Як жінки із Онищенок годували фронт варениками, а нині плетуть теплі килимки для бійців

На ліпку вареників «підсіло» все село

Онишенківські вареники почалися зі давнього, як цей світ, бажання місцевих жінок і мам нагодувати хлопців, які пішли на фронт боронити свою землю. А в перші дні повномасштабного вторгнення їх чимало поїхало із села. І син пані Ніни, котрий до того був у АТО, теж знову взяв до рук зброю. От сусідки Тамара Луценко та Ніна Мальцева й почали розмірковувати, чим би його таким нагодувати хлопців, аби не забарне, смачне, ситне і не псувалося під час транспортування. На думку миттєво спали вареники.

«Спочатку нас було троє — ми з Ніною і її донька. Ліпили вареники у Ніни на кухні, — розповідає пані Тамара. — Потім Ніна зателефонувала своїм знайомим дівчатам, запитала, чим ті займаються і розповіла про нашу ідею. Відповіли: «О, раз ви таке добро робите, то й ми вам будемо допомагати». Так у кулінарному батальйоні з’явилися Таня Горобець і Таня Снитка з донькою. А потім селом пішов поголос про вареники, бо жінки почали запитувати, в кого є зайве борошно, капуста чи інші овочі, аби збільшити об’єми виробництва на імпровізованій вареничній мануфактурі. Далі Онищенки охопила ланцюгова реакція — на ліпку вареників «підсіло» все село. Вийшли на волонтерів — двох дівчат з Полтави, котрі доправляли допомогу на передову. Домовилися, аби ті заїздили у Онищенки по вареники.

Лік вареникам йшов на тисячі

Скільки зліпили вареників під час того вимушеного марафону, ніхто не рахував. Пані Тамара розповідає, що лише одного дня якось таки порахували — вийшла партія у 790 вареників за день. Хтось із дівчат тоді зауважив, що у попередні дні було значно більше. Так що лік наліпленого й замороженого йшов на тисячі. «Ми збиралися на кухні о 9-й ранку і розходилися після 3-ї дня, — розповідає Тамара Луценко. — Ходили, мов на роботу, без вихідних, на суботу та неділю взагалі не зважали, бо у всіх було суцільне 24 лютого. Ця спільна робота допомагала стрес пережити і не впадати в паніку».

То був справжній конвеєр, жінки не зважали не те що на свята, на біль у спинах, який з’являвся після такої роботи. Думали не про себе — про бійців на фронті. Варенички на передову «для синочків» готували із різними начинками: капустою, картоплею, сиром, затиркою (сало+цибуля+борошно). З борошном для вареників допомагала староста Світлана Нестерець. Чоловіки чистили картоплю і цибулю на начинку, потім вже готові вареники розносили по будинках, де були морозильні камери — на заморозку. Щоранку свіжу партію вареників волонтери забирали на Полтаву.

Та на початку квітня вареничну мануфактуру довелося прикрити — багатьох у селі підкосив коронавірус. Тож вирішили не розносити заразу по селу.

Годувати якщо не варениками, то свіжими овочами й домашніми соліннями

Але якщо думаєте, що через пошесть онищенківські жінки перестали допомагати фронту, то не на тих напали. Весна пройшла у клопотах на городі, як і частина літа. З фронту приходили хороші новини, проте війна не припинялася. На городах у Онищенках вже почали поспівати насаджені турботливими господинями зелень та перші овочі. «Збирали врожай, телефонували волонтерам і відправляли хлопцям домашні помідорчики із огірочками, — розповідає Тамара Луценко. — Потім взялися за консервування, бо зрозуміли, що наших захисників потрібно буде і взимку підгодовувати».

Декілька партій осінніх гостинців — картоплі, моркви, цибулі, столового бурячка й консервації — на фронт передавали вже з головою Спілки ветеранів АТО Решетилівщини Олегом Мотузкою. У нього пані Тамара й вирішила дізнатися, а чи не згодяться хлопцям на фронті її плетені кружки. На той момент добра знайома Олександра Шоломіцька з Решетилівки вже почала перешивати старі пальто на лежаки для бійців. Сусідка пані Тамари і колега по вареничній мануфактурі Ніна Мальцева допомагала зібрати у Онищенках старий верхній одяг на лежаки. А раптом і плетені килимки, які Тамара Луценко виготовляла для себе і дарувала знайомим, теж стануть в нагоді? Олег Мотузко вислухав пропозицію: «Та що ви, звісно підійдуть і вони там потрібні. Хлопці всьому раді — плетіть».

Тепло плетених килимків помножене на материнські молитви

Після цієї розмови окрилені сусідки взялися до справи. Хоча вона й забарна — зізнається Тамара Луценко. Найскладніше не плетіння — спочатку потрібно нарізати багато стрічок та зшити їх між собою, аби було з чого плести килимок. Тому зі стрічками пані Тамарі допомагає чоловік — нарізає їх вечорами, а сусідці Ніні — подруги. У хід йдуть старі футболки, одяг із натуральних тканин. Пані Тамара пояснює, що такі килимки хлопці використовують як утеплювач — підв’язують спину, аби було тепліше у холодному зимовому окопі. Тому для стрічок і використовують натуральні тканини, щоб бійцям було тепліше. Наплетені килимки теж не рахували, на початок цього місяця у пані Тамари їх було вже біля трьох десятків. Вдома це добро не залежується — жінки відразу відправляють все у Спілку до Решетилівки, а звідти — на фронт. Бо килимки, як і лежаки, окопні свічки чи навіть дороговартісні автівки на війні — просто розходний матеріал. Тому й не покладають рук пані Тамара з пані Ніною — плетуть свої теплі килимочки «для синочків».

«На душі стає легко, бо знаєш, що хоч чимось допомогла нашим захисникам, — зізнається Тамара Луценко. — Ми ж передаємо хлопцям тепло нашим сердець із цими килимками. Бо кожен плету з молитвою, читаю її від душі й усього серця, молю, щоб був оберегом, зберіг життя і дарував тепло своєму власнику. Як ото мама в дитинстві вчила, так і повторюю. Зараз кожне слово мами й бабусі згадується, тепер воно має особливий сакральний зміст і енергетичну складову. Нехай Бог береже наших захисників, а ми тут в тилу готові бути їм надійною допомогою і підтримкою. Та головне — щоб якомога швидше настала Перемога».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA