Що освячували на Великдень наші предки?

Кожна українська господиня старалася, щоб кошик був багатий. Один із обов’язкових атрибутів — паска. Також клали яйця (писанки, крашанки), молочні продукти (масло, сир), м’ясні страви (ковбаса, шинка, сало), сіль та хрін. Утім народні вірування та обряди помітно відрізняються залежно від історико-етнографічних районів України. Журнал «Локальна історія» та історик Юрій Пуківський вирішили «зазирнути» до великодніх кошиків наших предків, аби з’ясувати, що ті, окрім паски, святили на Великдень.

Яйця

Важливим атрибутом великодніх свят є яйце. Здавна його вважають символом початку світостворення, зародком життя. У великодньому кошику це писанки та крашанки.

Традиція розписувати писанки найбільше збереглася на Покутті, Буковині та Гуцульщині. А крашанки традиційно фарбують у великодню суботу чи не в кожному українському селі. Крашанки найчастіше фарбували на червоно, використовуючи найдоступніший барвник — цибулиння. Щоб надати кольору, також брали звіробій, гілки або кору яблуні та вишні.

Окремої уваги заслуговує використання залишків освячених продуктів. Усі страви з великоднього кошика виїдали до останку — а після яєць залишалася шкаралупа. Українці згодовували її курям, закопували біля хати, у саду, на городі, в полі. На Покутті, Бойківщині та Гуцульщині існував звичай кидати рештки з крашанок і писанок у проточну воду. У багатьох місцевостях шкаралупу крашанок заведено спалювати. Волиняни та поліщуки висипали попіл під яблуню чи інше плодове дерево — щоб родило.

Порося

До Великодня українці старалися заколоти порося. Часто його запікали в печі цілим, а потім святили в церкві. Освячення цілих запечених поросят ще у 20–30-х роках XX століття траплялося на теренах Волині, Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини та Полісся. Згодом замість кабанця господині готували в печі свиняче стегно в тісті.

Волиняни, подоляни та поліщуки закопували кістки з освяченої печені в землю на орному полі — щоб уберегти збіжжя від граду. Також кістки кидали у вогонь під час бурі, щоб відвернути від господи блискавку.

Сьогодні замість поросяти до великоднього кошика кладуть шинку, ковбаси, сало.

Серед українців існувало переконання, що сало має здатність очистити поле від бур’янів. Коли ґазда вперше виходив у поле, посвяченим салом змащував леміш плуга. Інколи його використовували з лікувальною метою. Зокрема стопленим смальцем волиняни змазували рани. В околицях Новограда-Волинського посвяченим салом змащували горщики для молока, щоб воно було жирним і підходило багато сметани.

Сир

Бойки Богородчанщини вірили, що сир святять, «аби худобі було добре».

В околицях Берестечка на Волині існує звичай давати курям освяченого сиру на Великдень — щоб було багато квочок.

Українці Карпат запечений у печі сир називали «плесканка», а на Волині та Поділлі — «мандриця».

На Слобожанщині та Середній Наддніпрянщині робили й сирні паски. Щоб їх приготувати, використовували спеціальну дерев’яну форму. Така паска була зазвичай пірамідальною, що мало символізувати гору Голгофу, на якій розіп’яли Ісуса Христа.

Сіль

Доволі багато обрядів пов’язані з освяченою сіллю. Найпоширеніший — звичай обсипати домівку. Так намагалися знешкодити негативний вплив відьом, лихих людей тощо. Великодньою сіллю також обсипали корову. У деяких районах давали їй їсти. Вірили, що це захистить худобу від нечистої сили.

На Опіллі освячену сіль використовували для обрядового обсипання поля чи городу, щоб позбутися бур’янів.

Хрін

На Лемківщині та Надсянні традицію освячувати хрін пояснювали християнськими легендами. Коли юдейські воїни приготувалися розіп’яти Ісуса Христа, то принесли зі собою чотири цвяхи. Але надбіг циган, щоб їх вкрасти. На нього накинулись воїни, і циган ухопив тільки одного цвяха. Воїн кинувся навздогін — тікаючи, циган встромив його в землю. Тому воїни мусили прибити Ісусові ноги до хреста одним цвяхом. А на місці, де циган встромив крадене, виріс хрін. Тому його й беруть до кошика.

На Покутті існувала традиція розпочинати великодній сніданок саме з хрону. На Снятинщині вірили, що він гріхи випікає і володіє чудодійними властивостями. Великодній хрін використовували для захисту від плазунів.

Мак, часник, зерно

До великоднього кошика в різних частинах України клали й інші продукти — декотрі з них можуть здатися жителям інших регіонів доволі екзотичними та навіть дивними.

На Середній Наддніпрянщині, Слобожанщині, Поліссі й Волині на Великдень годилося освячувати мак. На Житомирщині обсипали ним хату, «щоб не залазила у двір ніяка погань, гадюка, ящірка». На Середній Наддніпрянщині (Звенигородщина) великоднім маком обсипали могили «ходячих мерців», які, за народними віруваннями, після своєї смерти приходили до живих родичів.

Традиція освячувати на Великдень часник найчастіше трапляється на Буковині, Бойківщині, Гуцульщині та Закарпатті. Освячені зубці вважали засобом від зурочення. Гуцули вірили, що часник допоможе розкрити злочин. У деяких гуцульських селах і нині кладуть до великоднього кошика кропиву. В околицях Печеніжина, що на Коломийщині, перед споживанням паски їли свячену кропиву з маслом і сіллю — аби людей не кусала мушка.

Освячення кропиви відоме й бойкам. На Калущині вірять, що на Великдень треба з’їсти трохи кропиви, аби цілий рік усі були здорові.

В окремих регіонах України був поширеним звичай класти до великоднього кошика пшоно. На Середній Наддніпрянщині його згодовували курям, щоб добре неслися. На теренах Слобожанщини зерна дають курчатам, щоб не хворіли й добре росли.

Існувала традиція освячувати на Великдень частину насіння, яке потім висівали на полі. Польський народознавець Оскар Кольберг писав, що на Великдень у Карпатах до освячення в церкві несли картоплю і ячмінь. На Слобожанщині брали в кошик коноплі — щоб потім сіяти.

Ніж і ключі

У великодньому кошику несли до церкви і предмети.

Зокрема доволі популярною в Україні — хоча й не повсюдною — є традиція освячення ножа. Потім ним мали різати освячену паску. Вважали, що неосвяченим ножем цього робити не можна.

Етнографи фіксують випадки використання освяченого ножа в народній медицині. Освяченим ножем знахарки вимовляли різні хвороби. «Баби старенькі цим ножиком посвяченим, у кого була грижа, ножиком сошкребали і наче навхрест різали», — згадувала Катерина Лякіна з міста Сміла на Черкащині.

На Середній Наддніпрянщині освячений ніж клали біля норовливої корови, щоб не била господиню.

Волиняни Кременеччини клали ножа в колиску немовлятам, щоб нечиста сила не обміняла людську дитину на свою. На Бердичівщині лезо кидали у вихор — вірили, що так можна пробити чорта. На Бойківщині його використовували в народній метеорології — розганяли грозові хмари.

Водночас інколи освячення ножа вважають ознакою відьомства (Волинь, Поділля) — можливо, підо впливом церковної заборони.

Зрідка на Великдень освячували крейду. На Середній Наддніпрянщині її радили їсти тим, хто страждав від печії. Волиняни та поліщуки виводили нею хрести на дверях.

У деяких місцевостях Бойківщини та Волині зафіксована традиція класти до великоднього кошика купюри. «А гроші — тоже. Копійки не кидають, а кидають такі, паперові ложать. То кажуть, шо будуть гроші вестися», — розповідає Катерина Стасюк зі села Перемиль, що в колишньому Горохівському районі на Волині.

На Горохівщині також клали до кошика ключа — щоб не губився, щоб не приходили злодії.

Кошик, пасківник, бесаги

Традиційні лозові кошики в Україні увійшли в масовий ужиток аж у XX столітті. Раніше паску не носили у плетених кошиках. А часто вона й не влазила до кошика. «Раніше паску несли святити у скатертях, далі — у бесагах, а тепер — у кошиках», — свідчила Юлія Бляшинець зі села Липовець Хустського району на Закарпатті, 1919 року народження.

Для освячення великодніх страв використовували спеціальні посудини. Гуцули мали дерев’яні пасківники або «дорінники» — резервуари циліндричної форми, декоровані геометричним різьбленням. Бойки називали їх «світильниками».

На Полтавщині використовували глиняні пасківники.

На Волині та Поліссі до середини XX століття мали спеціальні коробки, плетені з дерев’яних клепок або соломи.

Доволі частими були випадки, коли пасхальні страви несли до церкви у видовбаних з дерева ночвах.

Рушник або скатертина

На теренах Поділля, Опілля, Надсяння та Західної Волині побутує звичай вишивання рушників, які використовують лише для покривання великоднього кошика.

На Поліссі, Середній Наддніпрянщині використовують здебільшого білі рушники та скатерки (настільники).

Великодній рушник чи скатертину, у якій святили паску, наділяли магічними властивостями. «Як од грому загориться хоромина, треба лити кислоє молоко і удовиця три рази має обійти зі скатеркою, на якій святили паску», — розповідала Кулина Середюк зі села Щедрогір, що в колишньому Ратнівському районі на Волині.

На Опіллі великодній рушник вивішували на плодове дерево, щоб була гарна погода в день весілля.

Олександр СТЕПАНЕНКО, Решетилівщина.UA