Історія рідного села у спогадах Олексія Лобача (закінчення)
Шукаючи черговий матеріал у рубрику «Ретроспектива», перебирав архів нашого краєзнавчого музею і випадково натрапив на цікавий звіт 2008 року пошукового загону «Лобачі» Лобачівської ЗОШ — ступенів під назвою «Лобачі. Історія села: минуле, сьогодення, перспектива», створеного під час проведення пошукових експедицій у період з лютого 2007 року по січень 2008 року.
У звіті подається розповідь про історію села, створена на основі спогадів жителя села Лобачі, орденоносця-танкіста, учасника Другої світової війни Олексія Лобача (17.11.1921–02.06.2010), який працював старшим енергетиком тутешнього колгоспу ім. Димитрова. Тож до вашої уваги — продовження споминів земляка, які він занотував у декількох товстих зошитах. Авторський правопис зберігаю, але роблю деякі незначні виправлення.
Про голод і війну
»…Трагедія 1933 року продемонструвала не тільки голод і його винуватців, а й жахливих «людей-звірів». Перелигач, хата якого була на відстані від хуторів, ловив молодих і здорових, забивав і збував на ринку. Аж моторошно стає! Звірі і ті самі себе не знищують!
За часів 30-х років ХХ століття Лобачівська сільська рада складалася з таких населених пунктів: село Лобачі Комуна, хутори: Луб’янецькі, Тривайли, Лук’янці, Крахмильці, Лещенки, Титаренки, Тимки, Логвини. Під час голодомору 1932–1933 рр. тут помер 431 житель. 9 травня 1990 року відкрито пам’ятник жертвам голодомору».
У період Другої світової війни (1939–1945 роки) Олексій Іванович Лобач воював у складі Бобруйсько-Брянського окремого танкового корпусу. В його зошитах є записи про бойові дії його та побратимів. Ось так він описує перемогу:
«У ніч на 9 травня 1945 року ми розташувалися за 10 км від Берліна. Зайняли кругову оборону. Лишилося шість танків Т-34, близько 100 мотопіхотинців. Штаб розмістився у 2-поверховому будинку. Два свої танки загнали в гараж, звідти було добре видно навкруги, зокрема в сторону лісу. Це була одна з кращих позицій. По полю мотопіхотинці виставили свої «секрети».
Між третьою і четвертою годинами ночі почули безперестанну стрільбу з автоматів та кулеметів. За нашими розрахунками, німців поблизу не повинно бути. По команді зі штабу два танки тихим ходом рушили в напрямку лісу, звідти долинали кулеметні черги. Через деякий час вони повернулися і, наближаючись до нас, теж відкрили стрілянину у повітря, пустили ракети. Привезли нам радісну вість — війна скінчилася! Виявилося, що нічну тишу порушили поляки, котрі першими дізналися про капітуляцію фашистів.
Той день не забудеться ніколи: салютували, обіймалися і плакали з радості та з горя за тими, хто не дожив до цього світлого дня. Такої нерозберихи не бачили за всю війну. Був і мітинг, на якому нам офіційно повідомили про закінчення війни. Вона принесла в нашу державу злидні, залишила без даху, без штанів, без хліба…
«Пам’ятайте, не забувайте, не допустіть»…
У селі є пам’ятник землякам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни — обеліск на честь молодшого політрука Л. Д. Романова, який загинув при захисті села Лобачі, Вічний вогонь і Криниця Совісті. Пам’ятник жертвам Голодомору і Криниця Совісті були освячені в день відкриття. Автор і організатор спорудження пам’ятника та Криниці Совісті — Микола Дмитрович Терещенко, голова тодішнього колгоспу ім. Димитрова.
Пам’ятник встановлено в центрі села Лобачі в парку, поряд з приміщенням середньої школи і сільської ради. Складові пам’ятника: постамент, обеліск, установка для дзвону, дзвін, меморіальні дошки. Постамент споруджений з бутового каменю сірого кольору, має форму зрізаного паралелепіпеда. На рівній частині постаменту вмуровано два великі камені чорного кольору, які символізують тиск і пригнічення людини. Висота постаменту в його нижній частині 0,5 м, у верхній — 1,5 м.
Обеліск — чотиригранна зрізана під кут у верхній частині піраміда, виготовлена з некорозійної сталі. ЇЇ висота — 2,5 м, обеліск встановлено на високій частині постаменту. Він продовжує його як єдине ціле і завершується шпилеобразно, що символізує порив людського життя з-під гніту у вічність.
На постаменті з його нижньої сторони вмуровано металевий прямокутник висотою 1,5 м, на якому встановлено дзвін вагою 48 кг, виготовлений з міді. Підхід до пам’ятника зроблений з тротуарної плитки, біля підніжжя встановлено дві меморіальні у вигляді розгорнутої книги плити. Тексти написів на плитах взяті з творів Б. І. Олійника. Це своєрідне звернення до живих. Плити об’єднані словами «Біль Пам’яті». Ліва сторона з написом «Живі Болем незмірним незримо просимо — Пам’ятайте, не забувайте, не допустіть»…
Як відбудовувалося й розвивалося село
…Перші відомості про діяльність Лобачівської школи відносяться до 1929 року. Нове будівництво школи I-II ступенів було проведено з травня по серпень 1987 року, коли головою правління колгоспу ім. Димитрова був Микола Дмитрович Терещенко. Саме за його керівництва був розширений та оновлений машинно-тракторний парк, утримувалась значна кількість великої рогатої худоби, на належному рівні працювала сільська бібліотека та Будинок культури.
У селі прокладено асфальтівки. І все це свідчило, що село стало на ноги і жило. Директором школи з 1 вересня 1987 року почав працювати Микола Володимирович Москаленко, кількість учнів поповнювалася. Школа укомплектовувалася необхідною кількістю педпрацівників, забезпечувалась шкільними підручниками та іншими засобами навчання.
У 1989 році було завершено будівництво великого шкільного спортзалу, в якому належно була організована спортивно-масова робота. Навіть у вечірній час його відвідувала молодь села. Неабияких зусиль у цьому плані доклали тодішні учителі фізкультури Г.М. Бабир, С.В. Голуб, О.І. Непийпа. Із захопленням відносяться учні до уроків фізкультури і в даний час, цю роботу організовує ентузіаст С.Г. Калініченко. За активної участі директора школу I-I ступенів було реорганізовано в школу I-III ступенів. Ця подія відбулася в селі у вересня 1992 року…
…Активними відвідувачами сільської бібліотеки були учні та жителі села, коли відповідальною за цю справу стала Галина Григорівна Титаренко. Багато зусиль та професійних вмінь для належної організації роботі сільського будинку культури доклав завідуючий цим закладом Анатолій Олексійович Косенко. За часів його керівництва у селі організовано масове святкування пов’язане з різними подіями: свято обжинків, День працівника сільського господарства, день Перемоги, свято зустрічі Нового року, свято весни-8 Березня та інші. Учні та молодь села активно і зацікавлено з використанням національних костюмів, музичного оформлення включались в роботу по підготовці і проведенню цих свят. Люди села активно відпочивали і були цим задоволені…
Ось такою є історія періоду минулого століття та початку нинішнього села Лобачі, яку занотував для прийдешніх поколінь Олексій Лобач.
Юрій Кісіль