Ткати килими і писати картини стало справою її життя
Кажуть, якщо ти чогось дуже прагнеш і докладаєш до цього всіх зусиль, доля обов’язково здійснить твоє бажання. Фахівець з килимарства Всеукраїнського центру вишивки та килимарства Горбенко Оксана Миколаївна змалку мала хист до малювання, тож мріяла про професію, пов’язану з творчістю. І ця мрія здійснилася…
Народилася Оксана в Ашхабаді Республіки Туркменістан, тут пішла в перший клас. Згодом батьки переїхали до Молдови, звідки була родом мама. З другого по восьмий клас дівчинка ходила в десятирічку на малій батьківщині неньки. Селище, де проживали, було велике з розвинутою інфраструктурою. У ньому діяла художня школа, куди батьки віддали Оксану, помітивши у дочки не лише бажання, а й хист до малювання. Їй дуже подобалося займатися творчістю, тож коли дізналася про ПТУ № 28 (художній ліцей) в Україні, а саме — в Решетилівці, вирішила здобувати тут професійно-технічну освіту. 16-річна Оксана, у 1986 році, закінчивши 8 класів, приїхала у Решетилівку, яка їй дуже сподобалася. Оскільки живопису тут ще не навчали, стала опановувати килимарство.
Училище закінчила у 1988 році, отримавши кваліфікацію килимарниці четвертого розряду. Працювала по спеціальності на Решетилівській фабриці художніх виробів, а коли та припинила своє існування, ткала килими у приватних майстернях. Деякий час довелося перебувати на обліку в Центрі зайнятості. Коли створився Всеукраїнський центр вишивки та килимарства, прийшла трудитися сюди, де проявила себе як кваліфікований спеціаліст, справжній професіонал своєї справи, а ще надійна колега. У нашому колективі поважаємо Оксану Горбенко за працьовитість, привітну вдачу, добре серце, щедрість душі.
Всі ці роки вона продовжувала писати картини, які неодноразово презентували на різних виставках у ЦКД «Оберіг», зокрема «Решетилівській весні», «Світ очима жінки». Найбільше любить малювати пейзажі. Мов живі постають на її картинах квіти, соняшник… Своїм захопленням займається у вільні хвилини від домашніх справ, а їх чимало. Уваги жінки потребує родина — чоловік, з яким живуть у парі 36 років, сини, старенький тато, якого забрала до себе із Молдови.
Вона нерідко згадує селище, де пройшли її шкільні роки, де проживають родичі, друзі дитинства, дивись та й торкне душу жаль за отчим краєм. Але, якось у розмові сказала: «Привикла уже в Решетилівці, вона рідна мені, ніби я тут і народилася…». Звичайно, рідна, бо тут Оксана Миколаївна проживає 39 років, тут пустила свої корені, тут знайшла своє справжнє кохання, тут народила і разом з чоловіком виховали двох синів, звели затишне сімейне гніздечко.
Людмила Дядченко