами харчування було складно, нам на місяць видавали по 9 кг муки».

У зв’язку з наступом німців на Південно-Західному фронті влітку 1942 року йому довелося евакуюватися далі на схід. Але 15 липня 1942 року потрапив в оточення і жив на окупованій території. Спочатку працював у громадському дворі (аналог радянського колгоспу) на різних роботах, потім був касиром в театрі, який організувала молодь. Постійною була загроза вивезення до Німеччини.

Наприкінці січня 1943 року радянські війська звільнили Барвінкове, а вже 7 лютого Дмитра Андрійовича призначили завідуючим райвно Барвінківського району. Однак фронт далеко не відійшов і під час бомбардування він був поранений. На початку травня радянські війська знову залишили місто. Тяжкопораненого заврайвно вивезти не встигли і він знову потрапив в зону окупаційних військ.

У квітні 1943 року Дмитро Убийвовк разом з сім’єю переїздить до рідної домівки в Глибоку Балку. До визволення Решетилівського району працював на польових роботах в громадському дворі. Про ті події Дмитро Андрійович згадує так: «За два дня до визволення нашого села мене і брата Миколу, та ще кількох чоловік, поліція разом з німцями забрали нас гнати худобу (корови та коні) з громадського двору та забрану в населення. Ночували в сараї під охороною поліції. Зранку нас змусили гнати худобу на Решетилівку. По дорозі нам вдалося втекти. До вечора ми сиділи в болоті, а наступного вечора повернулися додому».

Після визволення Решетилівщини Дмитра Убийвовка мобілізують. З 22 жовтня 1943-го по 3 листопада 1945 року він у діючій армії 2-го Українського фронту. Служив при 437 артскладі боєприпасів. Брав участь у визволенні західних областей країни, далі були Румунія, Угорщина та Чехословаччина. У місті Трнава (Чехословаччина) зустрів День Перемоги.

Демобілізований Дмитро Убийвовк повернувся до своєї звичної роботи, вчителював у місті Жданов (нині Маріуполь). Там його призначили вчителем історії 5-10 класів і завідуючим навчальною частиною середньої школи №35. Як згадує Дмитро Андрійович «по картках видавали по 500 грам хліба, дітям — 300. Рятувала нас тюлька, яку ми купували на ринку, поруч було Азовське море».

А в серпні 1947 році він разом з родиною повернувся до рідного краю. Спочатку був інспектором Решетилівського райвідділу освіти. З 15 серпня 1949-го і до виходу на пенсію в 1977 році викладав історію в Решетилівській середній школі та був директором на громадських засадах Решетилівського історико-краєзнавчого музею. До того ж у 1966-1968 роках він бу членом комісії по прийому екзаменів з історії СРСР від абітурієнтів, які поступали на історичний та мовно-літературний факультети Полтавського педінституту, а також понад 20 років очолював районне методичне об’єднання вчителів з історії. Чотири рази в Дніпропетровську, Одесі, Севастополі та Харкові був на республіканських читаннях з історії.

Дмитро Андрійович Убийвовк отримав звання «Відмінник народної освіти УРСР» — 27 липня 1964 року, а з виходом на пенсію медаль «Ветеран праці». Був нагороджений грамотами районного, обласного відділів освіти, а також Міністерства освіти УРСР.

Помер ветеран педагогічної та музейної праці 8 квітня 2006 року.

Юрій Кісіль