Унікальна пам’ятка природи — Шарлаївський дуб
У мальовничому селі Шарлаї знаходиться пам’ятка природи місцевого значення — «Дуб черешчатий». За підрахунками, дереву щонайменше понад двісті років, а не виключено — і всі триста.
Якщо виміряти обхват дуба-велетня — він становить 5 метрів та 70 сантиметрів. Дуб одним краєм підмитий водою, метрів десь на три, інший край вростає в землю. У підніжжя дуба невідомий колись вкопав колесо, вочевидь від ручної кукурудзосіялки. Заввишки Шарлаївський дуб приблизно 37 метрів.
Саме село Шарлаї знаходиться за три кілометри на південний захід від села Нова Михайлівка. Проте фактично поселення вже давно немає — лишилася ґрунтова дорога, два будинки та неймовірної глибини колодязі. Шарлаї зазнали страшних жахів під час Голодомору 1932–1933 років, коли вимерла половина села. Поволі село занепадало, і надалі два десятки років тому тут мешкало усього три сім’ї. До останнього тут проживала Улита Тимофіївна Гутиря (Шарлай), яка переповіла цікаву легенду від своєї прабабусі. Про те, наче б то під Шарлаївським дубом відпочивав московський цар Петро Перший незадовго до вирішальної Полтавської битви. Звісно, що свідчення, які дійшли до нас, мають історичне і політичне трактування того часу, коли Україна була поневолена росією.
»…Сумний-невеселий ось уже котрий день їде Петро Перший на чолі свого війська Україною. З голови не йдуть важкі думки… Петро аж спітнів, витер рукавом чоло і озирнувся навкруги. Спалена сонцем червнева трава, горби, яри, хати під стріхою —все це викликало відразу. «І перепочити ніде», — подумалось з тугою. Стомлений кінь побрів угору. І невдовзі Петро побачив крислатого дуба. Гордовитий вершник не міг відвести свій погляд від величного дерева. «Ось так і я вже один, як цей красень дуб», — подумалось майбутньому імператору. Він владно махнув рукою і солдати миттю побігли готувати місце для можновладця для відпочинку.
Насолоджуючись прохолодою дуба, могутнє тіло Петра ніби набиралося сили, а дух міцнів щохвилини від побаченої картини природи: дуб однією стороною стовбура вріс в землю, а інша була вільна і сягала глибоко в яр, що тягся досить далеко. Ріс у цьому яру і сильний молодняк, напоєний цілющою вологою низовини. Роздумуючи Петро посміхнувся: «Не все ще втрачено! Я як цей дуб, непереможний і величавий і ніхто не здолає мене, а моє військо, як оті молоді деревця позаду дуба. Не дотягтися їм до мене, а бути безжальною зброєю у боротьбі з ворогом». Повеселів Петро, напився джерельної води, думки знову повернулися в своє русло… На іншому боці яру помітив гурт хлоп’ят, що з цікавістю та острахом спостерігали за ним, а там далі — виднілося село. Поманив рукою, запрошуючи підійти ближче. Від гурту виділився найсміливіший і ніяково представ перед царем.
— Как тебе зовут? — спитав Петро.
— Шарлай.
— Необычное у тебя имя, хлопче.
— Звуть мене Миколка, а Шарлаї ми тут усі, бо й наше село теж так зветься…»
Правда, це чи вигадка — достеменно не відомо. Але — це вже частина історії нашого краю. А між тим, від плину часу красень дуб розчахнувся. І місцеві активісти шукають спосіб, як врятувати легендарне дерево.
Юрій Кісіль