Полеглого на війні Артема Бурку провели в останню путь
Скорботний день для Решетилівської громади та села Пустовари.
До рідного краю «на щиті» повернувся наш земляк Бурка Артем Іванович, 2000 року народження.
Майже рік він вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього жили надією, що Артем перебуває в полоні й обов’язково повернеться додому. На жаль, результати ДНК-експертизи підтвердили загибель Захисника.
Артем народився 4 лютого 2000 року в селі Пустовари на Решетилівщині. Закінчив Демидівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів, професійну освіту здобув у Полтавському ПТУ №31.
У 2020 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Служив у Харківському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. За відповідальне ставлення до служби, високий професіоналізм і вагомий внесок в охорону державного кордону був відзначений Почесною грамотою командування військової частини.
Коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення, наш земляк був серед тих, хто від першого дня був готовий захищати країну від окупанта. Артем Бурка воював на одному з найскладніших напрямків фронту — Запорізькому.
17 лютого 2024 року зв’язок із воїном обірвався — відтоді він вважався безвісти зниклим. Родина бійця робила все можливе, щоб дізнатися бодай щось про долю рідної людини. Дружина Артема шукала його серед полонених, була активною організаторкою акцій на підтримку полонених і безвісно зниклих за особливих обставин. Один дзвінок з інформацією про збіг ДНК перекреслив усі надії…
Він був люблячим сином, чоловіком і батьком. Сьогодні свого Героя земляки зустріли навколішки.
Прощання розпочалося на його рідному подвір’ї. Віддати останню шану прийшли рідні, близькі, сусіди, односельці, духовенство, керівництво громади, представники ТЦК та СП, військовослужбовці. Поховання відбулося на центральному кладовищі з усіма військовими почестями.
Життя Артема Бурки обірвала жорстока війна, але пам’ять про нього житиме в серцях земляків. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким полеглого.
Світла пам’ять Герою. Вічна шана і вдячність.
Юлія ГРІНЧЕНКО, Решетилівщина.UA