Ансамбль художньої фабрики: їм аплодував Париж…
94 роки тому був створений хоровий та танцювальний колектив Решетилівськї фабрики ім.Клари Цеткін.
В далекому 1932 році в Решетилівській художньо-промисловій артілі ім. Клари Цеткін був організований ансамбль пісні і танцю. Його керівник Олександр Слизький — самодіяльний композитор України. На початку 1930-х років він працював у Полтавському будинку народної творчості. А далі його «засватала» у Решетилівку Миля Оксентівна Рудобашта-Товста, яка на той час працювала по культурній частині в артілі.
Ось як згадувала вона про нього: «В такого й на вухо тугий заспіває, а тут — дівчата голосисті, дзвіночки немов». На районному святі «День пісні», яке протягом сорокових–п’ятидесятих років відбувалося у травні в Решетилівці, Олександр Слизький керував зведеним хором із понад тисячі виконавців. У це важко повірити, але цей факт — чиста правда.
У 1936 році творчий колектив налічував 40 чоловік. У своїй програмі ансамбль виконував чотирьохголосні класичні хорові твори. Капела виконувала твори найвизначніших композиторів: Леонтовича, Лисенка, Глінки, Стиценка та інших. Того ж року колектив прийняв участь в районній, обласній та республіканській музичній олімпіадах. І як найкращі в Україні, були представлені в Москві. Там решетилівці зайняли 2-е місце і отримали премію — рояль, баян та 25 тисяч карбованців. Окремі виконавці до того ж отримали безкоштовні путівки в санаторії, будинки відпочинку, відрізи на костюми із на той час цінних матеріалів. Творчий злет ансамблю тривав і надалі — на районних та обласних конкурсах він займав перші місця.
Та повсякденний уклад життя земляків перервала війна. Під час окупації в районі працювали всі підприємства, окрім артілі ім. Клари Цеткін. Напередодні вступу німців до Решетилівки керівник артілі Данило Панасович Плужник наказав майно та сировину працівникам розібрати по домівках. Під час окупації хор зібрався лише один раз, коли відправляли наших земляків до Німеччини на роботу — хор співав журливі українські пісні…
10 січня 1946 року співочий колектив був відновлений, отримав назву ансамблю пісні і танцю, і вже наступного року посів перше місце на обласному конкурсі. 1949 року колектив брав участь в районному конкурсі, був нагороджений похвальними грамотами і рекомендований як кращий в художній самодіяльності на Республіканський конкурс. Тут він зайняв 2-е місце і був нагороджений премією — піаніно.
У 1952 році ансамбль готувався до Московської декади. Готував колектив композитор Яків Самійлович Цегляр. За його композицією була вивчена пісня «У нас у Полтаві» та ряд класичних творів радянських композиторів. Балетну композицію готував балетмейстер з Києва Підгайний. У зв’язку з тим, що Всесоюзний огляд колективів художньої самодіяльності був відмінений, московський глядач так і не побачив виступ решетилівських артистів.
Через два роки колектив приймав участь в районному конкурсі, де посів 1 місце і був нагороджений Похвальними грамотами. А також отримав у премію патефон та за рішенням журі був рекомендований на республіканський конкурс. Тут також колектив отримав високі урядові відзнаки та баян. Керівник колективу Микола Максимович Верховод отримав в премію іменний годинник. Солістка Катерина Ткаченко — срібний сервіз. На той час жіночий ансамбль пісні і танцю налічував 60 чоловік.
Ансамбль виконував різні класичні твори Лисенка, Леонтовича, Глінки, Майбороди, Верьовки, Жданова, Цегляра, Ревуцького, Штогаренка, Філіпенка та інших. Колектив співав і власні композиції. Наприклад, виконував пісні «Про діла колгоспні наші» (слова Д. Білоуса, музика творчої групи ансамблю), «Вишиваю я сорочку» (слова І. Неходи, музика Шебітченка — художнього керівника ансамблю).
Лише за 1954 рік ансамбль дав 27 концертів на загал та 14 для робітників. Концерти давалися на колгоспних бригадах та численних філіях артілі, для передовиків сільського господарства, відбувалися концерти для жителів райцентру в святкові дні.
Деякий час керівником ансамблю був відомий український хоровий диригент, композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв України Григорій Семенович Левченко.
У 1959 році, після перемог на районних та обласних конкурсах, колектив виборов право представляти область на Всесоюзному рівні. Танцю решетилівських вишивальниць аплодував аж сам Париж.
Про це французький оглядач газети «Нувель крітік» писав так: «Найсильніше враження справив на мене танець відомих своїм мистецтвом вишивальниць із Решетилівки…». Потім цю статтю передрукувала радянська «Правда».
Ця слава не лишилася непоміченою — дійшло до того, що деяких учасниць нашого хору почав переманювати хор ім. Григорія Верьовки. Його учасницями стали Валентина Коваль та Валентина Черкун. У Краєзнавчому музеї нині експонується грамплатівка з їхньою піснею «Туман яром».
У різні роки на чолі самодіяльного колективу також були Михайло Васильович Легкий, Степан Іванович Москівець, Володимир Миколайович Міронов, Сергій Іванович Петряник. Проте у 1990 році через певні суб’єктивні обставини славетний хор припинив своє існування. Хоча, можливо, із відродженням Центру вишивки та килимарства, у майбутньому вдасться відновити і славетний колектив…
Юлія ГРІНЧЕНКО, Решетилівщина.UA