104 роки від початку антибільшовицького руху на Решетилівщині

Після того, як Решетилівщину захопили більшовики, витіснивши війська Денікінської армії, почалися вибори до волосних та дільничних рад. У самому містечку Решетилівка, окрім волосної ради, були утворені й дільничні ради (за сучасними мірками їх можна прирівняти до сільрад) — Базарна, Цибулівська і Загатчансько-Замогилянська. Також насильно були створені комітети незаможних селян.

У той же час невдоволення політикою більшовиків викликало масовий збройний опір громадян різних поглядів та переконань. Навесні і влітку 1919 року почав ширитися повстанський рух, представники якого знищували активістів і продзагонівців, які конфісковували у селян продовольство. Так, 9 травня того ж року в Решетилівку з боку Михнівських лісів увійшов загін Молчанова, який знищив у боях чимало червоногвардійців.

На початку січня 1920 року місцевий більшовицький партизанський загін, яким командував Яків Огій, було приєднано до РСЧА, а самого Огія Всеукраїнський революційний комітет затвердив головою Решетилівського волревкому. З першого дня роботи органи радянської влади почали відбирати у більш-менш заможних селян землю, реманент і розподіляти їх серед сімей бідняків та червоноармійців. Таким чином між ними було розподілено 6 тисяч десятин землі. Окрім того, більшовики відправляли до Полтави щоденно близько 20–50 підвод, навантажених різним збіжжям, а також насильно заготовляли фураж, продукти, відбирали в населення коней для потреб Червоної армії.

Примусове вилучення хліба перетворилося на відверте пограбування селян. Щоб зберегти плоди своєї праці, а часто й своє життя, селяни бралися за зброю, об’єднувалися в загони. Так, влітку 1920 року у Калениківській волості діяли загони повстанців чисельністю до 1000 чоловік. Вони вбивали комуністів, продагентів, громили більшовицькі ради.

Селянська молодь активно долучалася до повстанських загонів. Це засвідчують списки розстріляних більшовиками повстанців, які радянською владою кваліфікувалися як «злісні дезертири» і «бандити». Серед розстріляних згідно з більшовицькими списками: Григорій Ребрик (20 років), Григорій Осавул (21), Яків Дмитренко (22), Сергій Блоха (22), Ілля Каленчук (22), Іван Закарлюка (22), Іван Козюра (22), Іван Колісник (20) та багато інших.

Відчайдушні атамани у Решетилівці

У ніч з 17 на 18 липня 1920 року загін отамана Кузьменка увійшов у Демидівську волость. Місцевий загін міліції чисельністю близько 15 чоловік спробував чинити опір. Як наслідок, у бою загинув старший міліціонер Петруня, а начальник волосної міліції Григорій Ляшенко потрапив у полон, але потім утік. Доки міліціонери відстрілювалися, голова Демидівського волревкому Іван Овсій, зачувши перші постріли, втік з села і повернувся до нього лише вранці, коли повстанці залишили територію.

Не пощастило демидівським більшовикам і в серпні 1920 року, коли в село вступив загін під командуванням Нестора Махна. Більшість демидівських активістів дременула, а от продагента Михайла Фесенка, махновці впіймали і порубали шаблями.

Особливою активністю в наших краях відзначався загін Андрія Левченка. Протягом вересня 1920 року він діяв в основному на півдні Кобеляцького повіту, а в жовтні вирушив на північ. У рейді брало участь понад 600 чоловік при чотирьох кулеметах. Від Малої Перещепини вони повернули на Решетилівку, яку очистили від більшовиків 4 жовтня, і далі через Говтву і Хорішки вступили на територію Хорольського повіту. 14 жовтня вони знову повернулися в Решетилівку, де перебували протягом трьох днів. Під час боїв за наше містечко вони повністю винищили особливий червоноармійський загін та місцевих комуністів.

Окрім того, на початку жовтня 1920 року загоном Марусі Чорної були вбиті в Решетилівці голова райпарткому Бутенко і помічник завідуючого ливарним заводом Демиденко, наставлений більшовиками.

Як більшовики боялися за власну шкуру і продовжували грабувати селян

До нашого часу дійшли спогади одного з тутешніх більшовицьких активістів Івана Овсія: «Завжди перебували під напругою, вдень керували, а в ночі ходили з гвинтівками, спали де прийдеться, більше в степу».

Цей загальний переляк волосних більшовиків передавався і на села, де не обходилося без курйозів. Так, у селі Лиман Перший були такі часи, що наставлені більшовиками владні структури керували… по черзі. Такий порядок був встановлений тому, що повстанські загони проходили через село по кілька разів на день і в першу чергу вбивали представників насадженої більшовиками влади, а тому ніхто не хотів займати «виборну» посаду. Кожен керував селом по черзі, як кому поталанить. Вірніше не керував, а тільки носив з собою печатку ревкому і протокол зборів як виправдальний перед більшовиками документ, якщо вони нагрянуть у село.

На той час Решетилівський волревком провадив повальні реквізиції (тобто грабунок) серед так званих «куркулів» і назбирав 1 мільйон 200 тисяч 500 рублів, але втратив їх через недбалість голови волревкому Ф.М. Яременка. Він пояснив це тим, що гроші носив з собою, але коли переховувався від повстанців, то десь їх загубив…

У роботі Решетилівського волосного комітету незаможних селян особливу роль грав бойовий загін під командуванням такого собі Кордіка, який займався вилученням хліба у населення, допускаючи при цьому значні зловживання владою. Терпець селян увірвався, і Кордік був убитий.

Невловимий Махно і чому продрозверстку на Полтавщині виконали лише на 13%

У грудні 1920 року на Полтавщині був сформований червоногвардійський корпус Нестеровича для боротьби з «бандитами». 13 січня він вирушив з Полтави на Решетилівку, куди за даними розвідки направлялася армія Нестора Махна. Як то часто траплялося, інформація виявилася неточною, махновці пройшли не через Решетилівку, а через однойменну залізничну станцію, тобто на 9 верст північніше. До речі, завдяки рейдам хлопців «батька» Махна та інших повстанських загонів, продрозверстка Полтавщиною була виконана на січень 1921 року лише на 13%.

14 червня 1921 року Решетилівський волревком отримав звістку про те, що загін Махна перебуває в селі Плоскому і скоро буде в Решетилівці, керівники волревкому разом з охороною спішно втекли на ст. «Решетилівка», де на той час знаходилися регулярні частини Червоної армії. Цього разу махновці дійсно під вечір прибули в наше містечко, а на ніч відбули у село Остап’є.

Наступного дня зранку волревкомівці повернулися в Решетилівку, де знайшли трупи більшовицьких активістів, зламаний телефон і спалені документи. Незабаром до волосної управи на парокінній тачанці прибув сам Яків Огій. Коли очолювані ним підлеглі підраховували збитки, зі спостережного пункту надійшло повідомлення, що у містечко в’їжджають на конях якісь озброєні люди. Що було потім, описує учасник тих подій П.М. Білокінь: «З приміщення волревкому нас вибігло 6 чоловік, сіли на парокінні тачанки і кинулися тікати. Біля кутка Київської дороги нам навперейми верхи на конях вискочило близько 30 махновців, зчинилася стрілянина. Ми врозсипку, вони за нами. Я заскочив у перший двір, а потім на город, де росли високі бур’яни, упав і відразу поповз убік. Бандит пробіг повз мене стріляючи на ходу у різні боки. Інші товариші зробили теж саме. Через деякий час чути було стрілянину за мостом і на Цибулівці».

Того ж дня близько 14-ї години головнокомандуючий військами України і Криму Михайло Фрунзе вирушив зі станції «Решетилівка» в Решетилівку, щоб особисто розвідати, що діється у містечку. З собою прихопив лише 2–3 чоловіки, мовляв, чому це такий великий воєначальник повинен якихось там бандитів боятися. Коли вони під’їздили до волості, на площу з боку «Загатки» вискочили 30–40 кавалеристів.

Почалася стрілянина. Начальник міліції Маховський був убитий на місці разом з конем, а за червоним генералом кинулося 10 вершників. Але кінь у Фрунзе виявився прудкішим, і йому вдалося втекти.

19 липня 1921 року з Полтави до Харкова писали: «Не дивлячись на максимальний натиск на село як ревтрибуналами, так і репресивними заходами, подальше виконання продрозверстки зупинилось. Навіть внаслідок збільшення частки відрахувань комнезамам, сільміліції з 20 до 28% від конфіскованого, надходжень не добавилося». Вже не було чого конфісковувати.

На всі конфіскації, експропріації, а вірніше — на відкритий грабунок, хлібороби відповіли збройним опором. Протягом 1920–1922 рр. на території Полтавського повіту діяло 55 повстанських загонів, Кобеляцького — 35. У нашому краї на теренах Решетилівської, Демидівської. Площанської, Братешківської, Калениківської волостей діли повстанські загони Оверченка, Молчанова, Мальованого, Кузьменка, Андрія Левченка, Івана Біленького, Марусі Чорної, Ониська Щербака, які, хоч і не змогли вибити більшовицьку владу, регулярно влаштовували напади на більшовиків, намагаючись зупинити відверто грабіжницьку політику по відношенню до українських селян.

Юрій Кісіль