Діяльність Полтавського сільськогосподарського товариства на теренах Решетилівщини

Головний науковий поступ товариства відбувався у створенні науково-дослідних полів. Для проведення дослідів, президент товариства князь Лев Вікторович Кочубей (1810–1890) виділив ділянку землі в Демидівській економії (Полтавський повіт, поблизу Решетилівки), в маєтку дружини Єлизавети Василівни. Це було прогресивне на той час господарство, площею 2245 десятин землі, де сільськогосподарські культури вирощували в трипільних і навіть п’ятипільних сівозмінах. Останні обов’язково включали поля з багаторічними бобовими культурами, зокрема, люцерною. Саме сюди, вперше на теренах Полтавщини, у 1866 році, за ініціативою князя, були завезені із Швейцарії корови знаменитої симментальської породи — потім із цієї економії їх почали поширювати по всій Полтавській губернії. Це був справжній прорив у тогочасному молочному тваринництві. У цьому зразковому господарстві князя були закладені перші досліди під керівництвом секретаря товариства агронома Федора Івановича Гейдука (1832–1890).

У 1914 році, стараннями знаного фахівця з лісомеліорації Віктора Михайловича Борткевича, був одержаний дозвіл на організацію лісового відділення. Але відкриття його було відкладене до закінчення воєнних дій Першої світової. Хоча відділення в підсумку так і не було відкрито, але діяльність науковців просто вражає. Адже результатами їхньої праці користуються наші сучасники-мешканці Миргородського та колишніх Шишацького, Великобагачанського, Кобеляцького, Решетилівського районів, де колись були значні площі під ярами, балками та рухомими пісками, які зусиллям В. М. Борткевича та його колег по товариству були заліснені.

Товариство також займалося виставковою діяльністю. Кошти на влаштування та організацію губернських виставок надавало Міністерство державних маєтностей та губернське земство. Так, у Решетилівці в 1881, 1882, 1888 роках були відкриті ярмаркові виставки. Варто відзначити, що Полтавське сільськогосподарське товариство неодноразово брало участь у виставках інших губерній. Так, у 1882 році на Всеросійській виставці в Москві Полтавське товариство експонувало решетилівські й сокільські смушки разом з брошурою І. О. Базилевича «Про Решетилівську й Сокільську вівцю», за що отримало диплом та срібну медаль. Після закриття виставки Полтавське товариство передало експонати до музею Петровсько-Розумовської сільськогосподарської академії.

Товариству належав вагомий внесок у розвиток як грубо-вовняного, так і тонкорунного виробництва не тільки Полтавської губернії, а й інших південних губерній. Члени товариства провели у 1880 та 1881 роках два з’їзди вівчарів, та розпочали вивчення місцевих порід — решетилівської й сокільської, а також здійснили досліди з покращення грубововняного вівчарства шляхом симбіозу з каракульськими вівцями. З цією метою за 25 років, починаючи з 1888 року, Полтавське сільськогосподарське товариство здійснило 8 експедицій до Бухари, звідки було вивезено майже дві з половиною тисячі племінних овець на суму близько 100 тисяч рублів. Така багаторічна й наполеглива робота товариства в цій сфері діяльності сприяла тому, що у 1895 році в Полтавській губернії розпочалося страхування овець. Були створені і відкриті парувальні пункти, розплідники, започатковано наукові засади годівлі овець.

У 1896 році був створений друкований орган Полтавського сільськогосподарського товариства — журнал «Хуторянин», що мав представляти інтереси місцевого сільського господарства, кооперації, промисловості й торгівлі. Хоча ще у 1884 році цю ідею подавав активний учасник товариства плосківський поміщик Яків Варфоломійович Арондар, власник 760 десятин землі.

На сторінках «Хуторянина» за 1910–1911 роки, приміром, описуються досягнення представників нашого краю. Власниця Демидівської економії, поміщиця Марія Костянтинівна Чапліц (1862–1917) займалася племінним розведенням коней породи ардени, брабансони (бельгійські ваговози), сірої української худоби і каракулевих овець. Коні-ардени та каракулеві вівці в групах були премійовані на Полтавській губернській сільськогосподарській виставці золотою медаллю, а решта худоби — срібною.

У Решетилівці Григорій Іванович Шкурупій займався племінним розведенням курей породи лангшан та пекінськими качками. Був премійований у 1907, 1908, 1909 роках золотими та срібними медалями.

Із грудня 1909 по липень 1918 року посаду Президента Полтавського сільськогосподарського товариства обіймав наш земляк — Іван Петрович Шимков (1839–1919), уродженець села Михнівка. Він походив з козацького старшинського роду. Дійсний статський радник. Син гвардії поручика П. Ф. Шимкова — небожа декабриста І. Ф. Шимкова, приятеля Т. Г. Шевченка. За наукові досягнення був удостоєний ступеня доктора фізики Харківського університету. Потім працював на різних посадах, разом з родиною займався благодійницькою діяльністю. Так що наш внесок у розвиток сільського господарства Полтавщини та України можна характеризувати, як досить значний!

Юрій Кісіль