Прапор Надії пропонують визнати на державному рівні
Полтавська обласна рада першою в країні звернулася до парламенту із таким проханням.
Символу вшанування полонених та зниклих безвісти — Прапору Надії — пропонують надати офіційний статус та визнати на рівні держави, аби використовувати по всій Україні на загальнонаціональних заходах вшанування, пам’яті та підтримки захисників.
Відповідне звернення учора на сесії Полтавської обласної ради підтримував депутатський корпус.
Йдеться про біло-чорний прапор, запроваджений з ініціативи нашого земляка, Героя України, захисника Маріуполя та оборонця «Азовсталі» Сергія Волинського. Запропонований ним Прапор Надії став символом солідарності з українськими військовополоненими та захисниками, зниклими безвісти за особливих обставин. Білий колір прапору уособлює віру, надію та очікування повернення; чорний — біль втрати, невідомість і темряву полону. Разом вони відображають реальність тисяч українських родин, які щоденно живуть між надією та болем.
Наразі Прапор Надії вже майорить на флагштоках поруч із державним стягом у кількох громадах, і на Полтавщині насамперед. Проте вивішують його з ініціативи громад та небайдужих українців.
«Офіційне визнання „Прапора Надії“ стане важливим державним кроком на підтримку тих, кого чекають, і чітким сигналом суспільству та міжнародній спільноті: Україна бореться за кожного свого громадянина», — йдеться у зверненні Полтавської обласної ради до Верховної Ради України. Ініціаторами цього звернення стали представники різних політичних партій у обласній раді — її очільник Олександр Біленький, Олег Діденко («Довіра»), Ігор Процай («Європейська солідарність»), Олег Сазонов (депутатська група «За Полтавщину»), Олексій Чепурко («Рідне місто»). , депутати Полтавської обласної ради восьмого
«Ми повинні кожного дня пам’ятати тих, хто зараз у полоні, зник безвісти, і підтримувати родини цих хлопців та дівчат. Тому тут досить символічно, що Полтавська область підтримала саму ініціативу нашого земляка І з таким символізмом ми будемо йти у рік 2026-ий, щоб не тільки вірити й пам’ятати», — резюмував Олександр Біленький.
Віктор БІЛОКІНЬ, Решетилівщина.UA