Історія села Каленики у ХVII — початку ХХ століть

Місцевість, де знаходиться село, була заселена здавна. Про це свідчать численні археологічні пам’ятки давніх поселень. На землях навколо села, між річок Говтва та Псел, розташовано 18 крупних курганів, які отримали назву «гострих». Один — так звана «Брунева могила», про яку згадували у краєзнавчому нарисі «Каленики» брати Петро та Павло Василенки. До слова, всі ці могили (кургани) збереглися в первісному вигляді. Про них на початку 20-х років минулого століття згадував волосний писар Полтавського губернського земства Григорій Федорович Ленчик. Також на території Калеників знаходяться поселення і селище доби бронзи та черняхівської культури.

Каленики до революції були волосним селом, якому до 1923 року підпорядковувалися Сухорабівка, Шилівка, Хрещате, Кошкалди, Паненки. Свого часу українське селянство і козацтво не терпіли неволі і знущання, втікали на вільні землі колишнього Степу (Дикого поля), засновуючи нові села та хутори на південному сході України, до території якого частково відноситься наша Полтавщина. Таке поселення було свого часу засноване і на території нинішнього села Каленики. Перші письмові згадки про заселення території навколо Калеників знаходимо у першій половині ХVII століття — на карті французького інженера-фортифікатора та картографа Г. Л. де Боплана. На ній позначені поселення по річці Псьол, зокрема Голтва (Говтва), Остап’є, Балаклея (Балаклія), Фидоровка (Федорівка).

У другій половині ХVII століття відбувається козацька колонізація, яка переважно охопила південно-східну частину Полтавщини, що не була ще повністю заселена. В цей період якраз з’являються села Каленики, Шилівка та Сухорабівка. Вони були заселені козаками-втікачами, які займалися промислами — полюванням, риболовлею, збиральництвом та бортництвом.

Назва села Каленики має родове значення, першим поселенцем, згідно легенд, тут був козак Каленик, а потім осів і весь його рід. Село Шилівка походить від козака Шила, а Сухорабівка від змішаної групи найменувань.

Вольниця для повстанців

У першій половині ХVII століття на лівобережній Україні траплялися великі повстання селян та козаків проти гноблення польської шляхти. У романі Петра Панча «Клекотіла Україна» розповідається про князя Ієремію Вишневецького, некоронованого короля України, який біля літописного міста Говтва розкинув свій табір, обложивши місця, де зібралися селяни-втікачі. Звідси шукачі волі перепливали Псьол (бо тут він неглибокий), тікали в ліси, які простягалися понад річкою на декілька кілометрів. У лісах повстанці створювали збройні загони і боролися проти поневолювачів, польської шляхти. Ці виступи селян та козаків поєднувалися з виступами запорізьких козаків і переросли у визвольну війну 1648–1657 років.

У 1648 році місто Миргород було визволене від польського панування і стало центром однойменного козацького полку. До складу даного полку увійшла і Говтвянська сотня, до якої на той час входили Каленики (пізніше село увійшло до Остапівської сотні).

Економічне становище селян в ті часи було особливо тяжким, бо після визвольної війни значно зросло землеволодіння козацької старшини, яка скуповувала, а здебільшого просто відбирала, особливо орні громадські землі, сіножаті та пасовиська. Про це свідчать «Переписные книги» 1666 року, складені при гетьманові Іванові Брюховецькому.

Козацька старшина використовувала працю залежних селян і козаків у своїх маєтностях, якими вони володіли на правах приватної власності. Козаки і селяни обробляли землю старшини, збирали і возили збіжжя урожаю, косили сіно, заготовляли дрова, ремонтували мости тощо.

Звідки взялися «Замостя», «Барщина» і «Лепехівка»

Село Каленики розташоване на пагорбі, який під час весняного розливу Псла і його притоки Бакая затопляється водою і утворює острів. Безіменні притоки р. Бакай поділяють село на дві частини — «Село» і «Замостя», ці назви дісталися від того, що через притоку Бакай був побудований міст, який з’єднував село із замостям (на початку ХХ ст. міст замінила гребля).

Каленики було село козацьке, але за часів імператриці Катерини II, коли на Лівобережній Україні та Слобожанщині встановилися феодально-кріпосницькі відносини, жителі села потрапили у залежність від заможної козацької старшини, які тепер стали дворянами. У частині села була назва кутка — «Барщина», тобто мешканці села з цього кутка відбували панщину, працювали на поміщика 2–3 дні на тиждень за користування землею. При цьому так звана «Барщина» було свого часу основною частиною села. Але щороку воно зростало, рід Калеників збільшувався, і межі села розширювалися до річки Бакай, береги якої заростали лепехою. Звідси і назва новоутвореного в той часу кутка — «Лепехівка» (у в народі називався «Лебехівка). За деякими іншими переказами, назва кутка походить ніби від того, що тут, біля Бакая, поселився козак Лебех.

У ХVIII ст. в громаді з’явилися наділи землі, особливо орні, які потім стали власністю селян. Групове володіння землею залишалось для сінокосів, лісів і випасу худоби та вигону.

У 1802 році Каленики стали частиною Полтавської губернії

Полкова система управління в Калениках була скасована в 1782 році, замість неї управління велося через повіти, які входили до намісництв. Каленики входили до Хорольського повіту, а він належав до Катеринославського, Київського та Чернігівського намісництв. У 1787 році у Калениках налічувалося 166 хат, 552 жителів чоловічої статі — селяни та козаки.

У 1802 році була утворена Полтавська губернія, до якої увійшов Хорольський повіт, а з ним і Каленики разом з околицями. Не досить родюча земля, недостаток реманенту, тяглової сили і постійне життя впроголодь спонукали селян йти на вихідні заробітки до Сухорабівської економії графів Капністів, у Таврію та інші краї, а також до місцевих багатіїв — Бутенків, Тимошенків та інших.

За переписом 1859 року в Калениках знаходилося 173 двори, 1114 жителів та дерев’яна Миколаївська церква. Станом на 1902 рік при церкві була сторожка та церковна бібліотека. В приході було земське народне училище, 2 церковно-приходських школи та школа грамоти. До приходу належали такі хутори: Замостя, Піски, Підгір’я, Супруни, Мироненки, Евпоки, Капустяни, Грицаї, Новоселівка і Мащенки.

Після скасування кріпацтва 1861 року збіднілі селяни часто продавали свої невеликі клаптики землі і ставали сільськими пролетаріями. За 20 років, з 1878 по 1898 роки чисельність дрібних землевласників набагато зменшилась, а заможних землевласників, які мали по 30–50 десятин землі у селі налічувалося більше десяти. Орної землі на душу населення припадало по одній десятині, в той же час у заможних на душу припадало по 10–15 десятин.

На Кубань — не від ситого життя

Починаючи із 1881 року і до 1917 у складі Хорольського повіту була Калениківська волость. За переписом 1889 року на одно господарство Калениківської волості в середньому засівалось 4,6 десятин. Зовсім без посівів було 14,8 господарств. Але багатьом господарствам хліба не вистачало, а десята частина селян взагалі були не в змозі самостійно прохарчуватися. П’ята частина при цьому могла самостійно прохарчуватися, але не могли при цьому нагодувати худобу. І лише десята частина господарств годувала і сама себе і худобу, а також мала запаси — які продавали або давали бідноті на заробітки.

У 90-х роках ХIХ cтоліття відбувалися переселення селян на вільні землі Сибіру, Північного Кавказу та Кубані. З Калеників теж виїхали на поселення до Кубанської області в станицю Каневську (нині Краснодарський край) декілька сімей.

1897 року було проведено загальний перепис населення Російської імперії. За даними цього перепису, у Калениках мешкало 1144 душ, з них чоловіків — 556, жінок — 588. З даних перепису бачимо, що населення помітно зросло, а земельні наділи основної маси населення не збільшувались, а скорочувались. Про це свідчать дані, що у 1889 році у Калениках бідняцьких господарств, які зовсім не мали орної землі, було понад 35, лише у Замості їх налічувалось 9.

На початку ХХ століття (1910 р.) в Калениках було 187 дворів, мешкав 1041 житель, орної землі було 752 десятин, працювали 2 парові млини. В селі з’явилися приватні крамниці В. Д. Бутенка та З. М. Тимошенка, молотарки — спочатку кінні, а потім і парові, за селом знаходилося 23 вітряки, володарями яких були заможні селяни.

Таким було життя села на початку 20 століття. Попереду Каленики та його жителів чекали страшні випробування — дві світові війни, революція, колективізація, Голодомор…

Юрій Кісіль