Гурт «Коло» — яскрава сторінка музичної історії Решетилівки

Засновник і незмінний керівник «Кола» Володимир Плюта — ще й багаторічний очільник Решетилівської дитячої школи мистецтв, музикант і наставник кількох поколінь учнів. До того ж Володимир Плюта разом з Віктором Ставицьким написали Гімн Решетилівки, після чого Володимир Плюта поклав віршовані рядки на музику.

Цього разу історія гурту «Коло» «звучить» у межах проекту місцевого радіо «ART Решетилівка», який розповідає про вокально-інструментальні ансамблі, музикантів та ВІА нашого краю. У розмові з Володимиром Плютою читайте про спогади, факти й живу пам’ять про гурт «Коло».

— Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, як і коли з’явився гурт «Коло»?

Ю.П: Гурт «Коло» був створений у 1985 році як колектив художньої самодіяльності Решетилівської райспоживспілки. Тоді ми навіть не думали, що ця справа стане такою довготривалою. Але вкладали всю душу в цю творчість. У підсумку гурт проіснував 25 років.

Ініціаторами заснування стали Григорій Убийвовк та Олександр Луб’янецький.

— Хто входив до складу колективу в різні роки?

Ю.П.: Склад змінювався, але всі учасники були надзвичайно талановитими. У різні роки в «Колі» грали: я — Володимир Плюта (керівник колективу, клавішні, акордеон, саксофон), Григорій Убивовк (вокал, бас-гітара, оператор), Михайло Гуржій (вокал, гітара), Василь Гуржій (вокал, гітара, клавішні), Олександр Луб’янецький (ударні, оператор), Валерій Ощенков був на ударних, Володимир Ярмола вокалістом. Ми пишаємося Володимиром, бо нині він захищає Україну від окупанта.

— Яким був репертуар гурту?

Ю.П.: Наш репертуар був різноплановим. Ми виконували обробки українських народних пісень, естрадні твори, а також власні композиції. Нам було важливо зберігати українську пісенну традицію й водночас бути сучасними. Багато моїх пісень грали…

— Що це за пісні? Про що вони?

Ю.П.: Різні… Жартівливі — про жінок, стосунки чоловіка та жінки. Наприклад «Казала, що одружимося».

«Ти вже рік завфермою працюєш, я в хазяйстві простий фуражир.

Ти в начальстві і людьми керуєш, я люблю тебе одну — повір.

Біля клубу в сутінках чекаю, другу пачку «Пріми» докурив.

«Можу я задержатись на фермі — ти від своїх ревнощів здурів» (Уривок).

Є й присвячені Решетилівці, про козаків. Пізніші мої пісні вже диктовані часом. І про Героїв АТО…. Воїнів.

— Де найчастіше виступав гурт «Коло» і чи відчували конкуренцію. В той час у Решетилівці були й інші музиканти?

Ю.П.: Ми багато їздили з концертами. Об’їздили практично всі села Решетилівського району, виступали в закладах культури Решетилівки. Також брали участь в обласних конкурсах у Полтаві, Кременчуці, Миргороді, Лубнах. А конкуренція була здорова. Ми ж пересікалися на сцені, з усіма дружили, на ювілейних концертах виступали

— Які конкурси та досягнення для вас були найбільш знаковими?

Ю.П.: Особливо пам’ятним став 2004 рік, коли гурт «Коло» здобув перше місце в обласному конкурсі художньої самодіяльності працівників зв’язку і пошти. Як переможці ми мали честь виступати на сцені обласного театру імені М. В. Гоголя.

— Чи були виступи за межами області?

Ю.П.: Так, у 2007 році ми представляли Полтавщину в Києві. На сцені Національної опери України виконували українську народну пісню «Цвіте терен» на чотири голоси. Це був надзвичайно хвилюючий і почесний момент. Думаю ми впоралися, бо й винагороду привезли в Решетилівку (посміхається. — Авт).

— Якою була нагорода за той виступ?

Ю.П.: Кожен учасник колективу отримав чоловічий костюм і грамоту від міністра. Але, чесно кажучи, найбільшою нагородою були емоції та усвідомлення, що ми гідно представили рідний край. Такий масштаб. Не всі тоді мали таку можливість.

— Володимире Юрійовичу, мабуть логічне питання, чому все ж таки гурт перестав виступати й існувати?

Ю.П: Дивіться, коли ми обирали назву для нашого гурту — «Коло», то зупинилися на асоціації зі словом «дружно», тобто разом, в колі. А коли помер учасник нашого колективу Василь Гуржій, ми вирішили припинити творчість. Не було настрою шукати музиканта. Він і вокаліст хороший і гітарист був… Не мали вже такого настрою тоді грати. Хоча це був час, коли ми гарно стояли на ногах. Це як починали, було важко — ні костюма, ні апаратури, крутилися, як могли.

— Що б ви хотіли сказати на завершення?

Ю.П.: Я в музиці все життя. Є що згадати — концерти, хлопців, як нас на сцені чекали, як на репетиції збиралися після основної роботи. Бо всі ж ці виступи були на добровільних засадах, скажімо так. Добре, що є проекти, які розповідають історії таких гуртів, як наш. Це теж історія…А всім хочу побажати здоров’я, перемоги й миру.

Юлія ГРІНЧЕНКО, Решетилівщина.UA