Василь Сахно — борець за волю України

Сьогодні мова піде про військового та громадського діяча, учителя, інженера-економіста, науковця, добродійника Василя Івановича Сахна.

Він народився 30 червня 1887 року в місті Решетилівка Полтавського повіту Полтавської губернії у сім’ї Івана та Тетяни. У 1908 році закінчив Велико-Сорочинську вчительську семінарію, потім у 1912–15 роках — Глухівський учительський інститут.

У ті часи Василь Сахно працював інспектором 4-класної взірцевої школи при Глухівському вчительському інституті, був вчителем 8-го класу Глухівської жіночої гімназії, вчителем 1-ї вищої початкової школи в місті Кременці на Волині, інспектором 1-ї Кременецької вищої початкової школи, вчителем Кременецької державної гімназії.

Починаючи із листопада 1918 року Василь Сахно служить в Українській армії. На військовій службі — командиром батареї Окремого дивізіону 1-ї гарматної бригади і 18-ї гарматної бригади. Наприкінці наступного року став державним інспектором Волинської групи Армії УНР, виконуючим обов’язки Закордонного відділу Генерального штабу Армії УНР (1920–1921 роки). Військові звання Василя Сахна — старшина-гарматник російської імператорської армії, сотник Армії УНР (із 1918), майор. «Спогад» про епізод з часів Першого Зимового походу Армії УНР він занотував на початку 1920-х років. Потім він ліг в основу історичної новели Романа Коваля «Орисин кожух» із циклу «Багряні жнива української революції». Ось його скорочена версія:

«На переході між Любаром і Улановом старшину Василя Сахна, хворого на тиф, залишили у старої вдови. Занесли прямо з воза і поклали на сіно, розстелене на підлозі. А самі поспішили далі. Господиня не була здивована, ані рада, ані не рада…

— Ось і доходився, доблудився, — сказала вона. — Положили, й лежи. А мати дома хай чека. Та й мені буде робота. Не дай Боже, вмреш, треба робити труну, а з чого я зроблю? Дошки, що на лавах, тримаю для себе.

— Мамо, що ви кажете, може, й не вмре, — втрутилась сімнадцятилітня дочка її Орися.

— Тобі яке діло, що я кажу? — розсердилася жінка. — Твоє діло мале. А потім погодилася: — А може, й не вмре… Ти ліпше накрий його, бачиш, як труситься. І Орися накрила козака кожухом, який зняла з себе. Очуняв він за кілька днів. Лежав на лаві, з якої господиня збиралася робити труну, на чистій постелі. Господиня сиділа поруч.

— Може, дати поїсти? — лагідно запитала вона. Видно було, що вона рада, що козак прийшов до тями. За декілька днів Василь вже ходив — сили прибували щодня. І він почав збиратись у дорогу. Господиня намагалася відрадити його.

— Замерзнеш у своїм одязі. Та й куди підеш? Ваших не чути, вони десь далеко. Оставайся до весни, поживеш і нам допоможеш! — «Та й Орися до весни підросте…», може, й така невиказана думка на мить з’явилась у господині. «А там, дивися, хто зна, може, й пара буде…»

Але він наполіг: обов’язок перед товаришами кликав. Тоді жінка звеліла Орисі показати дорогу, по якій пішла його частина. Дівчина вивела за село козака, з яким їй не судилося бути разом, і показала мовчки на той шлях.

— Щасти вам Боже! — сказала на прощання і за кілька хвилин навіки зникла за хатами. Що творилось в її серці, хто знає… Був січень 1920-го. Він давив морозом. Але козакові було байдуже, бо під шинелею грів його Орисин кожух».

У 1920 році Василь Сахно вступив на філософський факультет Варшавського університету, а 28 серпня 1922 року — до Української господарської академії у Подєбрадах (Чехословаччина). Надалі Василь Іванович був головою ради Академіків громади УГА у Подєбрадах, членом комісії зі складення економічної української термінології при кабінеті Народного господарства УГА, професором-стипендіатом економіко-кооперативного факультету при кафедрі місцевого самоврядування УГА, головою Союзу інженерів та техніків українців-емігрантів у Варшаві.

Так, на засіданні семінару економічної політики й економічної географії УГА наш земляк озвучив реферат на тему «Селянські рухи в України». На семінарі прикладної економії, який проходив від 20 червня до 4 липня 1924 року виголосив реферат на тему «Аграрна політика радянської влади». Серед літографованих видань кабінету народного господарства є й робота студента В. Сахна «Аграрна політика радянської влади». Статтю з такою назвою опублікував у збірнику «Господарські нариси». Також публікувався в «Записках Академічної громади». Ось назви деяких статей — «Податки в СРСР», «Колективні господарства», «Наша громада». Написав статтю «Землеволодіння Полтавщини до революції 1917 року».

19 травня 1927 року професор Лука Бич написав «Реферат про кандидата на професорського стипендіата інженера-економіста Василя Сахна». Лука Бич дійшов до висновку, що Василь Сахно вміє «без зайвих подробиць, ясно й живо освітити питання». Бич вважав, що дипломну працю Василя Сахна на тему «Шкільна справа в Чехах та місцеве самоврядування» «треба визначити видатною». «Ця праця, — стверджував Л. Бич, — свідчить про здатність пана Сахна до наукової роботи. Крім того, пан Сахно, без сумніву має видатний педагогічний хист і всі дані бути хорошим лектором». Незабаром Василь Іванович закінчує економічний відділ сільськогосподарського інституту УГА в Подєбрадах «з вислідом дуже добрим».

В 1928 році у часописі «Табор» наш земляк опублікував статтю «Делегатом від повстанців…» про безлад, який творився в Україні в листопаді–грудні 1919 року на Київщині і Поділлі; того ж року у тому ж таки часописі оприлюднив спомин «Тиждень у Гетьманській дружині» — про антигетьманське повстання в місті Кременці Волинської губернії в листопаді 1918 року.

Починаючи з 1928 року міністр військових справ генерал Володимир Сальський скерував Василя Сахна на контрактну службу до Війська Польського старшин Армії УНР.

У 1955 році Василь Сахно склав пожертву Злученому українському американському допомоговому комітету у Філадельфії. Був нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Подальші біографічні дані Василя Сахна, на жаль, не відомі. Як і дата та місце смерті нашого великого земляка.

Юрій Кісіль