Історик та архіваріус Федір Герасименко

Федір Герасименко народився 1895 року в селі Лиман Полтавського повіту (нині — Решетилівська громада) у бідній селянській родині. За автобіографічними даними, дитинство його минуло у великих злиднях, хлопець працював на місцевих поміщиків Карпенка, Білаша та Кирпотенка. Проте незважаючи на постійні нестатки, хлопцеві вдалося закінчити початкову, а згодом і 2-класну земську школу. Далі він працює приказчиком у лавці Споживчого товариства та у Соломона Столовицького на станції Сагайдак. У 1916–1918 роках — у Всеросійському земському союзі, продовжує займатися самоосвітою і при нагоді складає іспити за 4-й клас хлоп’ячої гімназії.

1918 року Федір перебирається до Полтави, де вступає до гімназії для дорослих О. Байера, а 1920 року — до Полтавського інституту народної освіти. Навесні 1923 року, після кількох місяців вчителювання, Федір Андрійович закінчує архівні курси і вперше потрапляє до Полтавського губернського архіву, де починає роботу — практикантом. Завдяки професійним якостям йому доручають об’ємні і водночас відповідальні роботи: він приймає безпосередню участь у впорядкуванні архівів губернського земства, міської думи, совісного суду, землевпорядкування та інших установ.

Згодом, коли він обійняв посаду архівіста, виявив значні наукові здібності. Його зацікавили справи, пов’язані з селянським революційним рухом на Полтавщині. Невдовзі молодого архіваріуса помічають у колах місцевої інтелігенції, і його запрошують до Полтавського наукового товариства при Всеукраїнській Академії Наук. До того ж на сторінках місцевих видань з’являються перші його дослідження (приклад: Селянство Полтавщини в революції 1905 р.//Більшовик Полтавщини, 1925,Ч.33, 34). Завдяки дослідженням його авторитет стрімко зростає, незабаром він стає членом бюро історичного семінару при Інституті народної освіти.

У жовтні 1924 року більшовики проводили в Україні чергову чистку. Після ознайомлення зі справами на працівників губернського архіву, комісія прийняла рішення зняти з роботи архіваріуса Герасименка, як «антирадянський елемент». За провину йому визнали те, що він був причетний до Української комуністичної партії (так звані «укапісти»). Лише клопотання старших колег архівістів (В. Щепотьєва, І. Ліщини-Мартиненка, М. Бужинського), неодноразові звернення Ф. Герасименка до вищих інстанцій у Харкові та його вступ до рядів ВКП (б) врятували ситуацію і він залишився на посаді.

Починаючи з середини 1920-х років, у Федора Герасименка відбувається кар’єрне зростання. Протягом 1925–1930 р.р. він обіймає посаду директора Полтавського крайового історичного архіву. Бере участь у роботі I Всеукраїнського з’їзду архівних працівників (1926), активно друкується у «Записках Полтавського ІНО», інших спеціальних фахових журналах Полтави та Харкова, загалом вийшло близько 40 публікацій.

Пам’ятним для молодого директора стає 1928 рік, коли він видає одне із перших своїх спеціальних досліджень — короткий історичний нарис «До історії архівної справи на Полтавщині» (Архівна справа, 1928, №5–6, С.64–73).

Врешті-решт 18 вересня 1930 року його призначають на посаду «заступника завідуючого ЦАУ УСРР». Водночас на нього покладено й інші обов’язки: загальний догляд над Харківським Центральним історичним архівом і Харківським краєвим архівом, завідування підвідділом підготовки архівних робітників при соціально-економічному відділі ЗІНО, обов’язки «розпорядника кредитами та кошторисом держбюджету, спеціальних коштів ВУРПСу та Архіву кооперації.

У Харкові спочатку все складалося добре, і Герасименко продовжує займатися звичною для себе науковою роботою. Він входить до складу редколегій журналів «Радянський архів» та «Архівна справа» (1930–1931), виконує обов’язки відповідального редактора «Бюлетеня Центральної архівної управи УСРР». За його редакцією з’являється підручник «Архівознавство» (1932).

Разом з тим, зростають навантаження організаційно-ідеологічного напряму — у січні 1931 року його відправляють у тривале відрядження на хлібозаготівлі, а згодом включають до складу комісії по чистці апарату архівних установ Харкова.

Невдовзі у Федора Андрійовича виникають проблеми на політичному поприщі. Архівне керівництво звернуло увагу на його «слабку громадську роботу», і згідно наказу ЦАУ УСРР від 13 травня 1931 року Федору Герасименку почали виплачувати лише ½ ставки з його платні.

Та це були лише «квіточки». Після гучних викривальних процесів української інтелігенції у справі «СВУ», у списки «ворогів народу» потрапляє й він.

Йому закидали здійснення неприпустимих помилок, допущених у надрукованих працях — недостатнє висвітлення рушійних сил революції на селі, згадування прізвища контрреволюціонера К. Товкача тощо.

І хоча Герасименко публічно виправдовується, кається, зрікається навіть посади заступника керівника ЦАУ УСРР та інших повноважень (15 лютого 1933 року він переведений на посаду наукового співробітника науково-методологічного кабінету, відповідав за методику наукової публікації документів), травля продовжується і надалі — у публікації «Полтавський архів у затишку» в газеті «Більшовик Полтавщини» від 12 грудня 1933 року, та у доповідній записці наркому освіти УСРР В. Затонському за 1933 рік від директора Полтавського державного музею Чернявського.

Наслідки не забарилися — виключення з партії (1934), а далі наказ №16 по ЦАУ УСРР від 28 лютого — «старшого наукового співробітника ЦАУ — Ф.А. Герасименка, як націоналістичний елемент від роботи в ЦАУ звільнити».

Про останні роки життя нашого земляка відомо дуже мало. Відомо, що на початку 1940-х Федір Герасименко продовжує мешкати у Харкові. Він змінює спеціальність і працює біологом та заступником начальника дезинфікційної станції Харківської дільниці. Та знову каральні органи не дають спокою. З початком бойових дій, а саме 25 червня 1941 року, його було заарештовано органами УНКВС по Харківській області за антирадянську агітацію. Герасименка звинуватили за ст. 54–10 КК УРСР (антирадянська пропаганда і агітація), після чого етапують у Кустанай. Там він перебував у тюрмі №7 і помер 13 березня 1942 року. Місце поховання невідоме.

Попри все, справедливість було відновлено. 21 жовтня 1958 року Управлінням КДБ при Раді Міністрів по Харківській області слідча справа на Герасименка Федора Андрійовича за № 04 806 була закрита за відсутністю складу злочину.

Ім’я талановитого архівіста, історика, краєзнавця реабілітовано.

Юрій Кісіль