«Релігійна політика» за часів радянської влади

Переглядаючи архіви КЗ «Краєзнавчий музей Решетилівської міської ради Полтавської області» натрапив на цікавий документ під назвою «Рішення виконкому Решетилівської районної Ради депутатів трудящих від 15 грудня 1976 року за номером 328», який певним чином проливає світло на ставлення російсько-більшовицької влади до церкви та релігії.

У цьому документі мова йде про затвердження районної комісії по виявленню і взяттю на облік пам’яток матеріальної і духовної культури в недіючих культових спорудах. Процес відбувався на основі Постанови Колегії Міністерства культури УРСР та Президії правління Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури від 11 серпня 1976 року «Про виявлення, облік і збереження історичних та мистецьких пам’ятників в діючих та недіючих культових спорудах, збірках приватних осіб», постанови Ради обласного управління культури, обласного відділу у справах будівництва та архітектури та Президії полтавської обласної організації Українського товариства охорони пам’ятників історії культури. На підставі цих розпоряджень, виконком Решетилівської районної ради вирішив:

• Затвердити районну комісію по виявленню та взяттю на облік пам’яток матеріальної і духовної культури в недіючих культових спорудах Решетилівського району у такому складі: Строков О. В. — секретар райвиконкому, Нестеренко М. М. — зав відділом культури, Вовк П. Я. — районний архітектор, голова районного товариства по охороні пам’ятників культури, Гулянова Т. М. — методист по музейній роботі Решетилівського району, а також голови виконкому сільських, селищної Ради депутатів трудящих на території якої знаходиться споруда.
• Виявлені в недіючих культових спорудах цінні історичні та мистецькі пам’ятники передати Полтавському краєзнавчому та художньому музею, оформивши відповідною документацією.

У цьому самому документі містяться цікаві додатки, зокрема і про нашу Шилівку. Звісно, що оформлений він російською мовою. І тут же можемо прочитати висновки, зокрема констатацію. Проте, звісно ж, без вказання головних подробиць — коли, ким та за яких обставин. Резюме ще цікавіше: «в этом месте ничего нет». Тобто, де подівся знищений молитовний дім — велика загадка. А ось ще один цікавий допис із акту про село Пащенки. Там спостерігається аналогічна ситуація. Прямих свідчень та документів — особистих розпоряджень місцевої влади про руйнацію церков та розбір їхніх приміщень на цеглинки, з яких потім будували свиноферми, до наших часів практично не дійшло, але загальновідомо, що всі цінності із церков радянська влада вилучила ще в 1922 році. Одразу після завершення так званої громадянської війни і розпочався пограбунок культових споруд. Про істинне відношення тієї влади до релігії свідчить документ від 10 травня 1923 року — з політдоповіді Полтавського губернського партійного комітету ЦК РК (б) радянські вожді радісно звітували про зростання авторитету партійних організацій в робітничих і селянських масах, про святкування 1 травня та антирелігійну роботу.

До речі, станом на 1917 рік на території вже колишнього Решетилівського району знаходилося 19 церков, з них шість в самій Решетилівці — Успенська, Введеньска, Покровська, Архангело-Михайлівська, Преображенська та Миколаївська, та ще й єврейська синагога з хедером (початкова школа), адже тут проживало 75 єврейських родин, а це приблизно 500–700 чоловік. І абсолютну більшість культових споруд Решетилівського краю російсько-більшовицька влада знищила. До слова, членам комісії, про яку згадувалося на початку статті, таки вдалося дещо відшукати — дзвони, Біблії, ікони. Але справді цінних речей серед них вже не було…

З усіх церков нашого краю до часів Незалежності залишилася лише Вознесенська, в селі Плоске (нині — Мачухівська ОТГ). Хоча, чого лишень в церкві не облаштовували в радянські часи — і клуб, і склад, і гуртожиток. До слова, автору цих рядків пощастило побувати у церкві років 10 тому, і відчути справжній енергетичний шок — настільки намолене це святе місце, яке не вдалося знищити навіть безбожній радянській владі…

Юрій Кісіль