Решетилівське дворянство

Найбільш відомою і найбагатшою родиною на решетилівських землях були Попови. Попов Олександр Васильович — нащадок відомого державного діяча, дійсного таємного радника часів Катерини II, Павла I та Олександра I Василя Степановича Попова (1745-1822), народився 20 квітня1861 року. По визначенню Полтавського дворянського депутатського зібрання від 4 березня 1874 року віднесений до спадкового дворянства. Закінчив Полтавський Петровський кадетський корпус, а вже 1880 року — на службі в лейб-гвардії гусарського полку. Потім служив у міністерстві внутрішніх справ, а з 1902 по 1907 роки був предводителем дворянства в Острозькому повіті Волинської губернії. У Решетилівському володінні мав 4458 десятин (десятина = 1.09 гектара) землі: присадибної — 27, вигону — 20, орної — 3173, сінокосу — 295, лісу — 354 та інших земель — 229. У господарстві тримав овець решетилівської породи. Помер Олександр Попов після 1917 року.

В Решетилівці проживала і дочка дійсного статського радника, генерал-майора Ольга Миколаївна Хрипунова, яка викупила значну частину маєтку Попових. В її володінні значилося 2032 дес. 1682 кв. сажні землі. З 1898 року у передмісті «чотирьох рук» було запущено в дію цегельний завод. Працювали 7 чоловіків і одна жінка. Виготовлено в 1906 році 2400 шт. цегли на суму 50 рублів. Подекуди і досі в Решетилівці можна відшукати цеглу з тавром «Х». В 1904 році маєтність Хрипунової придбало за 609 600 рублів Полтавське губернське земство.

Славна своєю історією родина Кочубеїв. В селі Демидівка знаходився маєток Єлизавети Василівни Кочубей (08.11.1821 — 30.01.1897), яка захоплювалася музикою, писала романси. У власності перебувало 2392 дес. землі, присадибної, саду та городу — 54, під сінокосом — 291, лісу — 26.На території садиби був розташований винзавод, 2 вітряки, було 1500 овець та 56 волів. Княгиня відзначалася неабиякою благодійністю. Так, її коштом у 1859 році була збудована кам’яна Троїцька церква разом з дзвіницею (зруйнована більшовиками). При церкві була своя бібліотека, в приході — земське народне училище і змішана школа грамоти, навчалися хлопчики та дівчатка.

В Демидівці проживала і родина Чапліц (Ребіндер) Марії Костянтинівни (1862 — 13.01.1917). ЇЇ чоловік Чапліц Володимир Устинович (1871 — 1930) — полковник лейб-гвардії, сини Борис та Всеволод — офіцери, учасники Білого руху померли в еміграції. В маєтку розводили племінних тварин: коней-арденів, брабантсонів (бельгійських ваговозів), сірої української худоби та каракулеві вівці, 1910 та 1911 рр. премійовані на Полтавській губернській сільськогосподарській виставці золотою медаллю, а худоба — срібною. Управителем маєтку був відомий господарник Едуард Іванович Міхельсон, загинув 1941 року в блокадному Ленінграді. У власності був цегельний завод з 1896 року, на якому жили і працювали у 1906 р. 9 чоловіків-робітників і 1 жінка. У 1904 р. виготовлено цегли на 2160 рублів. Залишки маєтку в с. Демидівці є можливість відшукати і зараз, їхній будинок у Санкт-Петербурзі по вулиці Англійська берегова, 14 з гербом «Кардея» зберігся до нашого часу

На території Калениківської волості проживали Капністи — графський рід із Італії. Василь Іполітович Капніст володів маєтками в Сухорабівці, Лимані, Глобиному та Довгалівці, а сам проживав у Санкт-Петербурзі. В їхньому володінні в селі Сухорабівка на річці Псьол був водяний вальцований млин на 5 турбін, 15 станкових вальців, 4 жернова, 40 робітників, які переробляли пшеницю. Так, у 1904 році переробили 360 пудів.

На Решетилівщині в основному переважало дрібнопомісне володіння. На хуторах проживали Вовки-Розсохини (Бузиновщина) — 61 дес. Землі; Николенки-Жданови (Бакай) — 72 дес. , вітряк; Золотаревські (Федіївка) — 50 дес; Пінкорнеллі (Слюсарі)-153 дес., вітряк; Вовки-Розсохи (Розсоховатий)—100 дес. , вітряк; Ільєнки (Ландарі) — 261 дес,. Вітряк; Райченки і В’язовські (Діхтяр) — 77 дес., вітряк і 88 дес.; Педашенки (Західний) — 220 дес., вітряк; Маркевичі (Миколаїка) — 72 дес.; Ігнатовичі (Білоконі) — 52 дес.; Горбаневські (Куликова балка) — 62 дес.

На відміну від хуторів у селах проживали: Псели (Псьолівка) — 427 дес.; вітряк, Попови (Келебердівка) — 360 дес. , вітряк; Кованьки (Молодиківщина) — 951 дес. , 2 вітряки, кузня; Зарудні (Ново-Михайлівка) — 278 дес.; Арондарі (Плоске) — 760 дес.; Дробиші (Федіївка) — 135 дес. Усі вище перелічені дворяни мали у власності від 50 до 951 десятини землі, вітряки, кузні, тощо. У період революції та громадянської війни всі маєтки були пограбовані і знищені. Наступала ера «комуно-колгоспного раю».

Юрій Кісіль