Максим Горобець: Як працюється ветеранському бізнесу у Решетилівській громаді?

Свою давню мрію про власну справу й саме рибну крамницю наш земляк, у зовсім недалекому минулому — військовослужбовець, Максим Горобець реалізував завдяки підтримці держави. Наше видання розповідало про участь земляка у грантовій програмі напередодні відкриття крамниці. Наразі магазин по вулиці Покровській, 31/2 працює вже другий місяць. Без перерв і вихідних, з 8-ї до 18-ї. За цей час у крамниці було лише два вихідні — на свята, 1 та 2 січня. Наше видання поцікавилося у Максима Горобця, як працюється ветеранському бізнесу, про перші враження, перші шишки (якщо такі були) і перші успіхи.

— Перші враження були не однозначними, — зізнається Максим. — Спочатку я не розраховував, що буде аж так багато покупців. І не розраховував, що аж так доведеться розширити асортимент. Тому що кожен заходить і запитує, чи є в наявності саме така риба, такий продукт. Тому старалися кожного дня, навіть не тижня, а саме дня, розширювати асортимент крамниці, додавати нові товари. Ми вийшли на ту золоту середину по асортименту, яка задовольняє більшість запитів, маємо товар на будь-який гаманець і будь-яку категорію населення. Асортимент — від найдешевшої до найдорожчої риби. Продаємо на вагу справжню червону ікру, ікру тріски, минтая, сайди, оселедця, мойви, ікру горбуші, кети, проте є й імітована ікра. Теж стосується й риби. Є як найдорожча — рибна ковбаса, рибний рулет, філе мерлина чи масляної, так і та ж салака, яка популярна серед пенсіонерів. Ми постаралися розширити асортимент не лише за рахунок риби — була у продажу курятина, зараз додаємо на вітрину ковбаси.

— Тобто ви розраховували, що це буде рибний магазин, проте довелося додавати й інші продукти?

М. Г. Станом на зараз у нас у магазині 90% — це рибна продукції. В інші 10 входять різні майонези, кетчупи, соуси, маринади і консерви. Найголовніше питання від клієнтів — чи буде жива риба? Плануємо. Плануємо «поїхати на рибалку» по товар з усіма офіційними документами, що підтверджують якість і безпеку продукції. Все повинно бути відповідно до чинного законодавства.

— А «рибалити» де плануєте?

М. Г. У нашій області. Це буде прісноводна жива риба місцевого вилову. Рибу братимемо у перевірених постачальників, які мають всі необхідні сертифікати. Щоб все було офіційно і прозоро, щоб люди знали, що вони купують. Щоб не взяти кота в мішку. Плануємо закуповувати у Світловодську, Градизьку, Хоролі. На жаль, у багатьох є пропозиція, але немає документів, а ми дбаємо про захист власних інтересів і про безпеку споживачів, які йдуть до нас у магазин. Тому намагаємося якомога частіше завозити товар, щоб продукція була свіжою. Завоз через день, інколи — й щодня, оскільки товар розбирають. Співпрацюємо із місцевими постачальниками. Вже навіть вирахував, що і в якого постачальника вигідніше брати, де кращий товар. Все проаналізували, смакували й дегустували — бо ж не можливо порадити людині, якщо ти не знаєш, що ти продаєш. У кожного свій смак — хтось любить малосольну рибку, іншому солону подавай, те ж стосується і копченостей чи в’яленої рибки, тому маєш знати, що порекомендувати чи запропонувати покупцю. Стараємося дотримуватися неписаного закону, що покупець завжди правий, йти назустріч, підказати, допомогти.

— Земляки відкриття зустріли ажіотажем. Із задоволенням навідують крамницю зараз?

М. Г. Так. Все — завдяки асортименту, якості продукції, привітності персоналу. Знаходяться навіть клієнти, які залюбки приходять до нас із іншого кінця Решетилівки, аби скупитися і придбати той продукт, якого немає в супермаркеті чи інших магазинах. У перші тижні роботи ми справді не очікували такого напливу покупців. До Нового року змали все — доводилося по два-три рази на день їздити за товаром. На новорічні свята ажіотаж був великий. Я не скажу, що він зменшується, бо свята закінчилися, але потреба в їжі лишається. Люди все рівно йдуть, купують. Ми про свого клієнта піклуємося. Намагаємося не впарити, вибачайте на слові, а запропонувати — якісний продукт, якусь новинку.

— Відчувається конкуренція? Бо побутує думка, що близькість великих супермаркетів душить маленькі крамниці.

М. Г. Я кажу, що на конкуренцію не звертаю увагу. Так само, як і за великими прибутками не женуся. У такі тяжкі часи для мене важливо забезпечити земляків якісною і свіжою продукцією, задовольнити потреби покупців. У нас зараз такі часи, що не кожна люди може дозволити собі ті чи інші продукти — з такими розмірами зарплат і пенсій, сумами за комунальні платежі. Конкуренція, звісно є, але вона більше стимулює до розвитку. У нас у всіх одне завдання — працювати на благо України, сплачувати податки і забезпечувати потреби мешканців громади.

— Перед відкриттям ви говорили, що плануєте придивлятися до постачальників з інших областей України, особливо коли йдеться про морську рибу. Тут ґрунт вивчали?

М. Г. Так, та з’ясував, що краще замовляти у місцевих постачальників. Вони також беруть продукцію безпосередньо у портах, але закуповують великим оптом і тому продукція доїздить до Полтавщини із нормальною ціною. Для оптових закупівель потрібні великі сховища з відповідними умовами зберігання і великими об’ємами продажів. Плюс додайте витрати на логістику. Тому ми намагаємося брати у наших постачальників всього потроху, невеликими партіями.

— Максиме, ви активно ведете сторінку магазину у Фейсбуку, повідомляєте про завоз нового товару. Погодьтеся, що не всі заклади торгівлі так «заморочуються»?

М. Г. А як інакше? Основними покупцями магазину є жителі Решетилівки, їх переважна більшість. Проте є й мешканці віддалених населених пунктів громади, які у своєму сільському магазині не можуть купити той чи інший продукт, бо його не завозять. Та вони мають інтернет і зв’язок, тому цим покупцям і намагаємося донести, які в нас є новинки, яка продукція, по яких днях завоз товару. Навіть замовлення по телефону приймаємо. Тобто людина хоче певний товар, якщо його немає, клієнт залишає свій номер, тож коли ми привозимо товар, телефонуємо і повідомляємо, що можна приїхати і забрати.

У нас зараз є спеції на вагу. Тобто людина може прийти і взяти не запаковані спеції із доданими сіллю та цукром, а взяти 50, 100 грамів різних перців, сумішей для маринування, для перших страв. І вони користуються попитом. Ще є у продажу різні салати — морква по-корейськи, квашена і маринована капуста, різні види пресерв, морська капуста.

— Головне питання — капусняк буде? Вистачить часу на те, аби займатися магазином і капусняк варити у сезон?

М. Г. Сезон капусняка не відміняється. Вже плануємо 11-й сезон на цей рік, отримав чимало запрошень. Думаю, що орієнтовно разів десять таки капусняк зваримо цього року. Варитимемо традиційно на днях села, благодійних ярмарках. Бо у мене таки запитували, як же ти будеш куховарити з магазином? Відповідаю: працював, працюю і буду працювати. Вже ж 10 років відпрацювали зі своєю «польовою кухнею». То дай Боже, щоб була перемога, мир настав, процвітання України, то й ще років 10 варитимемо, або й більше.

— Зустрічне питання: а як вдається поєднувати ФОП і роботу в будинку культури в Пасічниках?

М. Г. Волонтерське об’єднання «Вітамін», яке в нас є, продовжує працювати, клуб теж. Я відлучаюся від своєї основної роботи до магазину тільки в обідню перерву. Усім рештою займаються дівчата. У нас надійні постачальники, у мене хороший бухгалтер і добросовісні працівники, якими дуже задоволений. Вони замовляють товар, контролюють його якість. А культура продовжує працювати. У нас 27 грудня у Пасічниках був благодійний захід — виступали солісти Сухорабівського СБК-філії. Дуже задоволені були всі концертом, організацією. Хай людей було й не так багато, але нам вдалося назбирати 10 тисяч гривень. Перед святами, я вважаю, це шикарна сума. На ці кошти для своїх земляків, які проходять військову службу, ми закупили медикаменти і перед новорічними святами ми передали пакунки здоров’я, куди поклали протизастудні препарати та чаї, засоби від кашлю, болю в горлі, нежитю, сухі душі. Пакунки передали родинам військових. Так що культура продовжує працювати. «Вітамін» теж не пасе задніх. Квасимо капусту далі, назбирали тари, консервації — передали військовим. Ще 10 відер капусти доквашується і теж передаємо захисникам. Так що хоч і розриваюся на двоє, але працюємо далі.

— Якби до вас звернулися побратими, які демобілізувалися і не знають, чим зайнятися у цивільному житті, радили б відкривати власну справу і подаватися на грантову програму, як самі це зробити?

М. Г. Я вам більше скажу — вже п’ятеро військових із нашої громади звернулися до мене за допомогою і консультацією. Я все пояснив, дав контакти, до кого звернутися за допомогою. Вони вже працюють. Ну і решті побратимів теж раджу — хто звільнився по групі інвалідності, за сімейними обставинами, я раджу цим зайнятися. Воно того вартує. Потрібно спробувати себе. Мрії ніколи не здійсняться, якщо ви не спробуєте. І під лежачий камінь вода, звичайно, не тече, але вона його точить.

Олександр СТЕПАНЕНКО, Решетилівщина.UA