Стрітення Господнє: коли зима з весною зустрічається

Це свято не лише має велике духовне значення, а й глибокий символізм у народних традиціях. Стрітення здавна вважали межею між зимою та весною, днем, коли природа поступово пробуджується, а людське життя наповнюється новими надіями.

За новим церковним календарем Стрітення Господнє в Україні 2026 року святкуємо вже цього понеділка — 2 лютого. Це одне з дванадесятих свят — дванадцяти найважливіших подій церковного року — і має фіксовану дату, тому не залежить від Великодня.

Стрітення — символіка та значення свята

Стрітення Господнє символізує зустріч у найширшому сенсі слова. З церковнослов’янської мови слово «стрітення» перекладається як «зустріч», яка описує значущу та важливу подію в житті Ісуса Христа. Описана вона в Євангелії від Луки.

За біблійними писаннями, на сороковий день після народження батьки принесли Ісуса Христа до храму для причастя. Коли вони несли немовля, їм зустрівся старець Симеон Богоприємець, якому було написано не померти, доки він не побачить Спасителя.

За довге життя Симеон написав і переклав чимало релігійних праць. В одній з них він прочитав пророцтво, що Діва Марія отримає непорочне зачаття і народить Спасителя. Того ж дня зійшов Ангел з небес і підтвердив це. А ще сказав Симеону, що в день, коли старець побачить істинного Спасителя, його душа покине тіло і відправиться до раю.

Літописець, побачивши пару з немовлям, взяв малюка на руки, підняв над головою і проголосив Спасителем людського роду. Після цього Симеон помер.

Стрітенська вода

Народні традиції свята корінням сягають у язичницькі часи і символізують початок весни, підготовку до хліборобських робіт. Тому і вся обрядовість пов’язана з цією темою. На свято люди намовляли небесні вогні і води, аби ті літніми блискавками, зливами, громами не шкодили полям. Коли на території сучасної України прийняли християнство, Стрітення Господнє змістило народне свято.

На Стрітення у храмах проходять особливі богослужіння, освячують воду і спеціальні свічки — стрітенські, які вважають оберегами і запалюють у важкі моменти. Вода в цей день також має чарівну силу. Вважалося, що стрітенська вода не поступалася іорданській по силі і властивостям. Її використовували від пристріту, «поганих очей і вроків». На Стрітення цілющою вважали навіть воду з розтоплених бурульок, яку додавали в ліки чи освячували нею обереги (а ще будинки, худобу, подвір’я, вулики). Стрітенською водою не тільки кропили, а й поїли скотину — «щоб не хворіла». Ще після Стрітення в першу неділю на молодий місяць треба було окропити худобу в господі, а також вулики. За допомогою цілющої води і молитви замовляли зубний біль, а ще кропили людину, коли проводжали в далеку дорогу, на заробітки чи в армію, та й з собою давали водички.

… і стрітенські свічки

На свято під час богослужіння звертали увагу: як тріщать свічки, то влітку слід чекати громів. Запалену свічку несли додому, обходили обійстя, худобу, полум’ям малювали хрестики або громничні знаки (коло з хрестом всередині) на сволоках хати, дверях, вікнах, в хлівах. Зберігали свічку за образами і при потребі впродовж року запалювали під час молитви. Свічку наділяли великою силою і вірили, що вона здатна відвести біду, вберегти від хвороб, очистити житло, допомогти дівчатам прояснити долю (при ворожінні капали віск у воду). Такі свічки захищали оселю від негоди, грому, блискавки, пожежі, ними обкурювали дітей під час лихоманки, свічку використовували при важких пологах, щоб припинити сварки в родині та в інших випадках.

Стрітенську свічку (її ще називали стрічєнська, громниця, громничка, громнична) на Поліссі виготовляли з пахучого дикого воску, на Рівненщині прикрашали льоном та обв’язували червоною ниткою, на Волині — травичкою (громничкою) і «ведмежим вушком». Громнична свічка, прикрашена візерунками або стрічкою, була товща за звичайну. Для виготовлення свічки використовували бузинові товсті палички (вибирали серцевину, заправляли туди льняний гніт і заливали воском). Свічку могли розмалювати, додаючи у віск фарбу (сік з буряка, моркви), або наносили тільки хрестики. Свічки виготовляли як напередодні Стрітення, так і перед Різдвом, Йорданом, в Чистий Четвер, на Маковій і Спас. Свічку освячували до 12 раз поспіль — чим вона старша, тим сильніша. І за віруваннями, саме така поборе навіть хмари, які віщують лихо ниві. Свічкою обкурювали биків, як виходили на першу оранку, щоб «тепло у борозну лягло і рясними сходами проросло». А на Івана Купала стрітенські свічки затикали у ворота і хвіртки як захист від відьом. Мандрівникам давали з собою шматочок громнички, щоб «у дорозі була на підмозі».

Часто свічку розмальовували, додаючи у віск сік з буряка, моркви, інколи достатньо було і простих обов’язкових елементів (нанесення хрестиків), рослинні ж орнаменти вимагали більшої вправності і майстерності

В основному розмальовування свічок було розповсюджено в західних регіонах, менше — в центральних. Пізніше використовували більш сучасні техніки оформлення свічок. І завжди свічку тримали як оберіг, який після освячення в церкві зберігався рік у хаті (на покуті) і запалювали її за потребою. Від «громичної» свічки і саме свято називалося колись «Громиця» (крім «Стрітення» або «Стрічання»).

«Весна з зимою зустрічаються — наче зима з літом сперечаються»

У народі про цей день казали: «Весна з зимою зустрічаються — наче зима з літом сперечаються». І якщо до вечора в цей день потеплішає — перемога за літом, а якщо стане холодніше — за зимою. Звідси й давні назви — Зимобор, Стрічення, Стріщення, Громниці. В цей єдиний зимовий день можна було почути громове відлуння. Як загримить, то гуцули казали, що то «святий Юрій (той, якому Миколай передає ключі від весни) зброю випробовує і по чортах стріляє». Блискавки і грім вважались провісниками весни: вони пробують свої сили в березні, закріплюються перед Благовіщенням, і тоді вже весна активно наступає.

Казали, що на Стрітення зима іде туди, де було літо, а літо — де була зима. Люди чекали на прихід нового посівного сезону, а тому «скоріше проганяли зиму» з двору, з ланів, садів. Приходила надія на потепління, бо ймовірні морози могли бути вже останніми перед весною. Тому особливо уважно придивлялися до прикмет погоди, щоб знати, чого від неї чекати в перспективі.

Існувало чимало хліборобських прикмет, а саме:

як цей день ясний та тихий, то буде добрий урожай і можна очікувати гарного роїння бджіл і багато меду;

а вітер — погана ознака для ниви і гарна для саду;

як сніг випав вранці — на врожай ранніх хлібів, пополудні — на середній врожай зернових, увечері — буде недорід;

як іней на деревах, то вродить гречка і картопля.

Люди підмічали: яка погода на Стрітення, такою й весна буде. Тому й казали: «Як капає зі стріхи, не найдеться з літа потіхи», «Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів». «Яка б погода не була, дуй — не дуй, вітре, все одно іде не до Різдва, а до Великодня». Сніг вказував на затяжну і дощову весну, холод — на холодну весну. Сніг мете — вродить хліб. Сніг опівдні — до гарного врожаю пшениці, а вітряний день — до врожаю фруктів. Тихо і сонячно — вродить льон, відлига — пшениця. Як небо напередодні зоряне, то весна запізниться. Ясна і тиха погода — будуть гарно роїтись бджоли. Відлига — очікуй пізню весну, «в поле виїдеш не скоро». А як на Стрітення нап’ється півень води з калюжі, то чекай ще стужі. Як не видно сонечка, слід чекати морозів. Як під стріхою довгі бурульки, то стільки ще випаде снігу.

Свято Стрітення добре провести в колі близьких, помиритися з тими, з ким у сварці, а також повернути борги. Віталися в цей день благодійні справи, поміч немічним, сиротам, бідним.

А от що не можна робити на Стрітення:

лаятися, лихословити;

важко працювати;

купатися в лазні (для того треба було б фізично поробити: носити воду, рубати дрова);

брати і давати в борг;

вирушати у мандри (може завадити мінлива погода);

займатися рукоділлям, прати, виносити сміття, рубати дерева;

вдаватися до зневіри;

сумувати, зловживати алкоголем.

Олександр СТЕПАНЕНКО, Решетилівщина.UA