Валентина Приходько: як чепуриться Нова Михайлівка, стає екосвідомою і тихо робить добрі справи

Україна сіє хліб, садить городи, чепурить міста й села. І наша Решетилівська громада — яскравий тому приклад. Як живеться старостатам після року повномасштабного вторгнення — про це поговоримо у серії інтерв’ю із старостами. Тим більше, що вони на сесіях міської ради мають звітувати і вже звітують про минулий рік своєї роботи. А розпочинаємо розмову з очільницею Новомихайлівського старостинського округу Валентиною Приходько.

— Пані Валентино, що за цей рік повномасштабної війни змінилося у Новій Михайлівці?

В.П. Все так само — працюємо. Тільки тепер люди нарешті трішки відійшли від отого страшного шоку і вже повертаємося до того, що потрібно подбати і про село, робити ту роботу, що рік не робили. Одним словом — наводити в старостаті порядок. Наприклад, прибрати сміттєзвалище. Воно в нас було й раніше, але перед війною ми його окультурили і вже вирішили, що не будемо туди вивозити непотріб. Одне радує, що за цей рік люди все-таки вивозили переважно сіно, яке лишилося попріле, чи якісь гілки, опале листя. Щоб все це не палити на подвір’ї, вивозили на те сміттєзвалище. Були випадки, що траплялося й побутове сміття. Та не факт, що це й наші руку доклали, бо звалище знаходиться на межі із сусіднім районом. Проте звалище ми прибрали, вивезли і сподіваємося, що його більше не наскладують.

— А як із весняним прибиранням у старостаті? Війна війною, але всі намагаються благоустроїти села й міста.

В.П. Прибирати почали, як тільки-но прокинулися від зими. Першим був центр села. Потім до «гробків» намагалися прибрати всі кладовища. Все вдалося гарно, пообкошували, пісочок підвезли — люди залишилися задоволені. Уже стільки років закликаю односельців, аби вони на цвинтарі не несли пластикові квіти та вінки. І в цьому році, скажу відверто, була дуже приємно здивована, бо спеціально у понеділок проїхалася кладовищами: вінків взагалі не було, лише поодинокі штучні квіти. Люди переважно несли живі квіти — гвоздики, тюльпани, нарциси.

— У громаді прокидається екосвідомість?

В.П. Громада просто бачить, як на центральному кладовищі у селі Нова Михайлівка, вивезли просто велетенський смітник. Він аж у людські городи «посунувся». Щоб туди заїхати тракторові, довелося трьох мешканців, чиї двори межують із кладовищем, просити, щоб пустили трактор, бо дороги там немає як такої. Тоді ми вивезли просто величезну купу непотребу і якраз мабуть люди усвідомили, на скільки це шкідливо. Ми вичистили величезне звалище, вигребли, прибрали і тепер бачу, що в принципі, люди підтримують порядок.

— До війни Нова Михайлівка була активною у плані участі в різних конкурсах, подавала на них цікаві проєкти…

В.П. … і з задоволенням будемо робити це й надалі. Тому з нетерпінням чекаємо, коли знову відновиться наш місцевий конкурс «Громадський бюджет».

— Це той, завдяки якому у старостаті з’явилися сакури? Це і любов, і гордість велика, проте й біль, зважаючи на охочих понівечити деревця.

В.П. Деревця привезли 22 листопада 2021 року. Тоді йшли шалені дощі, не було морозів. Того року виграли конкурс ми й Покровське. Їм тоді привезли павловнії. Там староста вирішив, що деревця перезимують і вже тоді будуть висаджувати навесні. Тож саджанці заховали, поливали, доглядали. А я подивилася на ці дерева, зрозуміла, що вибору немає, бо невідомо, що з ними за зиму буде, тому потрібно саджати. Це був шалений ризик, але довелося. Десь на початку грудня, коли трохи перейшли дощі, ми їх і посадили. Морозів не було, земля не була мерзла. Звісно було трохи лячно. Та й скандалів у селі не бракувало: навіщо витратили ті кошти, воно не прийметься, бо посаджено не правильно.

— Як завжди, експерти включилися?

В.П. Так. Але навесні посаджені дерева прокинулися. Не всі прийнялися, але не тому, що були посаджені не в сезон (інакше б усі пропали), а тому що корінець був слабкий. Бо дерева були великі, а привезли їх у відеречках, корінець був десь підбитий. Проте більшість по весні прокинулися і вперше зацвіла. Все було чудово, а потім побачила, що ніби з ними щось не так — в’януть і все. Повичитували все про догляд за сакурами, знайшли необхідне лікування. Коли дерева відцвіли, побризкали препаратами і все літо працівники старостату та благоустрою, бібліотекар і завклубом (усього зі мною 5 чоловік) раз на тиждень масовано поливали сакури. Воду набирали метрів за 300 від парку і під кожну деревину заливали по відру води. Отака в нас була процедура — всю весну, літо й осінь, бо вона була жарка, а ми переживали, щоб дерева вистояли. Восени побачили, що робили все це недарма.

— Але знайшлися ручки, які чухаються і яким квітучі сакури тепер заважають.

В.П. Уперше гілку зламала дитина. Й мені відразу написали, що бачили, хто. Я не чіпала тата з мамою, проте у групу написала, бо знаю, що батьки точно її читають. Та не встигла написати, як знову гілки зламали. Знаю, хто це зробив — теж дитина. Мама побачила, що наробило її чадо, крикнула, щоб викинула квіти й пішли геть з парку. Не було слів: ну як так можна?! Відтепер старші діти, коли гуляють у парку, наглядають за деревами. Домовилися, коли побачать когось, щоб зателефонували мені. Так що тепер у нас у селі багато сторожів, які наглядають за парком.

 — Як із дорогами? Чи є якісь плани на ремонт?

В.П. Щодо планів не можу нічого сказати. Бачила, як і ви, що міська влада передбачила на співфінансування ремонту доріг 6 мільйонів гривень на Службу автомобільних доріг. Та які напрямки, поки невідомо, але будемо сподіватися, що й наш напрямок потрапить до списку. У нас рейсовий автобус ходить через Кривки та Потеряйки. Дороги там взагалі немає. Там і обочини немає, щоб проїхати. Не дорога, а напрямок, як то кажуть. Але розуміємо, що війна. До Піщаного зробили дорогу, коли ремонтували трасу Диканька-Решетилівка. Всі нею поїхали — і тепер між нами та Піщаним фурами дорогу знову розбили. Тому дуже хотілося б, щоб хоч якусь дорогу підлатали. Я вже казала, щоб між Потеряйками і Новою Михайлівкою просто зрізали верхній шар, аби можна було проїхати.

— На чому сконцентрована волонтерська допомога, яку передає громада?

В.П. Зараз це переважно продукти, випічка. У холодну пору року займалися виготовленням окопних свічок, зараз не сезон. У нас у старостаті прийнято добро робити тихенько. Кому потрібна допомога — знайшли, передали. За рік робилося багато всього, просто не пишемо про це. Люди в старостаті знають, а для сторонніх інформація не потрібна. Так, хотілося б написати про якийсь грандіозний і масштабний збір. Проте в нас переважно звична, буденна допомога.

— Але люди охоче відгукуються на потреби військових? Немає такого відчуття, як у 2015-16 роках, що війна далеко, а в мирних селах від неї втомилися?

В.П. Ні, навпаки. Коли спілкуємося, земляки завжди запитують, як там мої хлопці — де батько, брати, чоловік. І зізнаються, що дуже бояться, щоб усе це не перейшло знову, як було з 2014 року, щоб не заморозили й не зробили чергове АТО. Щоб не розтяглося ще на 9 років, а дійшло до логічного завершення — війна має закінчитися нашої Перемоги, потрібно виходити на свої кордони й виганяти ворога з країни назавжди.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA